Його підтримували не тільки теплі спогади з попереднього життя, але й ті кілька друзів, що виникли тут і не давали йому впасти в розпач.
Корі з її книжковою наївністю, справедливим і прямим Байроном... Можливо, інші з’являться у майбутньому.
Соул відігнав складні думки, повернувся до палацу, чиї повіки важко змикалися, і спитав:
— Зельє готово. Тепер треба заманити сюди Ральфа. Є пропозиції?
— Ви можете використати мене як приманку, — без вагання відповів Ханте. - У моєму мозку зберігається те зілля, що дав йому Віктор, яке пан таємно зберіг для вивчення. Втративши розум, пан почав відчувати запах цього зілля. Якщо ви відчините двері у підвал, я розчавлю флакон. Якщо пан все ще в замку, він обов'язково з"явиться на запах.
« Чи не було таке “святе масло ”, яке дав мені Віктор, і це був зілля Ральфа? ” » — подумав Сол.
— Добре, я...
Соул не встиг договорити і раптово замовк.
Тому що в той момент, коли він вже будував план, з'явився щоденник і поклав на нього вето.
У розповіді про Днівника Сол діяв в точності так, як і задумав: заманивши Ральфа, він використав те, що той відштовхнувся на палаці, вислизнув проти нього.
Хоча шкіра Ральфа почала швидко розчинятися, він все ще мав достатньо сил, щоб вбити Солу перед своєю смертю.
Результатом була смерть обох.
« У зілля дуже довгий час дії до літа!»
Після кількох прорахувань, так і не знайшовши способу виграти достатньо часу, щоб дочекатися смерті Ральфа, Сол зрозумів.
Ганте не знав про такий довгий час дії або навмисно замовчав?
Цей палац, здається, і не збирався випускати Сола з замку живим.
Кожна поступка, на яку він йшов, була лише приманкою, щоб змусити Сола швидше виконувати його волю.
Якби не попередження Днівника, то Сол все ще пишався б тим, що розкопав найбільшу таємницю сім’ї Кривавого Шіпа.
Однак він не виявив тривоги і, як планувалося, почав черпати на підлозі магічне коло.
Круг був нескладним, з таким справився б навіть волоцюжий учень мага першого рангу, так що для Солу це не було важко.
— Завершено, - сказав Сол, забрав голову Ханте з кімнати і помістив її в центр кола.
- Що це? — Ханте, розглядаючи символи на підлозі, нерозгадано запитав.
- Це магічне коло. Він утримає тебе і Ральфа тут, — недбало кинув Сол.
Ханте все-таки не був магом. Зараз він був в кращому випадку розумним магічним артефактом. Хоч він багато чого бачив, але до суті знання так і не доторкнувся.
Він опустив важкі повіки, занурившись у свої думки.
Постановивши голову Ханте, Сол відійшов за межі кола.
— Малюк Водоросль, — тихо покликав він. — Може доставити це зілля прямо в пащу тому величезному хробакові?
Чорне щупальце висихнуло, його кінчик розкрився і довгий чорний язик підхопив кришталевий флакон, сховавши його в роті.
Малюк Воросль Сол довіряв. Цей маленький паразит, який добровільно оселився в ньому, завжди був хорошим.
Звичайно, справа була ще й в тому, що щоденник не піддав сумніву відданість Малюки Водоросль.
Але хоч щоденник і не заперечував її відданості, він піддав сумніву план Сола.
20 травня.
У тебе є хороший товариш,
він може допомогти тобі виконати багато небезпечних завдань.
Але навіть плануючи знищити ворога зсередини,
Ти все одно недооцінив його витривалість.
Все це лише підшкірна тканина.
Якщо у нього і зад може стати обличчям,
Хто з них буде хрупше?
Тебе все одно з'їли.
Твоє тіло, залитий розплавленим жиром, перетвориться на воскову фігуру.
можливо, одного дня воно поповнить чиюсь колекцію,
Вдячний для нащадків.
« І атака зсередини не спрацює? Рішення проблеми все ще в тому, щоб виграти достатньо часу." - думав Сол.
— Ханте, в цій лабораторії є інші виходи?
- Ні, сер... Це найважливіше і найтайне місце пана... Щоб посилити захист ...
Ханте не договорил, але Сол уже все зрозумів.
Для кращого оборони кількість входів і виходів, природно, повинно бути мінімальним.
« Означає, що слід відразу після того, як ми кинемо протиотруту, втікати з підвалу. Щоденник це підтвердив. Я можу використовувати друк на вході, щоб замкнути Ральфа всередині. Якщо до моменту, коли двері послабляться, Ральф все ще буде живий, я просто віддамся від ідеї захопити його дух і втечу звідси. Ще не пізно."
Сол зробив остаточне рішення. Коли він знову подивився на щоденник, той мовчазно схвалив його вибір.
На губах Сола з’явилася усмішка.
Але несподівано палац, який не зводив із нього очей, відкрив рот. Між його зубами виднівся маленький прозорий флакончик.
Соул відразу помітив його рух.
- Це "свячений масло"?
- Так, пане... Часу залишилося мало...
Соул глибоко зітхнув, і його груди повільно роздулися.
— Я зрозумів. Як тільки я прийду до входу і відкрию двері, роздай флакон.