Сестра злиться.
Бран відчув, як його розум прояснився. Він ніколи не був такий тверезий.
"Сестра злиться, значить, вона не поступиться мені це місце."
Він з непроникним обличчям підійшов до неї.
Скільки сил у бідного сільського хлопчика?
Випростувавшись, Бран з надією подивився на магів, які мовчки спостерігали за тим, що відбувається.
- Панове, тепер я сам.
Блідовий маг, прикриваючи ніс рукою, наче від Брана виходив якийсь кислий запах, сказав:
— Хех, приїхали на пошуки учнів, а наткнулися на скотину.
А маг молній нічого не сказав. Вони розвернулись і пішли до воза, але не стали заважати Брану залізти в ту, де сиділи діти.
...
Спогади нахлинули одне за одним. Сестра, яку він колись вивів, тепер з цілим обличчям знову стояла перед ним.
« Це ілюзія, — сказав собі Бран. — Сестра не могла вижити. І через стільки років її дух не міг прийти за мною".
Він відчував, що вже не той маленький хлопчик, який ховався за спиною сестри. Якась ілюзія його не налякає!
Бран підняв голову, подивився сестрі в обличчя і замахнувся кулаком.
- Я тебе не боюся, подивимося, що ти зробиш!
Сестра посміхнулась.
Так, губи-то у неї цілі.
Коли Бран побачив ці губи, то знову замахнувся.
Чья-то рука міцно схопила його кулак. Бран підняв голову і побачив Сіда, який холодно дивився на нього.
Звичайно, це була ілюзія! Випробовування, яке влаштував йому пан Сід. Тому й намистинка не спрацювала.
- Пане! — раслысь в улибке Бран. - Я пройшов ваше випробування?
"Сід" повільно розбив кулак Брана. Не відповідаючи на його запитання, він запитав:
- Ти пам'ятаєш, чому я наказав тобі вбити Сола?
Бран весь горів, збудження не давало йому думати.
- Тому що цей паршивець вас образив.
— А чому я сам його не вбив?
Цього разу Бран замахнувся.
— Тому що слуги є власністю Господаря?
- І це все, на що ти здатен? Безпоганий шматок м'яса, — ряв « Сід» і розвернувся, щоб піти.
Бран зрозумів, що втрачає свій шанс і випалив всі свої здогадки:
- Тому що... тому що ви не можете вбити його особисто.
"Сід" зупинився і обернувся з задоволеним видом.
— Ты... здогадався?
Бран відчував, як всередині у нього все кипить. Він думав, що коли він пройде це випробування, то може стати особистим слугою пана Сіда? А потім, з часом, і сам стане магом.
- Трохи, сер.
— Про що ти здогадався? Розкажи, чи є в тебе ще якась користь - "Сід" схрестив руки на грудях.
— Коли я запитав, чи не впіймати мені Сола і не привести до вас розправи, ви пробурмотували: « Якби ти хотів мене вбити? »
- Що ще?
— Ви наказали мені після смерті Сола шукати в нього або його речах червону книгу у твердій палітурці. І якщо я її знайду, то нікому не давати і нікого не показувати.
Бран сковтнув. У роті пересохло, хотілося пити, але зараз було не до цього.
- Ви хочете вбити Сола, щоб знайти цю книгу, так?
Бран облизнув губи. Вони були сухими, але язик був ще сушею і тому губи почали жувати.
— ...Який ти розумний, — зітхнув « Сід» і лагідно запитав: — Хочеш пізнати всю красу магії?
— Хочу, пане, дуже хочу, я про це мрію! — Бран відповів з фанатизмом.
"Сід" злегка посміхнувся.
— Тоді подивися вниз.
Бран з сумнівом опустив голову, і його зіниці звузилися.
Від його тіла йшов дим. З кількох обвуглих дір виривали язики полум’я, що лизали його шкіру та одяг.
Мозок Брана застиг. Він не розумів, що відбувається. Він підняв голову, щоб попросити допомоги у Сіда, але перед його очима з'явився кулак із білих кісток.
ХРУХ!
Сол одним ударом впечатав ніс Брана у його потилиці.
Він випростався, дивлячись, як з горла Брана виходить полум'я.
Заклін нульового рангу « Посилляюче бачення». Магічний артефакт "Око Ілюзорного звуку". Загарбання нулевого рангу « Палаче дихання».
Сол перевів дух. Чудово, саме вся магія закінчилась. Отже, кінець кінцем він мусив вдаватися до фізичної сили, щоб припинити крики Брана.
Він струшив лівою рукою, стираючи з кісток кров і тіло, і повернувся до лівого плеча.
— Книга? Щоденник? Якщо я помру, ти від мене віддаляєшся?
Книжка, як завжди, проігнорувала його мовчки висячи на своєму місці і спостерігаючи за виставою.
Перед тим як спалахнути полум’ям, Сол витягнув з його одягу намистинку.
« Мабуть, Сід дав йому цю штуку. Вона не викликала смертоносної реакції. Але всередині, здається, запечатаний жук-пожирач нутрощів".
Сол понюхав намистинку.
« Ззовні вона покрита воском, пахне як трупний віск».
Трупний восок мав слабі властивості придушувати нечистоту. Але його дія тривала лише три місяці. Коли термін закінчувався, віск танув, жук виповзав всередині, забирався до тіла найближчої людини і пожирав її нутрощі аж поки не лопався від обжерливості.
Соул покрутив намистинку на пальці і, змахнувши рукою, кинув її у вогонь. Полум’я розтопило восок і, перш ніж жучок прокидався, спалило його дотла.