Віктор подивився на Сола. - Може, той, хто був всередині, вибрався?
— А може, він став безполезен або його хтось викопав і з'їв, - Сол відкинув інший осколок, встав і відрізав коліна.
« Можливо, у нас з’явився ще один ворог, який претендує на скарб. Віктор із занепокоєнням провів по струнах своїх арфи.
Він простягнув руку, щоб допомогти Солу вибратися, але, побачивши його брудні руки, передумав.
— Не хвилюйся. Хоч би скільки ворогів ти мав, брат допоможе тобі отримати скарб, щоб перейти на третій ранг!
Соул подивився на його простягнуту, а потім спущену руку і з безсилістю зітхнувши сам виліз з ями.
- Про що ти говориш? — Він сказав, що відсуває руки, наче невпізнай. — Хіба такий генія, як я, потрібен скарб? Краще тобі спочатку перейти на третій ранг. Тобі вже майже тридцять, а то ще, не дай бог, опоганишся.
Людина довго мовчала перед ним. Раптом він підняв голову, прикрив рот рукою, і з його очей потекли сльози.
— У-у... Соул так про мене піклується. Брат так зворушений.
У Сола від виду Віктора пішли мурашки.
Як він міг бути таким братом?
- Дякую, Соле. Але брат — це лише проста людина, яка помирає. Не варто витрачати на нього скарби.
Вітер, який до цього бушував, раптом вірш. Небо стало темнішим, неначе з сутінку настала ніч.
Віктор підняв голову. Його обличчя зникло в напівмракі.
— Скоро почнеться дощ. Краще сховаємося в будинку.
Це сказав Віктор Легоньйо смикнув струну. Невеличний звук був і далі мелодійним.
— Добре, - після хвилинного замішання кивнув Сол. — Снаружи, здається вже нічого немає.
...
Вони пройшли через сад і підійшли до воріт замку. Дивно, але вони були прочинені.
— Здається, до нас вже було багато гостей.
Соул обернувся і, вказавши на арфу Віктора, наказав йому зберігати тишу та штовхнув двері.
...
У передній замку було темно. На підлозі валялися світильники, стільці та меблі.
У залі були вікна, але вони щільно задерті важкими шторами.
Соул уважно оглянувся. Жодної фігури, жодного трупа. І не було відчуття, що за ним хтось спостерігає.
Тільки тоді він зробив знак стоячого за ним і увійшов.
Віктор увійшов майже слід вслід за ним.
Наступної секунди, як вони увійшли, небо засяяло блискавкою. Яскравий білий світло пробився крізь двері і задерті штори, і Солу здалося, що в центрі залу він побачив чоловіка, який стояв спиною до них.
Він був у доспіхах, схожий на воїна.
Але коли блискавиця впала, і пролунав оглушливий гуркіт грому, то в залі зникла фігура.
Шш...
Хлинув ливень.
Віктор відскочив, ухиляючись від крапель.
— Трохи, - з полегшенням зітхнув він, притискаючи до себе арфу.
У цей момент він помітив, що Сол стоїть як вкопаний і підійшовши помахав рукою у нього перед очима.
- Мій нещасний братик, ти що, скам'янілий?
« Я щойно побачив чоловіка, який стояв на колінах.
— Хм? — Віктор з подивом подивився вперед, але нічого не побачив. Але це не перешкодило йому зітхнути. — Може, це непокоєний дух замку, який не може знайти виходу і просить тебе допомогти йому уникнути своєї долі.
І знову пальці Віктора торкнулися струн.
Але він відразу згадав попередження Сола і стримався.
- Проси мене про допомогу? - Скрив губи Сол. - Я прийшов красти, він не за адресою.
Соул обережно підійшов до місця, де бачив фігуру.
Але на підлозі як і раніше було порожньо.
« Ушей чи це був не дух?» — обличчя Сола стало серйозним. Він вже збирався піти і попередити Віктора, щоб той був обережним.
Але в цей момент знову спалахнула блискавка.
Навіть стоячи в домі, Сол бачив осяяне як вдень, небо.
Він відразу опустив голову і з подивом побачив, що весь зал був повний коліноприклонних фігур!
Навіть під його ногами і там, де стояв Віктор, хтось стояв на колінах!
— А! — Опустивши голову, Сол зіткнувся обличчям до обличчя.
У нього не було ні очей, ні носа, ані вух. Лише величезний, розтулений рот. Шрами на його території помагали, наче він просив про допомогу.
Але в наступну секунду, з розкатом грому, всі фігури у залі знову зникли.
БУМ! — Двері з силою відчинилися, і в неї підскочили двоє.
- Ця дощова вода якась дивна! — Один з них, низькорослий, відчайдушно тер своє мокре обличчя і шию. Його пальці вже були в крові.
Інший був вищим. Соул побачив, що це старий чоловік.
Старий заклинання очистив себе від води, а потім і свого супутника.
Віктор стояв неподалік і, посміхаючись, чекав, коли вони помітять його.
— Кто? - Старий нарешті помітив Віктора, схопив хлопчика за комір і відступив в інший кінець залу.
Віктор не напав, а лише з ігривим виглядом підійшов до Солу.
- Хто ви такі? — Тепер він побачив Сола і його настороженість зросла.
« Так само обережно відповів Сол.
Хлопчик був непримітний. Весь у крові, він моржився від болю.
А ось старий був не так просто. Коли він чарував, його магічні коливання були на рівні учня третього рангу.