Але радість Рут була недовгою.
- Де твої очі? — Голос з жіночими голосами позаду лунав різким роздратуванням.
Але не встиг Сол нічого сказати, як почув смішок Хейвуда.
— А як інакше, я їх сховав.
Хейвуд обернувся до Солу.
- Якщо ти коли-небудь передумаєш, ми все ще можемо продовжити нашу угоду... ті красиві очі, які ти сховав.
Хейвуд з посмішкою відступив і залишив другий склад.
« Цей Гейвуд дізнався нічну метелика чи зрозумів, що кокон дуже цінний?» — Свідкові з його дивовижною проникливістю не залишалося тільки бути насторожі.
...
Він перевіз тіла Білла і Германа на склад.
Оскільки стан двох нових експонатів був ще нестабільним, Сол залишив їх у прозорих ящиках.
« Цікаво. Свідомість цих двох у мене, а тепер і тіла під рукою. Просто возз'єднання сім"ї."
Поки Сол роздумував про перекручення долі, його тіло раптом стало холодним і прилип до двох нових експонатів.
Його брови і волосся покрились іншим.
Він поспішно зробив два кроки, і лише тоді температура навколо повернулася в норму.
Здається, щось з усіх боків проникло в тіла цих двох.
« Це не просто зниження температури. Це дух? але нічого не виявив. — Холод, здається, вже зник. Аномалія закінчилася до того, як я почав спостерігати. Наступного разу, якщо прибудуть нові, потрібно буде стежити за змінами в їх духовних тілах."
Соул, роздумуючи, робив нотатки.
...
Час уже наближався до того, яке він призначив Конше. Соул тимчасово перервав свої спостереження.
Він підійшов до стелажу, де був номер 117.
Раніше, розглядаючи склад, він оглянув усі пронумеровані предмети.
Деякі з них виглядали дуже страшно і небезпечно, інші - як звичайні речі.
« Номер сто сімнадцять, ельфійський шепіт», — Сол обережно зняв з полиці пляшку прозорої рідини.
У ній стояла гілка. Її кінчик, що виступав з рідини, був прикрашений двома ніжними-зеленими листочками.
Визирало дуже мило і жваво.
Ельфійський шепіт — це сама гілка, а не пляшка чи рідина.
Ці дві речі служили для її консервації.
Напроти 117 - го номера, у довіднику складу було попереджено: « Не виливати рідину з пляшки і не витягати її. У разі порушення одного з цих правил негайно повідомити наставнику Казу або Господарю Горсе. Якщо перед вами з'явиться створіння з білою шкірою, золотими очима і довгими вухами, ні в якому разі не вступати до нього!."
Крім того, підручник не містив вказівок щодо використання ельфійських шепітів. Але Конші, напевно, мав свій власний підхід і він не повинен був про це турбуватися.
Вони домовилися, що Сол перенесе предмет за бронзові двері, у визначений час відкриє його, дозволить Конші увійти і використовувати ельфійський шепіт в одну хвилину. Після того, як Конша піде геть.
Сола був найбільш небезпечним процесом перенесення.
Але він уже не був тим безпорадним учнем першого рангу.
Який же учень не порушує заборон?
Тому, переконавшись, що щоденник мовчить, Сол поставив пляшку з ельфійським шепотом на візок.
Прийшовши, він заодно прихопив маленький пісковий таймер.
Він збирався дати Конші всього одну хвилину, щоб уникнути непередбачених обставин.
...
На здивування Сола, він без жодних проблем дістав бронзові двері.
Соул дістав маленький таймер і почав чекати 7:55.
Зараз було 7:53. Чекати було недовго.
Час тягнувся дуже повільно.
Соул нетерпляче барабанив пальцями по ручці візки.
Коли він відрахував шістдесят ударів і знову подивився на годинник, було все ще 7:53...
"Ме сприйняття часу збилося, або з годинником щось не так?"
Соул відвернувся, знову відрахував шістдесят, але, подивившись, побачив, що годинник як і раніше показують 53 хвилини.
« Звичайно, щось не так» - Сол подивився на ніжну і з’єднану гілку в візку. « Я не торкався її і не відкривав пляшку. Невже, просто перемістивши її, я вже потрапив під якийсь вплив?»
Соул заспокоївся і, намагаючись відігнати незрозуміле роздратування, увійшов у медитативний стан.
У медитації він виявив, що його ментальне тіло дійсно трохи вагався, але він цього зовсім не помітив. На щастя, коливання було несильним і їх можна відновити за допомогою медитації.
Соул швидко заспокоївся і побачив, що вже 7:56.
Він негайно відпустив візок, підійшов до бронзових дверей і штовхнув її.
За дверима, прикриваючи половину обличчя плащом, в темному коридорі стояла Конша.
Темрява постійно накладала на неї, ніби намагалася виштовхнути її з першого поверху.
Почувши звук відкритих дверей, яка стояла як статуя, жінка підняла голову.
— Ты опоздал на одну минуту. Щось сталося?
— Входи. Мене трохи вплинув номер сто сімнадцять, і Сол негайно відірвався.
Конша ж, почувши се, не вагаючись просунулась у щілину, котру зоставив.