В кінці листа "Кісмет" був написаний жирно і великим, ніби він виміщав своє розчарування за те, що минулого разу Кіра так не дала йому представитися.
Дочитавши, Сол відразу закрив очі, щоб перевірити свою стан. Він провів коротку медитацію, а потім проаналізував свої недавні спогади, переконавшись, що його свідомість не постраждали.
« Це принаймні підтверджує те, що Віктор справді Кісмет. Що ж до описаної ним небезпеки... якщо вона і справді як грозова хмара, то не обов'язково спрямована на мене."
Сол підняв голову. Над ним була стеля склада.
« Якщо він не збожеволів, то чи це занадто перебільшення? Невже в Башні магів прийдуть зміни?»
Невідомо чому, але він навіть продумав для Сола шлях до відступу. Щоправда, він запропонував Нічінні земельні ділянки — місце, якого боялися навіть законні чарівники.
Якби не той факт, що Кісмет, схоже, був якось пов'язаний з золотою сторінкою в щоденнику, Сол б не хотів мати більше ніяких справ.
Він кинув листа на стіл, роздумуючи про приховане значення і раптом завмер.
« В одній з фраз він, здається, звернувся до мене на “Ви ”? »
Але коли Сол опустив голову, щоб перевірити, листи на столі вже не було.
"Самоунічилося?" - раптово зникло повідомлення Солу. — Найважче, як можна швидко вирішити проблеми з тілом. Я все ще надто слабкий".
Не залишилося жодного доказів, але того ж вечора Соул за допомогою пера доповів Горсі про те, що Кісмет передав йому листа через третіх осіб.
Зрештою, Кісмет був магом другого рангу і, схоже, годував до Солу якусь злу волю. Він не збирався сам нести на собі цю, схожу на провокацію, загрозу.
Повідомивши про складну проблему вищого правителя, Сол знову пішов з головою в дослідження та експерименти з трансформації тіла.
Тим часом, на межі між герцогством Кема і його ворогом, герцогство Кнас.
На пустельній рівнині, де багато кілометрів навколо неї не було нікого.
Кісмет стояв посеред десятків трупів і до чогось прислухався.
Він тримав в руках білу арфу і недбало перебирав струни.
Приємна мелодія розлилася у нічному небі, наче брижі на воді.
Біля ніг Кісмета на землі лежав чоловік, його плечі постійно тремтіли.
Несподівано музика припинилася. Кісмет посміхнувся.
— Ах, пан отримав моє повідомлення.
Він з задоволенням опустив голову і подивився на майбутнього лицаря, який був готовий лизати йому черевики.
— Коли Кнас збирається почати війну з Кемом?
Дрозь у плечах майбутнього лицаря раптово припинилася. Він підняв голову, і його обличчя миттєво змінилося вираз зі страху на розгубленість, а потім на радість.
- Пан? — Спочатку він випадково викрикнув, а потім з опаською обзирнувся по сторонах. Він, здавалося, зовсім не помічав безліч трупів навколо.
- Пане, трибічний пакт про повалення вже підписаний. Як тільки принц Аруба досягне другого рангу, війна негайно почнеться.
— О~ тристоронній? Здається, втрутилася або Академія Байдун, або «Земний корабель» - кивнув Кісмет і легонько стукнув майбутнього лицаря по шолому арфой. - Це все одно що нічого не сказати. Я ж не знаю, коли Аруба досягне другого рангу.
Колишній лицар виглядав розгубленим, але не сміявся ухилитися і поспішив виправити свою помилку.
— За словами принца Аруби, він впевнений, що зможе досягти другого рангу протягом двох років.
- Вони так довго готувалися, і все заради нового мага другого рангу? — З презирством сказав Кісмет. — У Кема ж не один маг другого ранга. З ким він зможе впоратися, коли почнеться війна? З богинею війни Кірою чи Горсою з Веду магів?
Майбутній лицар наблизився до Кісмету і знизив голос.
- Кажуть, коли війна дійсно почнеться, той з Вежі чарівників не вийде.
Тільки тоді Кісмет залишився задоволений.
- Саме так. Так сили сторін будуть рівні, і війна буде цікавішою. Схоже, основи Вежі магів також почали хитатися і нас чекає ще одна брудна інтрига.
Кісмет оживився під час війни та інтриг.
Але, задумавшись, він почав рахувати на пальцях.
— Рік, два... Соул навряд чи досягне третьої ранги. Часу замало. Учень другого рангу навіть на пушене м'ясо не годиться.
Поки Кісмет думав, земля раптом слабо затремтіла.
Невеликий пагорб раптово тріснув, і з нього виповз гігантський пустельний отруйний скорпіон.
Невідомо, скільки він просидів під землею. Його тіло було сплутане корінням рослин.
У той час, коли лицар стояв на колінах, обернувся і побачив п’ятиметрового скорпіона, який спочатку закричав від жаху та впав на землю.
Але він швидко згадав, що за його спиною стоїть Кісмет, і, невідомо звідки набрався хоробрості, схопив меч, який впав на землю і встав перед Кисмітом, кричачи:
— Пане, це пустельний отруйний скорпіон! Я його затримаю, ви біжіть!
Кісмет подивився на скорпіона і кивнув майбутнім лицарем.