Наприклад, лабораторію наставника Каза.
У кожній лабораторії наставника був учень, який постійно там перебував, прибирав і охороняв.
Коли виник якийсь аномалій, він міг за допомогою спеціального передавальника відразу повідомити наставнику.
І той, мабуть, швидко приходив.
...
Соул вже давно не був у лабораторії наставника Каза. Він штовхнув двері і побачив знайому фігуру.
Анжела щось в біса за столом. Її вигляд був розсіяним, вона виглядала втомленою.
Соул чув від Марка, що після прибуття в Башню Анжела ніколи не працювала за межами лабораторії.
Хоч би хто був відповідальним за прибирання, вона завжди влаштовувалася на посаду помічника.
З часом усі учні Каза вже знали її.
Слова Соула змінювалися, а Анжела залишалася.
Вона, здавалося, ніколи і не думала міняти роботу, спокійно залишаючись в лабораторії.
Соул увійшов і сів за стіл прямо навпроти неї.
Звук відсутнього стільця вивів Анжелі з оцепеніння. Вона інстинктивно підскочила і подивилася на двері.
Коли вона побачила, що там нікого немає, то запізнювалась і помітила Сола.
— Соле, ти давно не приходив. Вона посміхнулася і під її очима з’явилися темні круги.
— Так, — пригадує він вчора її вигляд, схожий на роздвоєння особи, і з подивом запитав: « У тебе поганий вид. Заболіла?
— Ні, не захворіла! — Анжела різко відповіла, але відразу зрозуміла, що була занадто грубою і засоромилась. — Я просто останнім часом погано сплю.
Оскільки вона не хоче говорити, то й Сол не почав лізти в свою справу.
Він поклав обидві книги на стіл, двічі перечитав назви, а потім, взявши одну, почав обережно знімати з неї ланцюжок.
Анжела дивилася на те, як Сол читає, і хотіла щось сказати, але не вирішувала. Після довгих мук вона нарешті зважилася.
Однак її права рука раптом піднялася, і вона замовкла, приклавши палець до губ.
Тс-з-с...
Анжела моргнула, і її очі відразу наповнилися сльозами.
Вона опустила голову, і дві сльози впали на її одяг, залишивши темні плями.
Анжела швидко підняла книжку і обережно витерла сльози, прикрившись нею.
Соул не помітив дивної поведінки Анжели. Його повністю поглинуло зміст книги.
Перша книга, яку він відкрив була збіркою оповідань. У ній описувалися жахливі випадки, пов’язані з кошмарами у світі магів.
Соул швидко проливав історії. Він не хотів читати жахи, а лише шукав згадки про нічну метелика.
На його здивування, він дійсно знайшов її в п’ятому описі.
Історія була простою.
Один дуже сильний офіційний маг раптом виявив, що його син дізнався його таємницю і хоче за допомогою неї вбити його та успадкувати все.
Маг знав, чому його син хоче його вбити.
Він став офіційним магом у середньому віці, і його зовнішність застигла. А його син, через відсутність таланту, не міг подолати учений етап і старель.
Маг жалкував сина. Хоч він і розладнав його змову, але не покарав.
На жаль, син не покаявся і знову напав на нього.
Цього разу маг убив його.
Але в момент удару він зрозумів, що насправді є сином.
А до цього він чомусь мав пам'ять мага, склавши себе з ним.
У момент смерті син побачив, як з його ока вилетіла красивий срібний метелик.
...
На цьому історія переключалася на невідомого оповідача.
Він говорив, що коли метелик вилетіла з мозку сина, то її спіймав маг. Після довгих пошуків він нарешті визначив, що це була дуже рідкісна у світі магів нічний метелик!
Але невдовзі маг помер.
Перед смертю він своїми руками вирвав собі очі, проколов барабанні перетинки, відрізав ніс і, голий, стрибнув у вогонь, де й згорів.
Перед смертю він постійно кричав: « Все це — брехня, все це - обман! »
...
Коли Сол прочитав це, то запечатав книжку.
« Нічний метелик може впливати на розум. Або, точніше, копіювати свідомість інших. Якщо воля носія недостатньо сильна, то він може втратити себе ...."
Несподівано в його шлунку з’явився сильний голод. Жага їжі тут же перервала його думки.
Їжа...
Він підняв голову і побачив, що біля нього сидів з червоними очима та мовчки читала Анжела.
Соул сковтнув.
Сол різко встав, стілець за його спиною з гуркотом впав.
Анжела, без того, здригнулася. З’явилися її великі, вологі та прозорі очі, які забігали над переляканою лані.
Їй було п'ятнадцять років, і вона вже починала розквітати. Серед учнів магів вона була вродливою.
Жалюгідно, що краса магів не цінувалася, а слабкість лише стала приводом для нападу.
Побачивши, як Сол обійшовши стіл, він крок за кроком наближався до неї і побачив Анжели.
Вона встала і взяла у руки маленьку чорну паличку.
- Соле, щось сталося?
Соул з похмурим обличчям дивився на її білу шию, нічого не кажучи.
Анжела занервувала ще більше. Вираз його обличчя було зовсім іншим, наче перед нею стояв інша людина.