Тільки тоді Сол зрозумів.
Хоч Господар Вежі і називав її Юлій, але вона сама дала собі ім'я Вині.
Ім'я, яке зовсім не пов"язане з Юлою.
Тепер, подумавши, він зрозумів, що, можливо, лише Горса визнавав її Юлією.
Хто ж тоді така Юла, і як її було створено?
Можливо, це знав лише власник Вежі магів.
Магі з герцогства Кема були ввічливими. Невідомо, то через силу магів, що стоїть за ним, чи з якоїсь іншої причини.
Через те, що Юла розлютилася і замкнулася у своїй кареті, вони запросили Сола тимчасово відпочити в їх карете.
Але Солу, який був за один крок від третього рангу, зовсім не хотів спілкуватись з іншими.
- Дякую, але не потрібно. Ви не могли б розповісти мені, що власне сталося?
Але Брі, здавалося, вагався.
У цей момент в небі пролунав крик птахів. Майже всі підняли голови і подивилися в небо.
Незабаром з неба спустилася гігантська темно-коричневий орлиний птах.
Вона, як і раніше, зависла в десяти метрах над землею. Чоловік на її спині не спустився, а, виснувшись, сказав Солу:
- Той хлопець знову втік. Ти не знаєш, куди він міг поїхати?
Соул похитав головою.
- Що цей вбивця Кісмет забув на західному континенті? — скривилась Кіра. — Як стерв’ятник, що літає на запах крові. Роздратовує!
« Ти знаєш його ім’я! » — сказав Сол. — А ще називаєш його « осілим ». Кісмет, напевно вже з глузду від тебе сходить».
- Як ти з ним опинився? — Знову запитала Сола.
- Після того як я втік з міста...
Бум! — Двері карети відчинилися і з усієї сили вдарилася про кузів.
- Це справа нашої вежі чарівників, не лізь у свою справу! — Пані Юла все ще знаходилася в тілі тієї ляльки.
Хоч вона і могла лише моргати та рухати губами, а вираз її обличчя було застиглим, але холод, що виходив від неї, ясно давав всім зрозуміти про її гнів.
— Принсеса з Кнас увійшла до цього містечка, і тепер від неї й кісток не залишилось. — Я, природно, повинна все детально розпитати у Сола! Навіть якби тут був Горса, він би нічого не сказав. Ще раз вискочиш, я твій панцир розколю!
Юлу настільки розлютило, що суглоби її тіла почали видавати жахливий скрип. Але вона дійсно більше нічого не сказала.
З силою законного мага другого ранга жарт були погані.
Соул швидко розповів про свої пригоди в містечку, вибираючи те, що можна було розповісти.
Придворні чарівники з герцогства Кема, які слухали його, також покрились холодним потім.
На цей раз весна чарівників втратила учня другого рангу і двох учнів третього ранги!
На щастя, вони чекали приходу величної герцогині Кіра і лише потім пішли забирати людей.
Якби хтось поквапився і приїхав вчора ввечері, то, ймовірно, теж став би частиною цього кривавого містечка.
Але коли вони почули до кінця, то сумнівалися в тому, що Сола не знає.
— Пане Сол, оскільки дівчина на ім’я Панні обманула інших, пославши їх на смерть, чому вона погодилася випустити вас? — Поцікавив придворного мага Брі.
Його вираз обличчя як і раніше було шанобливим, але в голосі розголосилося сумніви.
Соул не розсердився. Він розумів, що будь - яка нормальна людина може мати сумніви.
- По-перше, я зрозумів, що так званий шлях до спасіння - це пастка, і вона не змогла обдурити мене. По-друге, я уклав з нею угоду в обмін на свободу.
Інший придворний маг нахмурився, очевидно не вірячи. З поганим виразом обличчя він вже збирався щось сказати, але його перервала Кіра.
- Досить вже. Він був учнем, якого особисто навчав Горса. Який сенс вам стільки питати?
Коли згадуються імена Горси, вони мовчали.
Ця людина була одним з кращих чарівників другого рангу на західному континенті. А найголовніше, він був зовсім непередбачуваним!
Не кажучи вже про приховування фактів, навіть якщо б ціле містечко вирізав сам Сол, хто наважився б щось сказати.
— Те, що тебе повинно хвилювати, вже ясно. Принцеса противника увійшло після Солу. Незалежно від того, обдурили їх чи вони самі напросилися, різниці немає. Все одно вони все вже мертві. Нехай люди з герцогства Кнас котяться назад і скажуть своєму величному герцогу, що якщо він хоче потягнути час, то нехай присилає не принцесу, а золото та срібло. А якщо вони хочуть на когось витягнути злість, то нехай шукають Кісмета, бродячого офіційного магу другого рангу.
Кіра знову подивилася на Сола. Очевидно, вона теж розуміла, що він щось приховує.
Але неважливо, чи використовував Сол якісь злі методи або брехав, щоб приховати свою здобич, для Кіри це нічого не змінювало.
Минулого разу ставлення Горси було цілком зрозумілим, бо він дуже цінував Сола.
У Кіри не було причин через принцеси ворожої держави створювати Солу проблеми.
— Я повертаюся. Ви тут все приберіть, не дайте заразі розширитися! — Сказавши це, Кіра легонько похлопала по спині птахи.
Велетенська пташка знову видала пронизливий крик і полетіла з міста Мофана.
Решта дивилися на Сола з деяким страхом.
Вони боялись не Сола, а Горсу, який стояв за його спиною.