Кроки блукали по кімнаті. Зараз простягнути руку за кришкою - значить, видати себе.
« Це великий ящик під столом, і його з усіх боків закривають стінки. Якщо не заглядати, то мене не побачать."
І ось, притиснувшись до підлоги, він лежав і не сміявся та затамував подих.
Несподівано ми почали наближатися до нього.
Все ближче і ближче.
І зупинилися поряд з ним.
Над головою почувся якийсь шум, який відразу ж вірш.
"Чому так тихо?" Солу дуже хотів підняти голову і подивитися.
Але він не смів.
« Чому навіть кроки не чутні? Зачекайте, він що, мене знайшов? "
« Він нахилюється? »
« Він що, збирається засунути голову в щілину між столом і ящиком?»
« Він...»
...
— Фух!
Соул різко сів, покритий холодним потім.
"Снова сон" - він нахмурився, встав, перевдягався і витер чоло своїм одягом.
« Два дні підряд сниться той самий кошмар. І уві сні я не розумію, що щось негаразд. Уві сні я навіть не можу чинити опір, тільки боюся. Ніби знову повернувся в той час, коли тільки став слугою».
Відчуття очікування чогось невідомого було дуже реальним. Навіть прокинувшись, він пам’ятав свою безпорадність у сні.
Йому здавалося, що сон — це не просто мрія. Якщо людина, яка шукає його уві сні, знайде його, то відбудеться щось жахливе.
Два дні підряд майже один і той же сон. І сьогодні він просунувся далі. Той, хто йшов, здається вже його знайшов.
Якщо завтра йому знову присниться той же сон, то його напевно знайдуть?
Хоча це був лише сон, але йому було не по собі.
Він повернув голову і подивився на щоденник на лівому плечі.
Щоденник солодко спав.
« Якщо уві сні мені буде загрожує небезпека, щоденник попередить? »
"Сьогодні після обіду я йду до Байрона, нехай він мене перевірить".
Чому після обіду?
Тому що сьогодні вранці Сол не міг прогуляти.
Сьогодні вранці був їхній перший іспит.
Намагаючись знову заснути і побачити сон, Сол решту ночі медитував з кришталевою кулькою в руках.
Хоч фізична трансформація і значно підвищила його рівень магії, але сам талант майже не змінився. Це означало, що подальше підвищення рівня магії як і раніше буде для нього великою проблемою.
Але, на щастя, найбільш термінова загроза минула і він міг спокійно шукати безпечніші способи збільшення рівня магії або продовжувати фізичну трансформацію.
...
О восьмій ранку пісковий годинник нагадав Солу, що пора йти. Він взяв свою сумку і подався до лабораторії наставника Каза.
Сьогодні Марка не було. Лише Анжела з напруженим обличчям сиділа в кутку. Побачивши, що прийшов Сола, вона посміхнулась і привіталася:
— Доброго ранку, Сол.
— А? Доброе.
Соул подивився на неї і помітив, що та відразу опустила голову.
Анжела, здається дуже нервувала.
« Фух» — видихнув Сол.
Гаразд, він і сам нервував.
Навіть коли він колись був офісним планктоном, йому доводилося здавати якісь іспити. І кожного разу він нервував, зовсім не як дорослий і солідний чоловік. Мабуть, це була плата за те, що він хоч і готувався, але не дуже старанно.
Але зараз нервовість була іншою. Для учнів першого рангу робили раз на місяць, а новачки отримували три місяці. І, як видно з поглядів наставників і слів старших учнів, тих, хто не здався, чекало щось набагато гірше, ніж передача.
"Що найгірше може статися, якщо я не здам?"
"Невже також зроблять удобрюванням?"
Соул був упевнений у своїх силах. Він нервував швидше через авторитет всієї вежі і сили офіційних магів.
Учні першого рангу були занадто слабкі перед ними.
Вони сиділи в лабораторії з восьми до дев'яти. Атмосфера ставала дедалі напруженішою, а наставник Каз так і не з’явився.
Соул, намагаючись розслабитися, спустошив свій розум. Раптом він побачив, як Анджела підійшла до нього і сіла на стілець у метрі від нього.
- Соле, ти не знаєш де Дук? Його вже кілька днів немає в лабораторії, — обережно запитала вона.
— Він помер, — беземонаціонально відповів Сол.
Анжела різко підняла голову, але перед тим як зустрітися з ними, відразу опустила її.
— О... о... — вона зв'язала пальці і ерсала на стільці, немов була в замішанні.
— Э-э... — Анджела спробувала змінити тему. - Екзамен сьогодні ж о дев'ятій, так? Чому ні наставника, ані старшого брата немає?
Соул теж не знав. Він вже збирався вийти і подивитися, як раптом почулися кроки, і в лабораторію увійшов Марк.
Він не привітався з ними, а відразу ж кинувся до столу і почав збирати якісь матеріали.
Закінчивши, він не обертаючись сказав:
- У наставників сьогодні термінові справи. Екзамен для всіх новачків переміщається в загальну аудиторію на десятому поверсі. Ідіть швидше.
— А! — Ахнула Анджела, прикривши рот рукою.
Соул відразу встав і вийшов з лабораторії слідом за Марком.
У коридорі були й інші учні. З книжками або сумками вони виходили з інших лабораторій. Всі були в замішанні і перешіптувалися, на їхніх обличчях було написано занепокоєння.
Анжела втекла з лабораторії до Солу.
Дивно. Вона ж тільки що його боялася, а тепер знову йшла поруч. Це нагальмувало Сола.