- Вони тримають тут важливі речі?
- Я не знаю, про що ти говориш. Мені пора. Я дуже зайнятий, я відповідаю за безпеку містечка, - кажучи це, Джефф розгорнувся і пішов далі патрулювати вулиці.
— Капітан Джефф, — сказав Сол. — Ти захищаєш це містечко чи його мешканців?
Фігура Джеффа на мить застигла, але потім він продовжив свій шлях.
Соул тихо посміхнувся і пішов вглиб будинку.
Після того як Сол увійшов у розкішний будинок, його двері раптом тихо зачинилася невидимою рукою, а з тріщини в руїнному кутку затопила жовта рідина.
Рідина ставала дедалі більшою, вона зібралася в неглибоку лугу, яка поступово збільшувалася і перетворилась на завод.
Чулося шум хвиль, що б'ються об каміння.
Шш... ш-ш...
На іншому кінці міста високий і худий Мокімоки в чорному фраку, тримаючи у кожній руці по байдужій служці, з тривогою йшов вулицею.
Він підійшов до міської стіни на околиці і намагався застрибнути на неї, але, ледь доторкнувшись, був відброяний назад прозорим бар'єром.
« Цікаво, цікаво. Це прокляття було великим, оскільки воно накрило ціле містечко. Сила удару рівномірно розподіляється. Якщо не знайти прохід, то з нашими здібностями і силою ми не зможемо вирватися. Чорт забирай, міські брами не є проходом і найвища точка неба теж! Де ж тоді прохід?»
У цей момент за спиною Мокімоки почувся шум води.
Він швидко обернувся і побачив, як величезна кривава хвиля, немов цунамі, несеться по вулиці, переслідуючи його.
Мокимоги нахмурились. Цю сцену він бачив вже кілька разів.
Раптом він кинув одну з служниць. Побачивши, як її поглинула кривава хвиля, він зосталася служницею швидко побіг у протилежному напрямку.
Колись він намагався зупинити криваву хвилю чаклунства, але відразу ж захопився нею. А ось покинутий живою людина могла ненадовго затримати її просування.
За цей час він вже багато разів подорожував живими людьми.
Тепер він зрозумів, що потрапив у прокляту зону рівня законного мага, а не в якесь місце для вирощування прокляття.
« Але як же могла з’явитись така проклята земля в землі людського герцогства? Як?» - Мокимокі стало гірко. — Хто ж зробив це прокляття, та й обдурив мене сюди?
Вислухавши розповідь Сола, він подумав, що хтось перетворив це місце на розсадник проклять.
Джерелом прокляття могло бути або могутнє насіння злої волі, або жахливий злий дух.
І те, і друге було безцінним скарбом для учня третього рангу.
Пожадливість швидко охопила Мокімоки.
Він робив вигляд, що захищає честь Вежі магів, а насправді хотів, поки інші не закінчили вирощування, вкрасти джерело прокляття.
Проклятье, вирощене на цілому місті, мало бути надзвичайно потужним.
Тому Мокимокі поспішив за Солом, швидко приїхав сюди і так само поспішно відокремився від нього, щоб знайти джерело прокляття.
Врешті - решт прокляття могло визнати господаря.
Запізнишся - і воно дістанеться іншому.
Але жах цього проклятого місця набагато перевершив очікування Мокимоки.
Він думав, що Сол навмисно заманив його сюди.
Але у Сола не було такої сили, і він сам увійшов сюди.
Але нездатність протистояти проклятню була абсолютною.
Мокімоки врятували кількох тих, хто вижив у тому місці, де пролунав крик. Не те щоб він був таким добрим, просто ці вижили могли допомогти йому тимчасово затримати переслідування кривавої хвилі.
Одне людське життя - і він міг досліджувати ще один квартал. Отже, кривава хвиля — прокляття аж поки не могла завдати йому шкоди.
Але коли він обійшов більшість міста, зіткнувшись із багатьма небезпеками і кілька разів вирвався з кривавої хвилі, то залишився з останньою приманкою в руках, не знайшовши головної точки для втечі.
Він не знав, якою силою володіє той, хто зміг влаштувати це прокляте місце.
« Якщо справа дійде до крайнощів», — його погляд кинувся вдалечінь, де він порвав із Солом, - "може, Сол виграє мені трохи часу."
Він простягнув руку. На його долоні лежала золота давня монета.
Але ця монета відрізнялась від того, що він кинув Солу. Хоч на обох її сторонах і були однакові обличчя красуня, але цього разу вони були сумними.
У цей момент служниця, яку тримав Мокімоки, простонувши, прокинулася.
— А!
Оглянувшись, служниця побачила жахливого Мокимока.
Цей страшний маг врятував їх, коли вони разом втекли.
Тоді вони ще думали, що це маг, посланий з герцогства Кема, щоб їх зустріти.
Але потім маг змусив їх вивчати це містечко. Кожного разу, зустрівши кривавий потік, він кидав одного з них, щоб затримати його.
Спочатку вони думали, що зможуть швидко вибратися і мовчки погоджувалися з такою тактикою мага - жертвувати меншістю.
Але з часом служниця нарешті зрозуміла, що цей маг і не збирався йти.
Жертвувати мали не меншини, а люди!
Коли їх залишилось троє, вони нарешті зламалися і розбіглися.