« Може, це Сід щось підстроїв? Малоймовірно. Якщо б він хотів мене завалити, навіщо йому було мудріше зі снагою до стихій? "
Хоча він не хотів цього визнавати, все ж таки Сола повернувся до Конше.
У свідомості виснував образ флакону з лікарським городом, який вона йому дала.
« Якщо моє найбільше природне життя не є темрявою, то зілля тимчасово змінило мій світогляд».
З самого початку він розумів, що Конша не допомогла йому стати учнем. Тепер він лише отримав підтвердження цього.
Він глибоко зітхнув, відкинув кристал і подивився на годинник. Невдовзі починався післяобідній урок. Тепер було безглуздо поговорити з Коншу про медитацію. Залишалося тільки діяти за обставинами.
Вийшовши з кімнати, він не побачив Корі. План розпитати її про медитацію провалився, і Солу довелося самотужки направлятися на п’ятнадцятий поверх Східної башти.
Саме там була особиста лабораторія наставника Каза.
Зазвичай, щоб отримати пораду, учням доводилося ловити момент, коли наставник працював у лабораторії - тоді він міг відповідати на кілька запитань. Але найчастіше учні намагалися не потрапити в руки наставників, поки вони не стикалися з дійсно серйозною проблемою. Відповіді, які вони ставили перед собою, були в дусі: « Ти не можеш зрозуміти навіть цього?». Ти відчислений прямо зараз."
Лише нові учні, які ще не бачили вловлених у гніві наставників, могли радіти можливості зустрітися з ними особисто.
Але тепер Сола було дуже важко, і він не відчував ані краплі ентузіазму по дорозі на 15 поверх.
Він увійшов у лабораторію наставника Каза і тут же зіткнувся з чиїмось поглядом. Його власник побачив гама почуттів: подив, гнів, затаяний страх і нарешті спокій.
Сол подивився на Дука і провів костями пальців по підборіддя.
Той негайно відвів погляд. На його щоці все ще виднівся багровий відбиток п’яти пальців. Краще не зв'язуватися. Точно не зв'язуватися...
Учнів Каза було небагато. З двох десятків новоприбулих — лише троє. Соул, Дук і ще одна гарненька дівчина на ім’я Анжела. Вона, здавалося, не знала про конфлікт між хлопцями і тільки плескала великими очима з мирною посмішкою на губах.
У лабораторії також був молодий чоловік, значок учня другого рангу. Він забрав якісь приналежності. Побачивши Трійцю, яка тихенько стояла біля входу, він підійшов до них.
— Вчитель Каз зазвичай не приходить так рано. Можете приходити до трьох годин, - сказав він і загадково посміхнувся. - Хоча, можете і зовсім не приходити.
Після цього короткого привітання в лабораторії знову запанувала тиша. Учень другого рангу повернувся до своїх справ, не виявляючи бажання спілкуватися.
Зрозумівши, що наставник з'явиться не скоро, Сол дістав книжку і влаштувався за вільним столом. Двоє інших теж знайшли собі місце і почали читати. Вони сиділи на відстані один від одного, чітко розділені невидимою рискою.
Через тягар думок Сол не міг зосередитися. Він постійно піддавав голову, перевіряючи час. Зрештою, коли пісковий годинник показав половину четвертого року, двері лабораторії знову відчинилися. Всі відразу встали.
- Наставник! — Старший ученик з усмішкою кинувся йому назустріч.
Прослідивши за його поглядом, Сол побачив худорлявого, сухого старого з сивим волоссям. Судячи по зморшистій шкірі та мутним очам, наставник Казу мав років дев'яносто і не менше.
Він повільно увійшов, але хода його була на диво твердою. Не звертаючи уваги на старшого учня, він обвів лабораторію поглядом. Соул помітив, що той помітно нервував.
— Мої вимоги прості, — з холодною швидкістю звернувся Каз до старшого учня. - Повертай все на свої місця. Якщо ти навіть на це не здатний, можеш більше не з'являтися в моїй лабораторії.
Посмішка зіповзла з обличчя хлопця.
— Так, наставнике, я сьогодні ж все приберу.
- Коли у тебе наступний іспит?
— Через місяць.
— Ладно. Екзаменом для тебе буде прибирання лабораторії.
- Слухаюсь.
Проте, як зауважив Соул, старший учень Каза з полегшенням зітхнув.
Потім Каз повернувся до початківців.
— А ви троє, підійдіть. Невже ви чекаєте, що я, старий, сам до вас підійду?
Вони поспішно вишикувалися перед ним в ряд.
Сірі зіниці Каза прослизнули по кожному з них і зупинилися на Солі.
- Чому у тебе так мало магічної сили? — Недоволі він запитав.
Очі Дука, який стояв по іншому боці від Анжели, загорілися. Він, здавалося, вагався чи не допомогти Солу з « поясненнями». Але варто було йому відкрити рот, як рана на щоці закрила, і він не зміг видати ні звуку.
Соул розумів, що від справжнього мага нічого не приховати.
Мій магічний талант невеликий, але я маю хороші ментальні здібності.
Але Каза це не переконало.
— Той, у кого немає магії, а є лише розум, — вчений, не маг. Маг — це не просто той, хто вміє читати книжки, а пробурмотів собі під ніс. — Чи не залишилося там жодного гідного учня?