Але саме тієї ночі пан Господаря Вежі, який ніколи тут не з'являвся, безжалісно відчинив двері і забрав Сола.
Тоді інші злі сутності в лабораторії подумали, що Солу просто пощастило, і в останній момент його врятували.
Але півлиця, пригрозжена до дверей, вважала, що прихід Господаря Вежі було занадто своєчасним. Чи не стояв він весь цей час за дверима, насолоджуючись муками Сола?
Він пройшов випробування і злетів.
З тих пір півлиця більше не наважилося показуватися йому на очі, боячись, що той згадає і пожалкує Господареві Вежі.
Але хто б міг подумати, що учень на півдорозі до вершини також перетвориться в злу природу і втече від кривавого сміттєвого бака.
На цей раз пів-лиця нарвався на неприємності.
Сола було кому врятувати, а його — ні!
Пол-ліца, неправильно вияснивши ситуацію, відразу ж вибачився і почав принижуватися.
— Я, я невкусный!
— Я не привередлив.
- Я, мене наставник Каз спеціально сюди поставив двері охороняти!
— Нічого, я можу змінити наставника двері.
Соул повільно наближався до пів-лицика, не зводячи з нього очей і постійно обливаючи губи із пожадливим виразом.
Він щойно з'їв багато незнаних духів і монстрів у трубі. І, вибравшись, відчув дикий голод. Побачивши їх знову, він не злякався, а лише відчув апетит!
Він хотів ще!
Пол-лица постійно тремтіло. Він, який роками налякав інших, нарешті сам виявився у ролі жертви.
Вона не може втягнутися у двері, бо коли двері зламають, вона не матиме захисту.
Дивлячись, як Сол наближається, єдине око півлиця бігав. Воно раптом втягнулося, а коли з'явилося знову, його риси стали схожими Анжелі.
« Брате Сол », — прохало він голосом Анжели, будь ласка, не ображайся на Анжелу. Анжела дуже послушна, вона може допомогти тобі у багатьох сферах--
Пол-лиця не тільки зберігає голос, але й вираз обличчя було майже ідентичним. Здавалося, ніби за дверима дійсно ховається Анжела і з вологим поглядом дивиться на Солу.
Якби Сол в цей момент був хоч трохи у своєму розумі, він, можливо, пощадив би підлогу заради його корисності або через знайомство з іншими мешканцями лабораторії.
Але зараз, дивлячись на білок'яну Анжелу, Сол тільки відчув, що голод став ще сильнішим.
Бідолашна півлиця не здогадувалася про думку Сола. Вважаючи себе знавцем людської природи, воно вирішило, що оскільки Сол не реагує, то йому байдуже 14 - річні дівчинки.
Воно втягнулося і знову з'явилося, прийнявши вигляд незнайомої Солу жінки.
Це було... дуже гарне, дуже сексуальне обличчя.
На вигляд їй було трохи за двадцять, а може і менше. Злегка підняття очей і заповнені червоні губи випромінювали зрілу чуттєвість, яка могла притягнути багатьох чоловіків до себе.
Жінка розкрила алі губи.
- Джуніоре, хочеш пограти зі старшою сестрою?
Цей знайомий голос?
Це було обличчя Конші!
Не те, що було в скляному банку, а те що повністю відповідало здогадам Сола.
Соул вже підійшов до дверей і простягнув до неї руку. Побачивши це обличчя і почувши спокусливі слова, він на мить завмер. Але сильний голод далі мучив його.
Два бажання боролися в ньому, змушуючи його руху уповільнюватися, але він все одно повільно розтопив пальці, наближаючись до півлички.
Пол-лица, дивлячись на руку Сола, затремтіло.
- І це не подобається? - Пробурмотило воно.
Воно швидко втягнулося і знову з’явилося, на цей раз взявши вигляд Марка!
У наступній секунду рух Сола різко прискорився. Він схопив це пол-лица, розірвав на кілька шматків і засунув в рот.
Хоч він був у стані полуденності, але побачивши обличчя Марка, йому захотілося вирубатися!
З'ївши пів-лицю, у Сола з"явилася нова думка.
« Так є... Занадто повільно! Як би пришвидшити процес..."
У його свідомості промайнуло багато образів, і зрештою він зупинився на одному — божественному істоті з безліччю чорних щупальцях.
« Якби кожен бджолоїдок мав багнисту душу, то міг би бути».
Він повільно опустив голову, подивився на своє незграбне тулуб і кінцівки і повільно розтягнув губи в усмішку.
Під його поглядом тіло нижче шиї почало плавати, перетворюючись на те саме «масло». Але невдовзі воно знову почало змінюватися. З олії виросло безліч напівпрозорих восьминогів, подібних до щупальця.
Його тіло нижче шиї поступово перетворилося на величезного восьминога з десятками товстих щупалець. Єдине, що дало знати Солу - це незмінна людська голова на вершині.
На щупальцях восьминоги могли розкриватися, обкриваючи ряди гострих зубів. Маленькі язички висувалися з цих пастей і підрощували повітря, наче шукаючи їжу.
Коли Сол повернувся до цієї істоти, то був дуже задоволений, але голод посилився.
А рецептори на кінчиках щупалець підказували йому, що в цій кімнаті є ще деякі закуски.