З цікавості він пішов за ними, щоб дізнатися про те, що́ гіганти робитимуть з головою.
Але варто було йому наблизитися, як з голови раптово вирвалося прозоре обличчя. Воно беззвучно ридало і летило прямо на Сола.
Соул ступив вліво, щоб ухилитися, але заплакане обличчя спритно змінило напрям в повітрі і, відкривши рот, спробував укусити його.
Соул поспішно виставив руку, щоб захиститися, але в даний момент він не міг звільнити магічну силу і міг покладатися тільки на міцність свого духовного тіла.
Заплатуюче обличчя з хрустким втягнулося у руку Сола. Його свідомість вдарила тупа, пронизливий біль.
Коли Сол відчуває біль, він відірвав обличчя і з силою потягнув його в різні сторони.
Заплакане обличчя видало примарний вой, який звучав ще жалібніше.
Соул, не здригнувшись, знову напружує сили і роздер обличчя навпіл. Але і на цьому він не зупинився. Зклавши половинки разом, він продовжував рвати їх.
Лише розірвавши обличчя на десяток кілограмів, він все ще відчуває страх і зупинився.
Людина, що плаче вже давно не видавала ані звуку.
Солове розчавило руки, і клочки вернулися у сисний дим.
— Небезпечно! — Сол опустив руку і витер неіснуючий холодний піт з лоба. - Вихід з тіла, точно, може бути неприємним. Краще швидше повернутися.
Соул опустив очі і побачив, що безіменний палець на його правій руці став коротшим. Здається, що людина плаче, вчепившись у нього, просто відкусила і проковтнула шматок.
Але тепер було запізно повернути палець.
Заплатуючі обличчя перетворилися на дим, і їхній палець, ймовірно, розсіявся разом з ним.
У ту ж мить, як зникло обличчя плачу, людська голова в руках гіганта раптово тріснула, розколовшись на десяток осколків, які вже неможливо було зібрати.
Червоне і біле витікали з уламків, стікаючи по пальцях гіганта.
— А, розбилася, — обшарпано вимовив гігант.
Інший гігант, що крутив машину, негайно відпустив рукоятку і підбіг.
— Сломилась. Можна. Так.
Сказавши це, він відразу заткнувся обличчям в долоні іншого гіганта і з човканем почав їсти вміст.
Інший гігант, опустившись, поспішно відгорнув руку і теж підніс до рота.
Два гіганти почали відбирати один біля одного розкололий череп, ледь не підрившись.
Дивлячись на цю метушню, Сол з огидою відвернув погляд.
« Ці гіганти — канібали? Однак вони не реагували на інші останки. Можливо, вони їдять тільки мізки".
Соул гірко подивився на свою праву руку.
« Цікаво, чи будуть якісь наслідки. Краще швидше повернутися».
Він підняв голову і попрямував до стелі, збираючись пройти прямо через нього.
Він піднявся в повітря, наче сходинки, аж поки його голова не почала занурюватися у стелю.
Але, висунувши голову наверх, він виявив, що виявився не на першому поверсі східної вежі, а в темному міжшаровому просторі.
Його голова, наче проткнувши тонку плівку, схожу на мильний міхур, зустрілася з безліччю очей.
Щільні ряди очей, один до одного, з зі сранками тональні, як голчане вушко.
Соула висунула голову, як усі зіниці відразу ж перемістилися і втупились на нього.
Сола волосся встає дибки.
« Це ж найбільш таємничий простір, через який Господар Вежі провів мене кілька днів тому, коли ми переміщалися на другий поверх східної вежі! Невже та кімната була не підвалом? "
Він не міг визначити своє розташування і міг тільки, скріпивши серце та зносячи на собі погляди цих очей, продовжувати підніматися.
Але як тільки він повністю увійшов в цей простір, він відразу ж відчув, як все його тіло горить, немов його облили кипливою олією.
Щоденник, синхронно з болем, підлетів до нього.
12 червня — рік шостого місяця.
Ти набув погану звичку, коли впав з неба на землю.
Твоє перше падіння застала цих тварів зненацька,
і ти чудом врятувався.
Але коли ти, апетитне і гаряче ласощі з'явився знову,
вони вирішили,
що навіть ризикуючи розгнівати господаря,
Спершу насолоджуйся їжею, яку доставлено вдома.
Подивися вниз, твоє тіло вже бульбашка?
Це захопливе видовище, коли закипає густий вершковий суп з молюсками!
Побачивши, що з’явиться щоденник, Сол вже збирався бігти. Прочитавши його зміст, він відразу ж кинувся навдовгу.
Цього разу він нарешті зрозумів, що означає "п'ять горів".
Під загрозою смерті він, сам того не знаючи, навчився літати, як привид.
Він зі свистом прослизнув назад вниз.
Повернувшись у підвал, Сол все ще тремтів усім тілом.
Не від страху, а від спеки.
Йому здавалося, він бачить, як від його тіла йде пару.
« Якби я залишався там ще трохи, я б дійсно закипів».
Через деякий час Сол опритомнів.
Він подивився на двері, через які увійшли гіганти, і вирішив повертатися звичайним шляхом.
Ця східна вежа, звичайно, була набагато небезпечнішою за західну. Проходи через стіни ледве не коштували йому життя.
Він підійшов і без труднощів пройшов крізь двері кімнати гігантів, обережно визираючи в коридор.