— Я тоді його відведу. Капітане Джеффу, не хочете пити води?
— Не потрібно, мені ще патрулюють, — махнув рукою капітан Джефф і, розібравшись, пішов геть.
Ада з привітною посмішкою проводив його поглядом.
У цей момент старий знову закричав:
- Не можна торгувати з варварами!
Його голос був сповнений відчаю.
Соул помітив, як капітан Джеф на мить завмер, а його права рука інстинктивно лягла на руки саблі. Але він не обернувся і нічого не сказав, лише прибираючи руки з саблі, прискорив крок.
Ада, зайнятий тим, щоб заспокоїти старого, не помітив нічого дивного.
- Гаразд, Соуле, поклади речі, допоможи мені.
Буйний старий чоловік був занадто важким для Ади, і йому довелося просити допомоги у «худого» Сола.
Соул кинув палицю, переклав мотику і кошик в праву руку, а лівою підхопив старого під мишку і легко підняв його.
— Э-э... — Ада відчув, як вага його руки зменшилась і з подивом подивився на Сола. - А ти сильний.
« Життя навчило, — недбало відповів Сол.
- Тепер я вірю, що ти прийшов сюди.
Ада і Сол, підтримуючи старого, скинули в невеликому подвір’ї.
Будинок Ади був у вузькому дворі.
Цей двір був оточений будинками. Між ними були натягнуті мотузки, на яких сушилося білизна, взуття, ковдри, а також якась трава та інші дивні речі.
Вони побачили, як якийсь чоловік виставляє зад і дивиться у вікно одного з будинків.
Ада відразу спалахнув!
— Джейс! А ти ж сволочь, держись подалі від моєї сестри!
Ада відпустив старого і кинувся вперед.
Хлопець на ім'я Джейс обернувся і з байдужістю сказав:
- Що ти так знущався? Я просто подивився, як там Панні.
— Не твого розуму справа!
Ада підскочив, схопив його за комір і, занісшись кулак, приготувався вдарити.
Джейс не ухилявся і не злився, а лише посміхнувся.
— Ти цілий день пропадаєш, а Панні зачиняєш вдома. Я просто хотів її трохи розважити, щоб не було так нудно.
Цього разу Ада дійсно хотів його вдарити. Але він не міг.
Соул, підтримуючи старого, все добре бачив. Джейс був неохайним, його волосся і борода сплуталися, але руки були м'язисті й побиті шрамами. Очевидно, що він був людиною.
Ада, хоч і був міцним, але поруч з Джейсом здавався нижчим і слабшим.
Мабуть, тому він так сильно замахнувся, але не вдарив.
На щастя, Джейс побачив очі Ади і відштовхнув його руку.
- Гаразд, йду, ухожу, що, не можна?
Він залишив розлютованого Аду і, нехтувавшись коміром, пройшов повз Сола та старого чоловіка.
Він кинув на обірваного Сола презирливий погляд і закотив очі.
- Великий добродійник знову когось притягнув додому.
Сол провів Джейса поглядом і тільки потім обернувся.
Ада, як і Джейс до цього, заглядав у вікно і щось говорив.
Через деякий час він, трохи засмучений, обернувся і побачив, що Сол все ще тримав старого.
Ада наказав Солу віднести старого до поблизької кімнати, а сам відкривши замок і сховався всередині.
...
Сол затягнув старого в його кімнату. Тут було темно. Меблі не було, всі речі були звалині в купу. Соул озирнувся і поклав старого на матрац, з якого стирчала солома.
Старик перестав битися і, пробурмовши щось про "варвари" та « дубарів», захрапел.
Сол постояль трохи і тихо запитав:
- Тут теж є варвари?
Тільки гучний хропець відповів.
Соул був впевнений, що цей старий не так вже й божевільний, і капітан Джеф теж це розумів. Якби не те, що старий згадував варварів, про яких говорив і Нік, Сол, можливо, й не звернув би уваги на його вдавати.
Соул подивився на двері. У дворі нікого не було, Ада був у своїй кімнаті.
Через шиї Сола висунулися тонкі чорні щупальця і легонько постукав старого по спині. Щупальці повільно повзали по його хребті і торкнулися шиї.
Старий, здавалося, дійсно спав. Його хропіння не змінилося, а груди рівно зітхалися.
Дитина Водоросль повернулась до Солу і трохи похитала кінчиком. Це означало, що вона не знайшла ані злих духів, ні дух помсти.
Малюк Водоросль був чутливішим за Сола. Йому потрібно було входити в напівмедативний стан, щоб бачити явні духів, а вона, покладаючись лише на свій інстинкт, могла знайти навіть найменш крихітний осколок душі.
Схоже, з цим старим поки все в порядку.
Соул сказав Малюці Водороси сховатися і вийшов з кімнати.
Вийшовши на подвір’я, він підняв голову і побачив у кімнаті, в яку щойно увійшов Ада, одне з вікон заколоте дошки. У щілинах між дошками, здавалося, з’явилася пара срібних очей.
Соул на мить зустрівся з ними поглядом. Ці очі були такі холодними, як родимник у лісі. Але якби ти простягнув до них руку, то зрозумів би, що вони бездонні.
— Сол, заходи. Якщо будеш так довго стояти, подумають, що ти щось вкрасти хочеш.
У цей момент вийшов Ада. Він уже зняв мокру від поту сорочку і кликав Сола.
— Добре, добре, — відповів Сол і знову подивився на вікно й побачив, що вже не має очей.