— Ходімо, — крикнув Сол і відразу побіг до міських воріт.
Анжела, яка слідувала за обоми, побачила, що Сол побіг без вагань і пішов за ним. Вона думала, що раз вже і вона, і Сол побігли, то Біллі навряд чи залишиться на місці.
І справді, наступної секунди за її спиною почулися кроки.
Всі троє втекли з усіх ніг, ніхто в цей момент не дбав про манер.
На щастя, вони пробились кілька сотень метрів і залишили шум прибою позаду.
Вони повернулися до міських воріт тим же шляхом, яким і прийшли.
Але перед ними з’явилися непошкоджені ворота. Довгий, майже два метри, квадратний дерев'яний засів слухняно лежав на своєму місці.
- Як це? — З подивом прикрила рот Анжела. — Коли ми входили, ми ж роз'їли ворота. Чому вони знову цілі?
— Коли ви приходили, ворота були цілі? — Соул теж витріщився на них. — Але коли ми з Мокимокі входили, то їх виламали.
- У цьому немає нічого дивного. Оскільки це клітина для лову, то й двері в неї повинні бути замкнені, — холодно сказав Біллі.
Будучи найсильнішим з присутніх, він не став приховувати свої здібності і підійшов, щоб спробувати відкрити двері.
Він приклав руку до воріт і, як і під час входу, випустив блідо-зелений газ.
Однак газ, який успішно роз’їхав ворота під час входу, цього разу наткнувся на перешкоду.
Він вітав біля воріт, здавалося, торкаючись їх, але не робив ніякого ефекту.
Білі втягнув газ і, наблизившись, почав оглядати щілину між своєю рукою та воротами.
Потім, з похмурим обличчям, він застосував більш потужну атакуючу здатність - "Роз'їдаючий коготь".
Чудово-зелений орлиний коготь з усієї сили вдарив по воротах.
Але ворота не зрушилися на міліметри, і навіть подряпини їх вже більше немає.
Після кількох марних атак "розриваючий коготь" з досадою розсіявся.
Анджела хотіла щось сказати, але раптом побачила Сола, який застосував до міської стіни « Заклинання стріли».
Але не було дивним те, що стріла зі викликом вдарилася об невидимий бар’єр, розламалася на дві частини і впала всередині міста.
— Здається, нас дійсно замкнули в клітці - пробурмотів Сол.
Але він не побачив бар’єру, який зупинив його.
Його метод часткової медитації добре працював для спостереження за духовними тілами і оскверненням, але в питаннях проклять був не дуже ефективний.
Тому він вирішив просто уважно оглянути повітря над муром неозброєним оком.
Нарешті, між внутрішнім і зовнішньою стороною місток він смутно роздивлявся прозору, схожу на пластик.
Ця оболонка тягнулася вгору від міського муру і, коли спускалась у повітря, формувалася напівсферний купол.
Але насправді це була не напівсфера.
Соул підійшов до стіни і швидко викопав яму глибиною в півметра.
Під землею, біля основи стіни, він також натрапив на прозорий бар'єр.
« Здається, що нам нікуди тікати до неба і землі », — обернувся Сол до Біллі. - Старший учень має сильніші атаки?
— Ми всі використовуємо найсильніші атаки, ударимо в одну точку, — зачепила Анжела. - Може, ми проб'ємо цю прозору стіну.
Хто б міг подумати, що Біллі похитує головою.
— Я щойно спостерігав за реакцією прозорої стіни на атаку. Вона може витримати концентрований удар в кілька разів сильніше "Роз'їдаючий кігтя", - його погляд пройшовся по ним обом. - Якщо хтось із вас має заклинання 3-го рангу або відповідний сувій, можете спробувати. В іншому випадку, не марнуйте магію.
— Якщо не можна проломити силою, то чи є й інші способи вибратися? — Повернувшись додому, Сол з’їхав і запитав: « Чи нам треба спочатку зняти прокляття, щоб зруйнувати цей бар’єр? »
— Теоретично, так.
У наступну секунду Сол і Біллі одночасно подивилися в сторону центру міста, у напрямку дзвінини.
— Нам... Все-таки доведеться туди йти? — Побачивши їх рухи, Анжела похолола.
Вона не хотіла ризикувати і першою справою подумала про те, щоб де-небудь сховатися.
— Якщо ти не зможеш літати, тобі ніде буде сховатися.
Соул згадав слова, які він чув у місті про духів помсти і все ближчий шум прибою.
- Ти маєш на увазі той шум води?
— Я якось читав в одній книжці про прокляття, дуже схожого на це - кивнув Біллі.
- Що? — Анжели загорілись. — То у тебе вже є спосіб вибратися звідси?
Біллі проігнорував Анжелу і, звертаючись до Сола, сказав:
— То прокляття називалося « Чорний приплив кінця світу». Той, хто роз'їдає весь чорний приплив очищав вказану ділянку від усіх живих і мертвих. Але проблема в тому, що приплив, який я щойно бачив, був криваво-червоним.
— Красномовно-червоним?» — серце Сола тремтіло. — Здається, вони вже зіткнулися з хвилею. Але я тут вже довше, а до цих пір тільки чув шум. Що ж вони зробили, що вже зіткнулися з нею обличчям до обличчя? "
Хоч він і думав так, але зовні намалював виляк.
— Може, це є основою для того, щоб зняти прокляття? - Сол сказав.