Букви Сіда стали настільки блідими, що їх було важко розібрати.
- Твій дід помер? — Прищурився Сол і, нахилившись до розшифрування літер, раптом посміхнувся й запитав: « А де його поховали? »
Прервисті, тонкі, як волосинки, літери повільно протріскувалися по чорному листку і, закінчуючи останню, замерли.
Душа Сіда більше не питала, хто такий Сол. І не задавала жодних інших питань. Вона зникла.
Усі білі літери на чорному аркуші поступово висохли й зникли, а сам чорний аркуш повільно розчинився і не залишив після себе нічого.
Щоденник повернувся до лівого плеча Сола і тихо закрився.
« Днівник передавався в сім’ї Сіда? Який же предок міг створити такий передбачливий артефакт? "
З огляду на силу щоденника Сол схилявся до того, що сім’я Сіда випадково знайшла його. Але з різних причин ніхто не зміг стати його власником, тому вони й досі не знали про справжні можливості.
Але в сім’ї Сіда, можливо, зберігається історія походження щоденника та інших секретів. У майбутньому, якщо ви матимете можливість, то можете взятися за це питання.
« Але дід Сида мусить поступово розбиратися. За спогадами, Сід колись торкався щоденника, але не зміг його активувати. Отже, для цього потрібні якісь інші умови."
Соул перетравлював отриману інформацію, а потім подивився на свою ліву руку.
« Ще не вирішене питання про те, як осколка душі. Моя ліва рука - це... Духовний матеріал? Здається, я десь бачив це слово. Ха-а... Дайте-но згадати..."
Соул позіхнув, заліз на ліжко і закопав обличчям в подушку. Він так втомився, що, не встиг відлетіти думками і поринув у глибокий сон.
...
Сон прокинувся до трьох годин дня.
Хоч йому хотілося проспати до наступного обіду, у нього не вистачило сміливості прогуляти роботу.
Офісний планктон може звільнитися, а в Башні магів звільнення могло означати голову у відрі.
Другий поверх Східної башти виглядав як завжди, але люди змінилися.
Старший брат Байрон вчора покинув морг. Будучи учнем третього рангу, він більше не міг тут працювати. Для Вежі це було б марнотратством.
Задачі учнів третього рангу були головним чином у зовнішньому світі, тому в майбутньому Байрон, як і інші, буде довго відсутнє.
Перед тим як піти, він наказав Солу, якщо Конша знову запитає про те, що шукав Сід, звалити все на нього.
Конша, ймовірно, не була настільки дурна, щоб через якусь невідомі речі сваритися з Байроном і втратити свого насилу введений у морг агента.
На місце Байрона прийшов незнайомий учень другого рангу. Мабуть, Байрон його проінструктував, і при першій зустрічі він досить ввічливо кивнув Солу.
Сьогоднішня робота завжди була захопливою.
Не всі хотіли помирати спокійно.
Соул заспокоїв одну невпинну померлого, а потім відрізав їй вухо.
Ухо відросло пару крил і наважилося полетіти, але Сол зв’язав його мотузкою та поклав у скриньку.
У ту ніч Солу нарешті не снилися кошмари.
Але в невеликому містечку, відокремленому від Вежі чарівників Горси віконтством, деякі цієї ночі не міг заснути.
...
Пані Ханна з тих пір, як вийшла заміж за свого теперішнього чоловіка-торговця, жила як аристократка. По суті, чоловік часто бував у від’їзді і вони жили кожен своїм життям без перешкод.
Помеття, в якому вони зараз жили, чоловік купив у якогось старого менеджера. Оскільки всі попередні власники померли, ціна була дуже низькою.
Спочатку пан Ганне не хотів жити в будинку, де померли люди. Але через кілька днів вона зрозуміла, що це просто чудово!
Просторне, розкішне, з переднім і заднім садами та повністю залишене дорогими меблями. Коли вона жила тут, то відчувала себе справжньою аристократкою.
Але ввечері передній сад раптово провалився, обнаживши кам'яний саркофаг.
Пані Ханна відразу покликала людей.
Те, що в її будинку хтось похований, було дуже неприємно. Вона вирішила перенести саркофаг, а потім вимагати з того старого управителя компенсації.
Коли саркофаг переносили, кришка випадково зісковзнула.
Один з слуг, сподіваючись знайти коштовності, особисто відкрив його.
Але всередині не було скарбів, лише суха мумія.
Всі розчаровано зітхнули і вирішили якнайшвидше викинути саркофаг.
Але тут мумія раптом простягнула руку і схопила старого слугу, який стояв поруч.
Старий закричав і забився, але не міг протистояти силі мумії.
Чорна, висохла шкіра мумії несподівано ожила і перетворилася на безліч тонкі щупальця.
Решта з них були шоковані. Тільки пані Ханна залишилася на місці. Її ноги були підсмучені, а допомогти було нікому.
Вона хотіла повернутися і втекти, але ноги її не слухалися. Захитаючись, вона впала.
У цей момент перед пані Ханною з'явилася стара, зла рука.
« Хто це із старих слуг? » — подумала Ханна, тремтячи за сильну руку і думаючи, скільки ж дати йому у нагороду, коли вона вибереться.