Вона все ще контролювала тіло Анжели. Підійшовши до скляної шафи, вона повертала головою і милувалася красою цього тіла.
Потім вона раптом підняла руку і стиснула свої груди.
— Хм... Хоча я вже й не пам’ятаю, ким була за життя — чоловіком чи жінкою, але це тіло мені дуже подобається. Так і бути, продовжу ділити його з тобою.
Дзижчалки Анжели раптово спалахнули, але на її обличчі все ще читали насолоду.
Сол, який спостерігав з боку, розголосно бачив, що дух помсти в Анжелі ось-ось почне загрожувати її власному духу.
Якщо так продовжуватиметься, їхня роль повністю зміниться і ні про яке « примітивне використання » мови вже не буде.
Але, хоч Сол і зрозумів це, втручатися він не збирався. Його цікавило лише смак цього духу, але думка про те, що доведеться « здирати шкіру» викликала в нього огиду.
Ми не знаємо, скільки часу пройшло, але Анжела нарешті повернула собі контроль над тілом. Вона відразу відкинула руку і на її обличчі з’явилася біль.
Але біль швидко змінився на ненависть. Вона смутно подивилася на двох хлопчиків, що були в візку.
Тепер, коли у неї не було шляху до відступу, вона не збиралася залишати в живих і інших.
Вона дістала маленький золотий ніж і без вагання встромила його у груди молодшого хлопчика.
Хруст!
Сильний біль нарешті вирвала хлопчика з довгого забути. Він закричав.
Відкриваючи очі, він побачив перед собою красиву, але з спотвореним від жаху обличчям дівчини.
— А-а-А! Брат!
Дев’ятирічний Девід не міг чинити жодного опору. Його єдиною надією був його брат Джордж, який повинен був разом з ним прибирати коридор.
Джордж також розбудив крик брата. Але, відкривши очі, він міг тільки безсило дивитися, як з грудей його брата виймають серце.
— Дэвид... — Очі Джорджа відразу почервоніли. Він намагався встати, але не міг поворухнутися. Навіть голос його був слабким, як шепот.
— Не поспішай, — зимно сказала Анжела. — Наступний - ти.
Вона потягла Девіда, чиї рухи ставали все слабші, на алий круглий килим.
Потім Анжела присіла і піднесла золотий ніж до голови Девіда.
Джордж лежав на спині і не міг бачити, що Анжела робить з Девідом.
Але він чув.
Джордж міг лише плакати.
Тому що він чув звук, з яким гостре лезо ріже м'язи. Він чув такий звук на кухні, коли різав ножем яловичину.
Тому що він чув, як лезо скрушить по кістки. Він чув такий звук, коли годував тварин.
Але він ніколи не думав, що почує ці звуки від тіла свого брата.
Після того як Анджела підготувала жертву, вона випросталась на чолі і посміхалася мстивим задоволенням. Вона дістала через пазухи кілька магічних кристалів і розмістила їх по краях таборуючого все більш алим килима.
У наступній секунду на килимі, ніби хтось малював пензель, почали з'являтися чорні візерунки. Вони потягнулися від місць, де були вставлені кристали, безперервно звиваючись і перебудовуючись, поки лінії не перетнулися, а руни не склалися в єдиний, завершений магічний коло.
Сонце, до цього байдуже спостерігати за подіями, коли побачив магічне коло на килимі раптом відчув, як його свідомість почала повертатися.
Він бачив це коло, точніше його спрощену версію.
Знання почало мислити, а розум — повертатися. Соул упав з стелі, а його войовнича щупальця восьминоги слухняно вступили поруч.
« Якщо в цьому колі поміняти місцями руни підсилення і концентрації... те ж саме коло, яке я знайшов у містечку Мофань!"
Соул повільно підійшов ближче, спостерігаючи, як з тіла хлопчика з проломленим черепом поволі виділяється молочно-біле духовне тіло.
Мабуть, через занадто юний вік, навіть з підсиленням від магічного кола, воно не могло сформуватися повністю.
Соул бачив, що голова у хлопчика була ціла, але тіло було розмитим, наче під цензурі, непарним.
Анжела нахмурилась. Вид духовного тіла явно не відповідав її сподіванням.
Вона розчаровано пнула труп ногою, вибивши його з кола, і з похмурим виглядом підійшла до візка, щоб стягнути з неї Джорджа.
На обличчі Джорджа, залитим слізьми, у той момент, як Анджела потягнула його з візка, відбивалося навіть якесь полегшення.
Смерть брата завдала йому болю, але ще більше завдавали смутку своїй черги.
Чекати на смерть було найважчим.
Оскільки Анджела потягнула Джорджа за ноги, він впав і вдарився потилицею об підлогу.
Джордж, який був у напівобмочному стані і на межі нервового зриву, відразу втратив свідомість.
Анжела не звернула уваги на стан жертви. Вона витягла Джорджа до криваво-червоного килима, залишаючи за собою на підлозі алу смугу.
"Джордж?" - нарешті дізнався у цьому хлопчику свого єдиного друга, чи, точніше, товариша на нещастя з часів його слугою.
Через те, що він постійно ховався в морзі і на складі, він майже не бував у загальних для слуг зонах і тому вже давно не бачив Джорджа.