Якщо тільки їх хтось не змусив.
« Невпізнали й інші учні магів сюди прийшли?» — подумав Мокимокі, піднявши свої тонкі брови.
У його серці з’явилася тривога.
"І справді, такий очевидний допоміжний ритуал для прокляття, крім Сола, який ще не дуже знайомий з прокляттями, навряд чи хтось із учнів третього рангу, побачивши таке, встоїть перед спокусою."
Мокимокі подивився на подвір'я, не знайшов жодного живого чоловіка і не помітив нічого незвичайного.
— Я почекаю тебе зовні, — вирішив Мокимокі вийти з подвір’я.
Сол, слідкуючи за щоденником, не заперечував.
« Коли я заселю в містечко, то не думаю, що мені доведеться працювати разом з Мокимокою. Можливо, цей хлопець сам пойдётся з прокляттям в місті, приверне на себе вогонь ворога, і безпека значно зросте."
Хоч би з якої причини Днівник перестав подавати сигнал смертельної небезпеки, Сол був радий діяти окремо від Мокімоки.
Ось тільки той срібний зірковий очей на подвір'ї трохи його турбувало.
Невже знову ілюзія?
— А-а-А!
У цей момент пронизливий крик порушив тишу між Солом і Мокимокі. Очі Мокімоки дёрнулись, і він відразу ж сказав Солу:
- Я піду подивлюся.
Він підняв руку і кинув Солу золоту монету.
Сол її зловив. Він лише роздивився, що це була давня монета.
З обох боків були схожі зображення усміхнених красуня.
А на ребре монети були виграні мініатюрні магічні руни.
Ці руни були написані загальноприйнятою мовою, яку Сол знав найкраще.
Соул повертав монету в руці і відразу розшифрував основну інформацію про зв'язок, сприйняття та передачу.
Схоже, це був чаклунський предмет для зв'язку.
— Коли треба буде покликати мене, постукати монетою три рази по вуха і можеш говорити, — сказав Мокимокі.
Не чекаючи на відповідь Сола, Мокімоки схилив коліна і різко відштовхнувся з свистом перестрибнув у сусідній квартал.
Потім, наче кролик, він час від часу стрибає на даху і швидко наближається до джерела звуку.
Соул, хоч і не знав, що там сталося, але не хотів зараз втручатися.
Він обернувся і знову подивився на колишню кімнату Ади. Око вже зникло.
« Сонні та Ада, мабуть, вже поїхали звідси. Той срібний зір, мабуть, був ілюзією. Врешті-решт, Мокімоки сказав, що це проклята зона, так що поява дивних речей, які впливають на мою свідомість - нормально» -- Сол підняв підборіддя. - "Водоросе, йди подивись".
Малюк Водоросль відразу з'явився і без коливань підлетіла до того вікна.
Але вона не вломилася всередину. Вона відділила від себе ще тоншу копію і просунула її крізь щілину у вікні.
Через деякий час копія Водороща повернулася і злилася з основним тілом.
Вона повернулася до Солу і похитала головою, показуючи, що нічого не знайшла.
Соул сказав Волослу повернутися, зіщурився і подивився на будиночок. Ввійшовши в стан часткової медитації, він не виявив остаткового духовного забруднення.
Тут було на диво чисто, як і в його минулий візит.
Але минулого разу це було тому, що тутешні бродягачі чарівники спеціально збирали духів помсти. А цього разу - чому?
Чи прокляття цього міста також скероване на духовні тіла?
З огляду на срібне зоряне око, подібне до кокон Кошмарної метелики, Сол все ж таки вирішив піти і подивитися.
Інші справи він міг і проігнорувати, але Кошмарний метелик... Інтуїція підскакувала Солу, що ця річ для нього дуже важлива!
Він пішов вперед. Навколо його тіла з'явився сферичний світловий щит.
Хоча Волосся і сказала, що нічого не знайшла, Соул включив « Двухову броню» до будинку Ада.
Двері будинку не були зачинені. Він легонько штовхнув, і стара двері з противним скрипом відкрилася.
Увійшовши, Сол обминув будинок і навіть заглянув у маленький шафку, де колись жила Панні.
Щоразу, коли Ада йшов, панні через маленьку щілину між шафкою і вікном спостерігала за тим, що відбувається зовні.
Хоч вона нічого не бачила, але, здавалося, могла відчувати присутність і емоції інших.
Це, ймовірно, було єдиним розвагом у нудному дитинстві Панні.
Але, обшукавши всю кімнату, Сол так нічого і не знайшов.
« Невже це дійсно ілюзія?» — не квапився йти Сол. - "Вповне можливо".
« Але з моєю нинішньою ментальною силою я навряд чи зможу дати собі раду. Якщо тільки той, хто її створив, не досяг рівня офіційного мага."
Незважаючи на ментальну силу, яку можна прирівняти до сили законного мага, Сол не був самовпевненим.
« Але оскільки панні й Ада втекли звідси, мені більше нічого тут робити. Зараз залізу на дах, подивлюся, чи немає в місті інших аномалій, а потім ... Постараюся їх уникнути і знайти житло тих двох учнів магів."
Якщо десь у місті і могли залишитися плоди шліфувального каменю, то тільки в оселях двох бродячих учнів магів.
Проте коли Сол вже збирався вийти з дому, за його спиною раптом почувся голос.
— Братец Сол.
М’язи всього тіла Сола миттєво напружилися. Настільки, що на його скрині звітувала вена.