Але Сол і не думав відступати. Якщо він сюди прийшов, то повинен знайти скарб.
- Що це у тебе в руці? — Віктор звернув увагу на маленький флакон, який Сол міцно стискав.
Сол підняв руку.
- Це річ тих солдатів. Називається свята вода. Проти звичайних парфумів діє трохи краще.
Віктор глянув.
— Низковый продукт. Гірше ніж половина "Святого світла". Бідні дурні. Вони навіть не знали, з чим зіткнулись. Навіщо ти його залишив?
— Якщо зустріч духа, хочу спробувати.
— Хочеш подивитися, ілюзія це чи ні?
— Не зовсім, — пояснив Сол. — Ця штука нестабільна, легко випарується. Звичайно люди не мають засобів для зберігання. Якщо цей артефакт принесли ті лицарі півмісяця назад, то він уже мав втратити свою силу. А якщо ні...
- Ти дійсно приніс річ з минулого, — із подивом продовжив Віктор.
— Тоді тут надто страшно. Сол облизнув перехресні губи і знизив голос.
...
Хоч і говорив, що страшно, але йти Сол все ще не збирався.
- А ти куди ходив? Як спустився зверху?
— Коли ти зник, я відразу ж повернувся до попередньої кімнати. Той старий маг і хлопчик, почувши, що ти пропав, люб'язно погодилися допомогти мені в пошуках. Але ми розійшлися. Не знаю, де вони зараз.
« Гм, шукати привід, а пошук скарбів — це правда». - Ходімо швидше, а то ще хтось забере скарб.
...
Вони підійшли до сходів навпроти.
Сходи були з каменю. Червоний бархатний килим простягався від неї до самого залу. Але через те, що за ним давно не доглядали, він вже втратив свій яскравий колір.
Піднявшись сходами, вони опинилися на просторому майданчику. З одного боку був широкий напівкруглий балкон.
На балконі було видно, як вітер і дощ товпляться щільними вікнами до підлоги.
Згорнула блискавка, і Солу здалося, що він побачив, як з перил балкона впала тонка фігурка.
Не перелізла, а впала.
Тому що вона падала головою вниз.
Побачивши, що Сол зупинився і дивиться на балкон, Віктор також зупинився.
- Що сталося?
- Мені здається... — Сол тряхнув головою. — Нет, нічого. Пошукаємо тут.
З іншого боку майданчика були ряди кімнат.
На дверях були викарбувані елегантні візерунки, але замки трохи пошкодили.
— Не знаю, чи не заховано в цих кімнатах скарб. Давай розділимося і пошукаємо, - запропонував Сол.
- А якщо ти знову зникнеш... Віктор сказав: « Я не знаю, що сказати.
— Навіть якщо ми будемо разом, коли аномалія захоче, вона все одно станеться, — розвів руками Сол.
Віктор замовк.
Тільки коли знову вдарив грім, і вони обидва подивилися у вікно, він погодився.
— Ладно. Тоді роздягнемося.
Сол кивнув і відразу увійшов в одну з кімнат у середині коридору.
Він обійшов її, нічого не знайшов. Вийшовши, він побачив, що Віктор як і раніше з непроникним обличчям стоїть в коридорі.
- Що сталося? — Нерозгадано подивився на нього Сол.
На обличчі Віктора з’явилася усмішка.
— Нічого. Просто дивлюся, чи не зникнеш ти знову.
Сказавши це, він увійшов до сусідньої кімнати.
Соул почекав, поки він увійде і повернув в інший бік.
Коли він зайшов у кімнату, то прикрив за собою двері і залишив маленький щілину.
Він сховався за стіною і, зтримуючи дихання, глибоко зітхнув.
Сола тремтіли від зіниці. Холодний піт, що до цього часу стримується, випав на шкіру.
Він кілька разів глибоко зітхнув, силою придушуючи інстинктивний страх.
« Це Віктор... — Він не втримався і ковтнув. — Хто він такий?»
Соул повернув голову, його погляд ковзав по лівому плечу і відразу повернувся назад.
« Днівник не попереджає. Ми з Віктором не зрозуміли, що сталося. І коли я тільки що бачив мага Кранга, я абсолютно забув, що вже зустрічав його. Це все вплив поместя, або хтось за цим стоїть? Чи це дід Сіда, Ральф? Він і є та небезпека, про яку говорив Господар? "
...
Десять хвилин тому, коли Сол переліз через стіну пометя Ральфа і його ноги торкалися м’якої трави, його сприйняття раптом сильно спотворилося.
Він раптом відчув, що увійшов у маєток, щоб вкрасти якийсь дуже важливий для нього скарб.
Але, хоч він і відчував, що воно важливе, але навіть не знав що це. Неначе потопає, відчайдушно намагається схопитися за соломинку, але не знає, чому.
Але найбільше жахало те, що Сол несподівано відчув себе його рідний брат. Він був досвідченим учнем другого рангу Віктора.
Смішно, адже до того як він переліз через стіну, він навіть не бачив цього чоловіка.
Спочатку Сол нічого не помітив.
Тільки коли він вперше увійшов у залите сонце, то зрозумів, що його свідомість перекручена.
Він не тільки забув про свою справжню мету, але й про те, ким він є.
Усуньте проблему Сидом і разом знайти сліди Днівника мага смерті.
Згадавши назву щоденника, його затемнений розум і чуття почали поступово приходити в норму.
А Віктор? Він є джерелом всього цього хаосу чи такою ж жертвою, як і Сол?
— Сол?
Поки Сол думав, з коридору знову пролунав голос Віктора.