Кроки видалені. Сол, який сидів у шафі, був приголомшений.
Про що вони говорили?
Коли інші підслуховують, вони ж завжди дізнаються щось важливе? А він нічого.
Але, подумавши, він зрозумів, що не зовсім з порожніми руками. Завтра щось має статися. Один вирішує проблему, інший отримує винагороду. І ще щось, з чим можна привітати.
Соул почекав ще трохи і, не почувши кроків, виліз з шафи.
Мабуть, ті двоє вже пішли. Ззовні він нікого не побачив, навіть вартова пішла.
Ще раз, перед світанком, Сол обійшов плантацію і повернувся до Аде.
Утомлений за день Ада спав як вбитий і навіть не підозрював, що його гість всю ніч десь блукав.
...
Наступного ранку Ада встав рано, щоб розпалити вогонь і приготувати їжу. Він розбудив і Сола, щоб той допоміг.
Їжа була простою: хлібні та дикі овочі.
Піч була прямо в кімнаті, і від дров йшов густий дим.
Вони залишили Панні поїсти і поспішили на вулицю.
Але, на здивування Сола, Ада відмовився показати йому місто і допомогти знайти роботу.
- Я вчора бачив, ти сильний. Давай краще зі мною до мера землю орати. Землі тут мало, це хороша робота. Через два роки ти зможеш збудувати за містом будиночок.
Соул відразу відмовився, сказавши, що не вміє.
- А що ти вмієш? — запитав Ада. — У місті й так робітників не вистачає.
Соул нічого не сказав, тільки хотів спочатку сам оглянутись.
Ада подумав, що Сол просто не хоче працювати, і, хоч і був незадоволений, але нічого не сказав.
Він повів Сола на вулицю, де наймали на роботу.
- Я тебе тільки доведу. А чи знайдеш ти роботу, це вже твоя справа. Мені ще землю орати.
Але, не дійшовши до місця, вони наткнулися на натовп.
На одній з більш-менш прилиских вулиць біля будинку зібралося багато людей. Люди стояли в три-чотири ряді, і Сол зрозумів, що у місті досить багато жителів.
З натовпу доносився плач. Ада, який і так не збирався оглядати, з опаською подивився туди і потягнув Сола за собою.
Але Сол відчув, що це не просто цікавість.
Він, використовуючи свою худорлявість і силу, протиснувся вглиб.
Ада хотів його зупинити, але той вже зник. Він соромився штовхнутися, тільки навшпиньках намагався щось розгледіти, хмураючись від досади.
« Якби не твоя сила...» — пробурмотів він, невідомо, чи шкодував би що привів Сола додому.
...
Прокинувшись всередину, Сол нарешті побачив причину метушні.
У центрі натовпу плакала подружня пара. Біля них стояв один старий чоловік, з’єднаний у волоссі і всміхався.
Капітан Джефф, якого він бачив вчора, з непроникним обличчям, поклавши руку на руки саблі, стояв навпроти них.
За спиною двоє солдатів тримали дівчину, яка так ослабла, що не могла стояти. Їй було років п'ятнадцять-шіст одинадцять, в синьому плаття в дрібну клітку. Серед простих людей вона була досить красива.
А по діагоналі від Сола, в чорному плащі з капюшоном, схрестивши руки стояв чоловік. Довкола нього була пуста зона, і ніхто не міг підійти.
— Ех, як вам ще пояснити? Це стосується виживання всього міста, і це не так вже й погано! — Сказав старий, що втішає пару.
Соул подивився на людей, які ридали і потім були перелякані.
Але інші, схоже, так не думали.
— Та що ви плачете? — Нескінченно крикнула жінка з кошиком. - Це ж справа всього міста! Якби у мене зараз була донька, я б з радістю віддала її.
Соул дізнався в ній ту найздоровішу вчорашню тітку Дженні.
— Але у нас тільки одна дочка, Мінні! — Вона сказала, що плаче, і забрала руки від обличчя.
— Ну і що, ще народите! — Тут же хтось підхопив. - Невже через вашу доньку все місто повинно загинути?
Ці слова викликали у людей почуття егоїзму і жорстокості.
Під таким тиском вони не могли вимовити жодного слова.
Старик похлопав чоловіка по плечу, і його усмішка стала ще більшою.
— То ви згодні? Ось і добре. Я не хочу нікого заставляти. Але тільки Мінні підходить під вимоги пана мага. Це її честь і честь нашого міста. Зрештою, священний плід — це життя усього міста. Якщо врожай і далі падатиме, ми надамо гнів Вежі магів і ніхто з нас не виживе.
Слова старого були переконливими. Натовп знову почав звинувачувати подружжя в тому, що вони не думають про інших. Чи життя цілого міста не є важливішим за життя однієї дівчинки?
Дружина вже не могла говорити, тільки лежала на землі і плакала.
А чоловік, ослабши, впав на коліна і, з'їхавшись хоробро, схопив старого за руку.
— Але, мерехтій, ми ж уже стільки років приносимо в жертву дівчаток, а врожай не відновлюється! Може, цей спосіб ...
Не встиг він договорити, як мов той учень мага холодно хмикнув.
Від цього звуку всі, і ті, хто був у центрі, та ті що витріщили свої вуха мимовільно.
У двох мешканців, що стояли ближче до нього, з ушей навіть пішла кров.
Соул, разом з усіма затиснув вуха, а опустивши голову, закотив очі.
« Це той, хто так розсіяв свою душу. Невже він не вміє вести ментальну силу? "
Краще всіх тримався капітан Джеф. Але він також не міг стриматися, щоб затиснути вуха.