Той відразу вдарив лисим. Електричний хлист, торкаючись щупальця, негайно розплавив його.
Але через цю маленьку затримку Фергюсон не зміг далеко стрибнути і міг тільки дивитися, як чорне щупальця-вор з червоною свічкою повертається до Сола.
Соул простяг руку і взяв свічку.
Незважаючи на всі ці перенапруження, полум'я все ще палало яскраво.
Піднявши очі, він побачив, що Фергюсон приземлився за кілька трупів.
— Віддай свічку, — сумно сказав він.
— Старший брат, ця свічка не така вже й проста, як ви казали, — притиснувся до металевих дверей однією рукою Сол. — Якщо я віддам її вам, то потім можуть бути великі неприємності. Цю угоду... Мені потрібно ще раз обміркувати.
- Ти порушуєш слово! — З гнівом вдарив хлистомом Фергюсон.
— А ви, старший брате, хіба не приховували щось від мене? — Усміхнувся Сол.
Фергюсон стиснув губи, його пальці закрипеліли.
Соул не сподівався, що він зможе виманити трупи підробкою.
Ситуація вийшла з-під контролю, і цю угоду йому, на жаль, довелося перервати.
Якщо ця штука потрапить назовні, в руки зловмисників, то хто знає, яку шкоду вона може завдати.
І найголовніше, якщо з трупами щось трапиться, то Солу не уникнути відповідальності.
Це вже суперечило його початковому плану.
Просто отримав цукерку, а тепер повинен повернути десять.
Цілком вигідна угода!
Побачивши, що Фергюсон знову робить крок вперед, і в його очах вже видно прагнення вбивства, Сол поспішно привідкрив двері.
- Старший брат, не треба так злитися. Мені потрібно ще вивчити цю свічку, щоб не напасти на нас обох. Крім того, навіть якщо ця угода вибухне, ми можемо домовитися про інші матеріали, чи не так?
Готовий ось-ось вибухнути Фергюсон раптом заспокоївся.
Несподівані властивості свічки змусили його на деякий час забути про свою початкову мету.
Свічка була лише приманкою для контролю над Солом. Те, що йому дійсно було потрібне для спасіння життя все ще стояло в другому складі.
— Тоді поверни мені мої кристали! — З непроникним обличчям простяг руку Фергюсон.
— Добре, я зараз же зайду і візьму, — посміхнувся Сол і погорнув голову... Застыл на місці.
...
Фергюсон побачив, що Сол хоч і погодився, але стояв на місці й знову почувався обманеним.
П’ятсот кристалів для учня третього рангу — це не те саме, що великі гроші чи мало. Якщо Сол посміє їх вкрасти, Фергюсон, навіть якщо доведеться виламати двері, зіб'є його до напівсмерті і забере своє.
Він поквапив його, але Сол як і раніше стояв на місці.
Фергюсон підійшов і знову струшив рукою.
— Інакше віддай свічку!
Не встиг він договорити, як, вже готовий підірватися від злості, нарешті помітив дивність.
Із відкритого Солом бронзового дверей лизалося кольорове світло.
Він хитався, як брижі на воді, і переливався усіма квітами райдуги.
« Невже в бронзових дверях так не було? Здається, Куджін про це не говорив".
Фергюсон все-таки не був доглядачем складу, і Куджін не розповідав йому всього.
Тому він і не помітив, що хоч рука Сола була на правій стелі, але обидві стулки одночасно привідкрилися!
...
Сол не смів рухатися.
Хоч наставник Каз говорив йому правила тільки один раз, але він запам’ятав кожне слово.
Відчинивши перші металеві двері, можна було відкривати лише одну стелю. Якщо відчинялися обидві, потрібно було негайно зупинитися і не рухатися, поки двері не закриється.
Тож коли Сол обернувся і побачив, що обидві стулки відкриті, він відразу завмер.
Навіть коли Фергюсон підійшовши, вирвав у нього свічку, він не падав.
Це як статуя.
Фергюсон також відчував, що щось не так, але не міг зрозуміти, які саме.
— Свечу я забираю. Наступна угода... Я... Я піду...
Соул розгубився і дивився на Фергюсона.
Той стояв перед ним, тримаючи в руці червону свічку, його губи продовжували рухатися.
Але він і сам не помічав, що його губи рухаються все повільніше й голос стає дедалі тихішим.
А з точки зору Сола, через обидвох стулок бронзових дверей висунулися тонкі білі руки.
У цих рук були такі ж тонкі, довгі пальці, як переварені макарони.
Але вони були міцними. Одна за одною вони обв’язували тіло Фергюсона, кілька разів, і повільно втягували його у двері.
Фергюсон все ще нічого не помічав, його рот відкривався і закривався.
Пальці, подібні до макаронів, залізли йому в рот, ніс, вуха...
Соул не чув, що він каже.
Дивлячись на те, як Фергюсон поступово перетворюється в мумію, обвиту «макаронами», Сол не смів поворухнутися. Тільки його очні яблука злегка тремтіли, і краєм очі він смутно бачив, як Фергюсон, теж ставши м'яким, повільно, був втиснуть у щілину завширшки в кулак.
Фергюсон постійно не помічав. Навіть коли його обличчя поглинуло двері, він все ще дивився на Сола, немов чекав відповіді.
Але він його вже ніколи не дочекається.
...
Поглинавши Фергюсона, кольорове світло всередині бронзових дверей забурлив, як хвилі. Солу здалося, ніби він стоїть на березі і чує, як величезна хвиля перевертає корабель.