Незважаючи на виснаження та оніміння кінцівок, думка про те, щоб здатися, навіть не приходила йому в голову.
Але вода була крижаною, а хвилі одна за одною накрили його з головою. Біль, що вдушує з легенів поширювався по всьому тілу.
« Не можна тонути! — У нього в голові залишилася лише ця думка. - Треба вижити!»
Чим сильніше він відчував загрозу смерті, тим більше ставала його рішучість жити.
Поки Сол боровся з хвилями, перед ним раптово появилась золота сторінка, яка спокійно ширяла серед бурі.
« Страница?» — здивувався він.
Хоч він ніколи не бачив золотих сторінок, але будучи власником щоденника смерті, він інстинктивно відчув, що сторінка - це щось хороше.
Його рятівна соломинка.
Знову проти велетенської хвилі, Сол з усіх сил мрій відчайдушно намагаючись наблизитись до сторінки.
Нарешті, підхоплений черговим гребенем, він торкнувся її краю.
Хоч сторінка і була золотою, але на дотик вона була м'якою, без холодної твердості металу.
Але коли Сол, напружуючи сили, спробував оперитися на неї, м'яка на вигляд сторінка виявилася надзвичайно міцною і витримала його вагу.
Спираючись на руки, Сол перебрався на сторінку і нарешті вирвався з небезпечних та холодних вод.
Він безсилий на неї.
« Де я на цей раз? Я не відчуваю магії, чи знову перемістився? "
Соул розповсюдив свою ментальну силу, досліджуючи околиці.
З відгуку видно, що все навколо було розпливчастим і навіть золота сторінка не відбивалася в його миттєвому сприйняття.
« Не схоже на переміщення, швидше на сон», — заспокоївся він.
Сол з током дивився на безкрає, темно-синіше, майже чорне море і бліде, безхмарне небо над головою.
« Як же повернутися в реальний світ? » — ледь він про це подумав, як відчув, що сторінка під ним тріснула.
Він відразу пригнувся, вчепившись у її краї.
Далі золота сторінка різко підскочила, наче ліфт, який не має доступу до безпеки пасажирів і з великою швидкістю полетіла на сонце!
Сонце ставало все ближчим під час польоту.
Сол підняв голову і помітив, що сонце якесь дивне.
Не схоже на сонце, швидше на ... вихід?
Яскравість різко зросла, і Сол інстинктивно зажмурився.
Коли він знову прокинувся, то, різко відкривши очі, побачив, що його хтось несе на спині.
На голові в нього ріс маленький гриб, який виглядав трохи схибленим і поколювався у такт рухах.
Це був кучер, що залишився чекати його зовні.
У цей момент перед його очима з'явилися чорні щупальця.
На кінці розкрилася акул'ячого виду пащу, і язик такого ж кольору лизнув Сола в щоку.
Холодно і волого.
- Малюк Водоросль? - Сол схопив її за пащу і, потримавши кілька секунд, поки вона невинно звивалася в його долоні, відпустив. — Як я повернувся?
Людина, що принесла його, нарешті помітив що він прокинувся.
- Пан.
Цей чоловік з грибом на голові і був його купром.
Соул поплескав його по плечу, благаючи опустити його на землю.
- Ти врятував мене? — З недовірою запитав Сол.
Кучер замотав головою.
— Я просто побачив, що маєток розвалиться, і вирішив підійти подивитися. І саме тоді побачив, що ви лежитьте на землі. Я злякався, що може бути небезпечно і забрав вас.
Сол зістрибнув на землю і оглянув своє тіло. Нічого незвичайного.
Оглянувшись, він переконався, що кучер забрав його за межі помещення.
Величезний замок за його спиною перетворився на купу руїн, а буря душ зникла.
« Це щоденник мене врятував? Ця золота сторінка була розміром приблизно з його внутрішні сторінки. Який зв'язок між ними?» - з сумнівом подивився Сол на своє ліве плече, де все ще спокійно ширяв щоденник.
Між сомкненими сторінками він панував над золотими відблисками.
Він хотів було розглянути ближче, але раптом відчув на собі чийсь погляд.
Він негайно повернувся в сторону маєтку Ральфа і біля воріт побачив знайому фігуру.
Це був Віктор!
« Він все-таки живий» — зовсім не здивувався Сол.
Але після того, що він пережив в таємничій бурі душ, він став боятися його ще більше.
Віктор стояв під єдиними вцілілою брамою Ральфа і пильно дивився на Солу. Він не мав жодних ознак, які колись тримав у руках.
Потім він ступив і, прискорюючись, попрямував до Солу.
— Бежим! — Цей хлопець був занадто загадковим, і Сол не хотів знову з ним зв'язуватися. Крикнув кучеру, він розгорнувся і кинувся бігти.
Але кроки за спиною ставали все ближче. Їхній стук був у його серці.
« Це Віктор, схоже, теж має відношення до цієї бурі душ».
« Наступного разу треба буде брати з собою два козири на смерть» — стиснув зуби Сол.
Щоденник як і раніше мовчав, і Сол не знав, чи то він зламався, те йому дійсно не загрожує смертельна небезпека.
Коли вони вже майже добігли до огорожі в кінці дороги, у очах Сола минув якийсь відблиск.
За наступну секунду, з рівом розсікаче повітря, за спиною Сола і кучера встромився у землю гігантський десятиметровий меч!