...
Пройшовши шлях, Сол ніби почув, як хтось двічі крикнув « Брат».
Зробивши наступний крок, він вже ступив на суху землю.
Піднявши голову, він побачив, що опинився на пустельній рівнині.
На обрії вже виднілася біла смуга.
Розвело.
Поки Сол думав, що́ йому робити зі старим божевільним чоловіком, раптом з’явилися знайомі звуки арфи.
Соул обернувся і побачив Віктора, який грався на негустому дереві.
Ні, це був Кісмет!
« Нарвався! » — збився серце Сола.
Перш ніж відправити його, панні сказала йому не потрапляти Кісмету. Вона відправила Сола на пустельну рівнину, подалі від містечка Мофань, щоб допомогти йому втекти.
Але вона, мабуть, і не думала, що відправить Сола прямо в руки ворога.
Коротка мелодія припинилася. Кісмет, перед тим як затих останній акорд, проспівав кінцеві, витієваючі слова.
- Уві сні... Залишимося на час...
Потім він опустив арфу, повернув голову до Солу і посміхнувся. У його усмішку була якась незрозуміла смуток.
- Вітаю свого пана, ви вже стали минулим.
Серце Сола забилося швидше. Він відчував, що Кісмет знову грає!
...
Насправді, перш ніж панні відправила Сола, ще двоє прийшли до цвинтарського квадрату за межами міста Мофань і віднайшлися увійти.
Одна з них була одягнена в надзвичайно сексуальну сукню служниці, але рухалася з грацією принцеси.
За нею слідував блідий учень мага.
Той учень йшов за нею, і його погляд то й справа не добровільно ковзав по довгих ногах служниці. Але, подивившись на нього, він відразу з оскаржувався.
Лайт, тримаючи в руках невеликий сверток, мовчки йшов за служницею.
Служниця спереду - це лялька, яку він приніс у Башню магів. Усередині неї колись був один з високопоставлених ремонтів «Земного корабля», але тепер ця форма вже перетворилася на попіл під ударами пані Юли.
А вантаж, доставлений «Земним кораблем» звичайно був повністю конфісковований під приводом того, що вони першими порушили правила, заславши в Башню магів шпигуна.
Після закінчення битви пані Юла, яка схожа на чорну тінь, невідомо чому, раптом сама стала в цю ляльку і, ходячи за собою Лайта, повільно пішла назад.
Коли Лайта думала, що перед ним дружина Господаря Вежі, то тремтіла. Але, думаючи, що вона дружина Господаря Вежі, Лайта тремтіла печінку.
Тому його очі, наче в судоми, металися з боку в сторону.
— Це містечко якесь дивне, — сказала Юла Леґоньйо торкається пальцем підборіддя.
- Так, схоже на джерело прокляття, коли мова зайшла про справу, думки Лайта нарешті трохи заспокоїлися. — Тільки дивно, звідки тут джерело прокляття?
— Не думаю, що це справжнє джерело прокляття, — подивилася Юла на місто.
Містечко в цей момент було неприродно тихим.
Ні людських голосів, ні співу птахів і стрекота комах, ані димка від вогнища.
Але оскільки це місце для вирощування прокляття, така поведінка була цілком нормальною.
Проте коли Юла злегка шевила ніздрями, вона вловлювала густий і нерозчинний запах крові.
- Спочатку підемо до міста, не заходимо.
Вони, один за одним, підійшли до воріт міста. Здається, Юла поклала руку на ворота, щоб перевірити всередині.
Але ледь її рука доторкнулася воріт, як вона відразу ж відірвала її.
- Що сталося, пані? — Поспішно запитав Лайт, виявляючи турботу.
— Там... Звук океану.
— А?
Поки Лайт також готувався відчути море в пустелі, перед ним несподівано відкрились ворота.
І відразу ж з’явилася кров. Але, дійшовши до півметра від воріт, вона застигла, наче желе.
« Це ж просто кров? Чому вона не витікає? Її хтось контролює?." В голові Лайта пронеслося три питання.
У цей момент Юла, схопив Лайта за плече, відтягнула його на п'ять-шість кроків назад.
- Щось виходить.
Ледве вони зупинилися, як Лайт побачив, що до них наближається якась темна фігура.
Лайт відразу приготувався до бою.
— Хех, схоже, ті, хто увійшов раніше, намагаються вибратися. Але з цієї проклятої зони так просто не вибратися. І ця кров дуже сильно забруднена, навіть якщо він і вирветься...
Юла, яка збиралася насолодитися видовищем, раптом замовкнула, втупившись на "щасливика", який ось-ось повинен був втекти.
— Фигура якась знайома! - Лайт теж мало впізнав його.
У цей момент фігура врешті-решт прорвалася через криваву завісу, і її обличчя з'явилось перед Юлою та Лайтом.
— Билли? — скрикнув Лайт.
Вид у Біллі був не дуже, м'яко кажучи, вкрай потріпаний.
Хоч він і вирвався наполовину з кривавої завіси, але та, схоже, не збиралася його так просто відпускати.
Густе криваве море, наче клей, чіплялося за кожен сантиметр шкіри Біллі, а коли він намагався вирватися, воно з неохоче розтягувалося, поки, не витримавши, зі тріском не стиралося, виливаючи при цьому вкрай незадоволений рів.
Біллі був дуже сильним учнем третього рангу і вважався одним з найбільш імовірностей стати офіційним магом.