« Неможливо », — він поклав каміння на землю і, підійшовши збоку, оглянув пристрій. - Ти ж його навіть не включив!
- Що? — Зрозумівся Сол і, вказавши на дзеркало, сказав: « Подивіться...
Слова застрягли у нього в горлі.
У дзеркалі був лише кривий Сол і в’язень поруч з ним.
Злий дух не міг нічого зробити. За ідеєю, вимкнений прилад - це просто марне дзеркало, в якому не видно духу.
Але Байрон і Нік не думали, що Солу здалося.
У будь-якому випадку, чи Сол ілюзію бачив чи ні, було лише два варіанти: або дух є, або його немає.
— Це вхід до Долини Протягнутої руки, тут не може бути занадто злого духу.
Духів не було.
— Але Соле, чому ти поставив прилад на землю? — Недивно підняв голову Ник. Куточок його рота злегка смикнувся. — Бо надто низький, не дістаєш?
— Пффф!
Соул з гнівом повернувся до Байрона, але побачив тільки його спокійне обличчя і невинний погляд.
Сол подивився на горло Байрона. Він був упевнений, що воно щойно розійшлося!
Але проблема з ростом він зараз вирішити не міг, хоч і був впевнений, що виросте до метра 80-ти.
— До речі, Сол повернувся до теми. Він ще раз озирнувся, переконавшись, що монстрів-голов більше немає, і тихо сказав: - Я тільки що бачив багато ... монстрів, у яких тільки голова і дві ноги. Але перш ніж ви повернулися, вони зникли.
Сол ще більше знизив голос.
— Я не став їх турбувати. Ви знаєте, що це за монстри?
Він підняв голову і побачив, як обличчя Байрона почало смикатися.
А у Ніка зрочки звузилися, і в його очах з'явився чіткий страх.
Хлоп! — Нік раптом вдарив себе по обличчю. Він підняв голову, його обличчя було спотворено.
- Ті... монстри, зараз все зникли?
Побачивши стан Ніка, Сол поспішно кивнув.
— Все исчезли. Інакше я б і не наважився вас запитати.
« Я побуду сам, — раптом Нік встав і зник у своєму наметі.
Невдовзі звідусіль донеслися приглушені стони.
Байрон тримався краще. Його горло розійшлося.
- Добре, що ти їх не потурбував. Це монстри-голови. Раніше їх можна було зустріти лише в глибині Долини.
Побачивши подив у очах Сола, Байрон зітхнув.
- Я тобі раніше не казав, бо чим більше людей знає про них, тим більша ймовірність їх зустріти. Не думав, що ти їх зустрінеш. Якби ти привернув їхню увагу, вони б і тебе перетворили на монстра-голову. А ти б і сам забув, що колись був нормальною людиною.
Ось воно. Не дивно, що про таких небезпечних монстрів Байрон і Нік не сказали ні слова.
- Скільки ти бачив монстрів?
— ...Півшуду.
— С-с-з... — Байрон втягнув у себе повітря. Він відразу встав і підійшов до намету Ніка. — Ник, выходи скоре. Нам краще зараз же йти.
Зсередини донісся незрозуміла відповідь.
Байрон повернувся і наказав Солу:
— Прибір не розбирай, просто затягни в візку. Ми змінюємо місце.
Боячись, що монстри-голови можуть повернутися в будь-який момент, Байрон і Сол взяли тільки найважливіше, а намети вирішили кинути.
Крім кількох книжок, у Сола з собою і так було небагато речей. Але коли він вже збирався вийти з намету, то раптом завмер.
А де кокон нічного метелика?
Сол якраз розглядав срібну кульку, коли побачив монстрів-голов. Після цього, від нервового напруження, він зовсім забув про нього.
Тепер він не міг пригадати, чи забрав його.
Соул швидко обшукав усі свої кишені, проповз по землі, але срібної кульки ніде не було.
« Він не міг втратитися. Може, він впав і його підібрав якийсь монстр-голова?»
Соул сів і, закривши очі, почав згадувати.
« Ні. Я відчув, що в руці нічого немає, у той самий момент, коли побачив монстрів-голов. Тому я і не згадував про нього".
Соул стиснув руку і повільно відкрив очі.
« Так. Кокон зник в одну мить."
Коли маг став учнем, його пам’ять була підкріплена ментальною силою, а не підводила. Він навіть міг згадати найменші подробиці своїх дій.
Тому Сол був упевнений, що він не втратив кокон, а він зник в одну мить. І в той момент він цього зовсім не помітив.
— Сол!
Снаружи уже торопил Байрон.
Соул з жалем подивився на намет.
"Він сам утік, чи його хтось вкрав?"
Чорт, він ще навіть не почав його вивчати!
Але тут було вже небезпечно. Навіть учень третього рангу Байрон боявся.
Соул не міг ризикувати. Він поспішно покинув намет, сповнений жалю.
У цей момент зі своєї намети вийшов Нік. Він також схопив свої речі і заліз у дерев’яний павук. Його руки були в синцях. Невідомо, чи він сам їх собі наставив.
Соул уже знав, що коли Нік вивчав магію емоцій, то зазвичай приглушував свої почуття. Але якщо він не міг стримати сміх або страх, то це вилилося в крайні прояви. Наприклад, він міг сміятися до ікоту або боятися нудоти.
Цей побічний ефект був дуже небезпечний. У звичайний час — добре, але в екстремальних ситуаціях він міг потрапити у біду.
Соул припустив, що це можливо і було однією з причин, чому Нік не міг перейти на третій ранг.