Він подивився на Сола і, невідомо про що подумавши, зняв тиск з Ніка та Байрона.
Вони ледве піднялися.
Побачивши це, Лайт з похмурим обличчям, але на дусі підійшов.
— Пане, це всі на кораблі.
Але коли маг подивився на п’ятьох учнів з земного корабля, він насупився.
- А де Герман?
Всі п'ятеро з глухим стуком впали на коліна. Вони не радіють, що знову стали господарями. Навпаки, вони виглядали ще більш переляканими, ніж коли були у полоні.
Ніхто не квапився відповідати. Маг присоромився, дивлячись на них.
— Ушай нет?
Нарешті, один з учнів не витримав і, впавши ниць, тремтячи голосом сказав:
- Пане Беги! Герман загинув у Долині Протяжної руки від рук злого духу.
Сказавши це, він глянув на Сола і перелякано опустив голову.
— В Долине? Як він туди потрапив? — Бідні насправді не цікавився маршрутом Германа. - А те, що він везе?
— Про... Пропало. Герман саме так і вирушив до Долини, щоб розслідувати це.
— Хм! Безпольозний! « Біди, здавалося, був злий, але й не дуже.
Загалом, вираз його обличчя було дуже складно.
Він ширяв в повітрі, про щось роздумуючи.
А поки він думав, інші не сміли ні рухатися, ані говорити.
Соул дивився на Байрона та інших. На їхніх обличчях було написано занепокоєння.
Але Сол не так вже й хвилювався.
Бо щоденник не передбачив смерті.
Але Сол почав турбуватися про інших. Він не помре, але це не означає, що інші теж не помруть.
І Сол також турбувався, чи не забере його цей маг Бедії з собою. Ні в якості піддослідного, ні у ролі полоненого він бути не хотів.
Хто знає, але той маг після деяких коливань раптом підняв руку.
- Гаразд, не можна вас залишати.
У його долоні зібрався сіруватий туман.
— Жаль тільки цього малюка, — з жалем подивився на Сола і вже збирався застосувати своє закляття.
Ті, хто націлився, в той момент, коли з'явився туман, відчули потужні магічні зміни.
Чи він збирається вбити і своїх учнів?
Майже в усіх на обличчі з’явилося розчарування. Учні з земного корабля тремтіли, навіть заплющили очі перед смертю.
« Днівник ще не подав сигналу, — навіть Сол занервував. — Атаку законного мага не варто недооцінювати. Для учнів майже немає шансів на опір."
« Чи ми не змогли вижити лише я?» — з тривогою подивився на Байрона та інших.
У цей момент він раптом щось відчув і різко підняв голову.
А ті, кого вже охопив розпач, раптом почули лагідний голос.
- Що ти робиш?
Вони подивилися на джерело звуку.
На найвищій щогли вітрильника стояв чоловік, з ніг до голови закутаний в коричневий-червовий плащ.
Хоч на такій висоті дув сильний вітер, але краї його плаща не бігли.
Ніхто не міг побачити його обличчя, тільки між капюшоном і коміром бачив рожевий підборіддя.
Маг Бебі, тремтячи, опустив руку. Його обличчя почервоніло, наче його ошпарили кип'ятком.
— Господар Горса.
- Ти мене знаєш? — Горса злегка посміхнувся. — А я тебе - ні. Не уявишся?
Самовизначення? Тут, в такий момент?
Хоча тон був дуже м’який, а слова навіть приклеїла деяку скромність, вони все одно почувалися приниженими.
Коли цей Горс з'явився?
Адже вони були в обідній дорозі від Вежі. Інакше би не наважився тут зупинятися.
Біди все ще думав, як йому вибратися, але раптом відчув, що паразити в його тілі почали шалено звиватися.
« Жадібність вбивства! »
Він одразу зрозумів, що Гірса не так вже й м'як. За ті три секунди, що він думав, той вже вирішив його вбити.
Точно як у чутках — непередбачувано!
Тепер Беги більше не вагався.
— Господар Горса, я - офіційний маг з земного корабля.
— Земному кораблю заборонено заходити на територію Товариства. Ти що, забув?
— Я... Я просто переслідував наш загублений вітрильник.
— Загублений? Хіба це не трофей учнів Вежі?
Горса опустив голову і подивився на людей.
Зустрівшись з його поглядом, Сол встав і голосно підіграв:
— Да, Господар. Це наш трофей, і ще п'ять полонених.
Беги з подивом подивився на Сола. Не думав, що якийсь учень посміє втручатися в розмову офіційних магів.
Але оскільки вже Горса не розсердився, то і він не смів заперечувати.
Горса не тільки не розсердився, але й з задоволенням кивнув. Потім він підняв голову і звернувся до біди:
- Тут для тебе більше нічого немає. Повертайся. І передай своєму капітану: ще раз без попиту ступіть на територію вежі... Хто ввійде, той і стане нашим трофеєм.
— Я передам капітану, — важко видавав Беді.
- Тоді повертайся.
Нарешті помилування. Біди з полегшенням зітхнув.
Він хотів, щоб ми швидко заходили звідси.
Лише заради обличчя офіційного мага він стримався і, схилившись Горсе, сказав:
- Дякую за вашу щедрість.
Біди, приховано окинувши поглядом корабель уже збирався відлетіти.
— Почекай, — раптом гукнув його Горса.
Бідні обернувся. Його серце знову закололося. Він боявся, що той передумав.