- Малюк Водоросль, підніми мене на дах.
Малюк Водоросль слухняно підняла Сола на дах дворика.
Будівля була не дуже висока, але з неї можна було побачити сусідні квартали.
« ДУМА учнів магів, звичайно, найвишуканіше», — каже Сол, повернувшись на дах і шукаючи найкращі будинки в місті.
Але в наступну секунду його кроки застигли.
Тому що в сусідньому кварталі він побачив ще одну людину.
Ту саму, зовнішній вигляд приємну, а насправді байдужу, темушку Дженні.
Зараз вона, обнімаючи якусь чорну тінь, стирчала в куті сусіднього перевулку.
Соул чув її переляканий голос.
- Будь ласка, не роби цього! — Дженні відчайдушно гойдала головою.
Це передсмертна сцена Дженні?
Здивований, Сол побачив, що ця Дженні не є ілюзією, а дух помсти.
Але чому він не відчував поблизу жодного духовного тіла, коли приходив сюди раніше?
Невже прокляття в місті приховало сліди Дженні?
« Проклятье в цьому містечку дуже дивне. Це прокляття чи закляття, яке атакує?»
Соул з Опакою озирнувся по сторонах, але не побачив інших духовних тіл.
Збираючись проігнорувати тітку Дженні, він раптом почув, як її стогін стали голосніше, а в пронизливому крику чувся гнів і розпач.
— Як ви можете бути такими жорстокими? Моллі лише 12 років! Прошу вас, дозвольте мені замінити її, дайте я стану жертвою!
« Хто така Моллі? » — пам'ятав Сол, що Дженні колись була в натовпі і казала, ніби у неї немає доньки.
"Невже після мого відходу хтось хотів забрати сусідню дівчинку?"
Коли Сол думав про це, то знову почув пронизливий крик Дженні.
— Нет!
Він зістрибнув з даху прямо в той провулок, де була тітка Дженні.
Підійшовши до засмученої тітки Дженні, він помітив, що зараз вона виглядає набагато молодшою, ніж минулого разу.
Вона, опустившись на коліна і розгублена дивилася на вихід з перевулку.
Тінь, яку вона обіймала, зникла.
Соул раптом все зрозумів.
Ця сцена - не передсмертна сцена тітки Дженні, а найболючіший спогад у її житті.
Та Моллі була не її подругою, а сестрою.
Тому у неї не було доньки, але це не означало, що вона втратила біль.
І ось, коли Сол простягнув руку до Дженні. Кончик його руки в процесі руху випустив невидиме ока примарну голку, яка підштовхнула Дженні до духовного тіла і залив у неї трохи зоряного світла.
Тітонька Дженні не була під контролем Сола, але це не завадило йому імітувати форму з простору свідомості, влити у неї трохи енергії.
Це була його спроба.
Невдача лише погрожувала втратити малу кількість духовної енергії, але успіх... міг принести неожену радість.
На щастя, цього разу зусилля увінчалися успіхом.
Тітонька Дженні, до цього шокувано подивилась на вихід з перевулку після вливання енергії від Сола, раптом стала набагато живою.
Її очі повільно поверталися, наче вона щойно помітила присутність Сола.
- Дякую. Хто ти? — Тітонька Дженні смутно відчула, що Сол їй допоміг, але коли побачив цього хлопця з серьожаним серцем, то відчувала, ніби він її знайомий, та ніяк не могла пригадати, хто він.
— Ти знаєш, де зазвичай зберігають шліфувальний камінь? Або де живуть ті два пани мага?
Соул не почав уточнювати, хто він. Вони не мають достатньо енергії, щоб підтримувати розум Дженні. Тому було б краще відразу перейти до справи.
— Плоди шліфувального каменю... — Почувши це запитання, Дженні відразу затуманилась. - Це погана річ, не шукай її.
Тітонька Дженні раптом наблизилася до Солу. Їх носи майже зіткнулися, і її обличчя раптово збільшилася в його зрях.
— Скажу тобі по секрету... Ця велика пожежа зробила я, сказавши це, і вона розсміялася.
Чим більше вона сміялася, тим частіше ставала її рот. Врешті-решт, він зайняв весь простір на її обличчі, і на перший погляд здавалося, що все її обличчя - це один величезний, розмитий рот.
Тітка Дженні, яка стояла перед ним, повністю поринула в минуле, у біль і збудження.
"Той великий вогонь..." - осеніло Сола.
Виявляється, що плантація шліфувального каменю спалила тітко Дженні.
Можливо, навіть мешканці містечка не здогадувались, що ця жінка, яка так ревно підтримувала звичай приносити святі плоди, насправді ненавиділа їх більше за всіх.
Або, точніше, вона ненавиділа плоди, але ще більше - жителів цього містечка.
Духовне тіло тітки Дженні вже розпалося повністю і почало виявляти ознаки осквернення.
Можливо, тому, що ясність свідомості - це найболючіше.
Вона все ще сміялася, і поступово вся її голова перетворилась на її рот.
Якби в неї було достатньо духовної енергії, тітка Дженні перетворилася б у злий дух.
На жаль, вона була лише звичайною жінкою. І при житті, і після смерті її чекало тільки розпад духовного тіла на дрібні частинки.
Сол встав. Його права рука, до цього мала форму голки, раптом змахнула, і щупальця восьминога, вистріливши вперед, з усієї сили вдарило по душі Дженні, а потім, наче желе, засмоктало її.
Водночас у духовному тілі Сола з’явилася частинка злої волі Дженні.