Соул бачив, що атака Малюки Водороси захолонула. Він негайно схопився на драбину з рук і, раз за разом викидаючи руку вперед, обвалив ворога шквалом закляття « Удар по неживи».
Його духовне тіло було стабільним, а магічна сила — у достатку. Його найбільш відточений заклинання вилітало суцільною чергою, наче з кулемета: трата-та -та!
Людські руки, які були вбиті темним світлом, з'являлися як вата до вогню. Але коли на їхньому місці зникали одним рукам, з’являлися нові. Причому форми нових кінцівок ставали все більш дивними: серед них вже можна було розрізнити лапи членітогих і диких тварин.
Проте Сол був готовий до такої проблеми.
Щупальці, товщині змії, раптово розділилися в повітрі на багато тонших, наче туго сувоє каната, що розпустився на волокна. Вони простягаються, точно, гігантська мережа, і впали.
На кінці кожної щупальця, завтовшки в палець, розкрилася акул’яча паща і всіяна чорними гострими зубами.
Деякі з них впилися у руки, інші були схоплені, а ще одна пощастило прорватися крізь перешкоди і дістатися до тіла гігантського хробака.
Але хоч би яким цілям він досягав мети, у мить контакту вони розбухали пащу на сто вісімдесят градусів і з хрустом вгризалися в тіло!
Хрючись! Хрючись! Хрючись!
На тілі білого м’ясного черв’яка, який збувався по суті жиру, відразу ж зародилося десятки маленьких ран.
Навіть якщо ворог хапав щупальця, його голова могла продовжувати витягуватися, аж поки пащу не вцілилася у ціль. Дрібні і гострі акули зуби, доторкнувшись плоті, відразу проникли в неї, залишаючи на тілі багато великих та малих дір.
Однак ці ранки для велетенського черв’яка були надто незначними. Голова Ральфа все ще обблювала підлогу в якомусь наркотичному трансі.
У цей момент найгучніша щупальце, що лишилася ззовні, раптово розкрила пащу. Чорна мова випустила криштальний флакон і завис прямо над однією з крихітних ран черв’яка.
Всі руки поблизу були зайняті боротьбою з іншими щупальцями та заклинанням Сола і не звертали уваги на це бджолоїдки, що не виказало ворожих намірів.
Свисток!
Потік « Ударів по нежиті» раптово припинився, і замість них вилетіла гостра стріла.
Її наконечник пробив крихкий кришталевий флакон. Прозора рідина вислизнулася назовні, і по кімнаті відразу поширився запах керосу.
У ту саму мить, коли флакон розбився, маленькі щупальця швидко відкусили свої кінчики і втягнулися назад.
Руки, на які потрапила рідина, почали жахливо корчитися, і біль нарешті пробудила свідомість Ральфа.
Його похиле тіло здригнулося. Він підняв голову від підлоги, де залишилася лише невелика калюжа крові. Голова палацкого вже зникла в його вузькому щілини рота; очі перетворилися на порожні очниці, але дивилися вони назовні, наче споглядаючи загробний світ.
Ральф закрив рот. Його обличчя швидко зникло з передньої частини і відразу ж почало виливатися зі шкіри на тому боці, що була звернена до Солу.
Але саме ця частина потрапила в епіцентр і ураження прозорою рідиною. Рани, залишені Малою Водоростями, почали гнити набагато швидше, ніж шкіра і руки. Маленькі дірочки під дією селекцією субстанції перетворилися на великі кратери.
— ХЕ-А! « Ральф ледве видавав голову, і різко вкинув верхню частину тіла й зревів. Але в його голосі не було особливого болю. Його опірність була куди більша, ніж у рук на його тіло.
Соул бачив, як кілька голів у його горлі теж рвуться від болю. Серед них була і голова палацового, але на її обличчі застигла легка усмішка полегшення.
Хоч людина і черв'як був весь у ранах, він все ще міг рухатися. Його тіло почало стискатися, наче пружина, готова до стрибка.
Соул відразу зрозумів, що той збирається атакувати. Картина того, як черв'як, подібно до пружини, вистрілив вперед і поглинув Віктора, все ще стояла у нього перед очима.
Він напружився, але не кинувся до виходу з підвалу.
Його план ще не був завершений!
Сонце опустило руки, і два магічних сувої випали з його рукавів прямо в долоні. Він знову підняв їх, готуючись мітнути.
Але в цю мить через його пазухи вирвалося червоне світло, і перед ним миттєво з'явилася фігура лицаря Олафа.
Олаф кинувся до виходу. Його колишній прямодушний і трохи безглуздий вираз зникло.
- Безжальний злодій, тут ти і згинеш! — Злорадно посміхнувся він через напівпрозоре обличчя. — Посміявся позаздритися на славу Кривавого Шіпа, так плати своїм життям!
Але його фігура відокремлювалася від кривавого кристалу на півметра, як він різко застиг. Він намагався рухатися далі, але не міг.
- Що таке? — У голосі Олафа запала паніка. Цього в його планах явно не було. — Чому я не можу вийти?
Соул не звернув на подив Олафа ніякої уваги. Він не говорив йому, що за спиною його духовного тіла, ноги все ще залишалися всередині кривавого кристала. А тим більше не говорив, що це його, Сола, рук справа.