Отже, слова Розового Господаря: « Ти вже досить сильний» означали « дій, я прикрию ».
Ця думка знову забила Соулу, і він захопився новим ентузіазмом.
На пандусі вони згорнули, і Сол вже збирався увійти на шістнадцятий поверх, як раптом зверху спустилися двоє.
Каз і Сол зупинилися на перехресті.
Перед нами йшла жінка з золотим волоссям до плечей, що визирала на двадцять і два роки. На ній були напівдоспехи з білим-золотим орнаментом, на поясі висіла придворна шпага, а на ногах — чоботи з металевими носками.
Коли вона спускалася, то ніби з’їдала його.
Старі знайомі? Закляті вороги?
Не встиг він додуматися, як з'явився і другий.
Він був у коричнево-червоному плащі, капюшон низько насунутий, бачився тільки рожевий підборіддя. Все інше було заховане під плащем, тільки при ходьбі миготлив кінчик чорного черевика.
Рожевий підборіддя...
Соул відразу зрозумів, хто це!
Але його першою реакцією було опустити голову, поступити дорогу і навіть сховатися за спину Каза.
Каз, у свою чергу, прикрив його.
Коли вони проходили повз, Каз низько вклонився.
— Хазяїн, пані Кіра.
Так низько офіційний маг кланявся лише чарівнику другого рангу або комусь рівному йому по силі.
Сол теж низько вклонився. Він збирався випростатися, тільки коли вони пройдуть, але металеві чоботи зупинилися прямо перед Казом.
— Ти не змінився стільки років, скільки бачили. — Ти взагалі стараєшся?
Цього разу Сол чітко побачив, як дрознула рука Каза.
Наставник... Я боюся.
Соул, який стояв поряд з ним, але не відчував тиску, лише щільно притиснув підборіддя до грудей.
У тиші коридору він почув, як Господар за спиною у жінки посміхнувся.
- Кіра, ти забагато на себе береш.
Голос був чіткий — це Рожевий Пан!
Соул все ще стояв у шанобливій позі, а в його голові крутилося: « Пан — це і є Господар! Чи побачить він духа помсти на мені? Чи допоможе?»
Але Сол дотримався. « Я послухаю Господаря, вдаючи, що не знаю його. Якщо Байрон не зможе вигнати духу, тоді я ...."
Каз побоявся перед Господарем, а Сол не мав права втручатися в розмову.
Але той Кіра, очевидно, мав іншу думку.
Вона помила головою і кинула на Господаря гнівний погляд.
- Стільки років, а ви ні на крок не просунулися! Горса, я вже другого ранга. Коли я догоню тебе, я її заберу.
Господар Горса, почувши це, не розсердився. Він просто обійшов її і, проходячи повз, кинув:
- Коли доженеш, тоді і поговоримо.
Кира зимувала і поспішила за ним. Їх фігури швидко сховалися за поворотом.
Тільки тоді Каз випростався, його груди помітно зітхалися.
Соул подивився в ту сторону, куди вони пішли, і повільно випростався.
- Наставник, це і є Господар? Я його вперше бачу.
Каз вже заспокоївся. Він смілив Сола дуже поважним поглядом.
— Так, Господаря рідко бачить. Ходімо.
Соул хотів запитати, хто та жінка, але вважав, що Каз йому не відповідає.
Вони пішли далі по шістнадцятому поверху.
На півдорозі Каз раптом зупинився і, обернувшись, тихо сказав:
— Якщо зустрінеш Господаря, будь надзвичайно ввічливий. Не дозволь собі вільностей через його м'який характер. Зрозумій, він не сердиться не тому, що не вміє, а тому що йому це не потрібно.
« Наставник Каз мене попереджає! » — відразу зрозумів Сол.
Отже, Каз знав про Розового Пана, принаймні частково.
Рожевий Пан - це Господар.
Схоже, надалі Солу доведеться називати його так.
— Я зрозумів, дякую, — тихо відповів він.
Коз, побачивши, що Сол серйозно поставився до його слів, був дуже задоволений.
Кімнати п'яти наставників займали два поверхи. Хоч нагорі вежі і було менше місця, ніж внизу, але кімнати були досить великими.
Незважаючи на те, що тут жили вчителі, коридори шістнадцятого поверху не були прикрашені нічим особливим. Навіть відстань між свічками була такою ж, як і на поверхах для слуг. Сол думав, що побачить тут якісь рідкісні руни або магічні кола, але тут було так само чисто, як і в його кімнаті.
Вони пішли далі. Зрештою Каз зупинився перед дверима завширшки три метри.
Ця величезна двері була майже такою ж широкою, як і сам коридор, і була не розшифрованої, а складною.
« У людини, яка потребує таких дверей, повинні бути великі габарити », — подумав він. — Хіба наставник Рам - товстяк?»
Крім них, перед дверима стояли ще троє.
Усі вони були світловолосими і синьоокими краями та вродливими, одягненими в мантії. На грудях у них були значки учнів другого рангу.
Коли Каз підійшов, всі троє одночасно повернулися до нього і, з однаковим нахилом та швидкістю, поклонилися.
Каз тільки кивнув.
Троє одночасно випросталися і знову повертались в напрямку, мовчки стоячи на місці.
« Невже вони троє — одна й та ж людина? »
Подивившись на диваків, Сол намагався знайти причину їхньої дивної поведінки. Але відразу зрозумів, що помилився.