РОЗДІЛ 235
Уджін не міг не дивуватися, як усе перевернулося.
Колись шлюб Джорджіо викликав запеклий спротив.
Тепер уже сам Джорджіо стояв по інший бік барикад.
І, чесно кажучи, його опір був напрочуд м’яким.
Можливо, тому що він пам’ятав, як це — коли тобі забороняють кохання.
Одного цього вже вистачало, щоб Селена мала перевагу.
А він іще й умову поставив.
Фактично залишив їй двері прочиненими.
{До речі, а що це за «те місце»? Це якийсь скарб? Тому пароль такий важливий?}
Поганий настрій Аманди тривав недовго.
Цікавість перемогла.
Очі сяяли так, ніби вона вже уявила підземну кімнату, повну золота.
А найбільше її дивувало інше.
Чому Ілля знає пароль до такого «скарбу»?
{Можна сказати й так. Це скарбниця спогадів, які ці двоє розділили,} відповіла Селена.
{Спогадів? І все?}
Селена розсміялася.
Колись і вона думала так само.
Що там має бути щось матеріальне. Рідкісне. Дороге.
Але її слова образили обох чоловіків.
{Оце ж...} пробурмотів Ілля.
{Саме так,} підтримав Джорджіо.
Цього разу він навіть не став її захищати.
Зітхнув разом із ворогом.
{Ось чому краще зупинитися на побаченнях і не йти далі,} сказав Ілля.
{Слова людини, яка не встигла одружитися,} відбив Джорджіо.
{Тому ти так поспішав і розлучився тричі?}
У цій словесній дуелі Джорджіо програвав.
І, відчувши, що пароль сьогодні не пролунає, він підвівся.
На прощання потиснув Уджіну руку.
І несподівано сказав:
{Я не люблю «Сповідь Білого». Але сподіваюся, ти зробиш для фільму все можливе.}
Для нього це було майже благословення.
У машині Аманда вчепилася йому в руку.
{Тобі подобається Джині. Ти був сьогодні надто м’який.}
Джорджіо дивився у вікно.
{Не знаю чому… але цей хлопець нагадав мені одну людину.}
{Кого?}
{Якби я сказав — ти б знову відповіла «і це все?»}
Аманда відчула, як щось холодне пройшлося шкірою.
Вона згадала свої слова.
Зрозуміла.
Пізно.
А Уджін залишився зі своїми думками.
«Що це за скарбниця спогадів?..»
Він ламав голову кілька днів.
Двоє людей, які майже ніколи не сходилися в думках,
раптом мали щось спільне й дороге.
А він — не міг згадати.
«Минуло занадто багато часу…»
Можливо, це сталося вже після смерті Ленскі.
Якщо так — відповіді він не знайде.
Та все ж йому було приємно.
Принаймні у цих двох залишилося щось тепле.
Зйомки «Сповіді Білого» починалися 4 липня.
Життя Уджіна в Лос-Анджелесі повернулося до ритму.
Його тіло стало тонким, сухим, але привабливим.
Пропозиції від Fashion Week сипалися одна за одною.
Він відмовив.
Фільм був важливіший.
Але змінилася не лише фігура.
Волосся вибілене до білого.
Трохи відросло.
Напівхвіст.
І — на диво — йому личило.
Хван І-Йон буквально воювала за кожну волосину,
заливаючи їх масками та лікувальними засобами.
Гримери гладили його по волоссю в перший день зйомок.
{Ти добре доглядав,} хвалили.
Новий грим відрізнявся від кастингу.
Тоді — чистий білий.
Тепер — блідо-рожевий відтінок.
Коли Уджін просто стояв —
Ллойд виглядав ще більш крихким.
Контактні лінзи мали темно-червоні райдужки.
Не яскраві.
Глибокі.
Ніби колір засохлої крові.
Коли він їх одягав,
він переставав бути людиною цього світу.
Стояв тихо — і виглядав як красивий, чужий хлопчик.
Реакція знімальної групи була миттєвою.
Усі закохалися.
{Поки він не почне грати, нехай милуються,} пробурмотів Фаррелл.
{Я мав це почути?} сухо усміхнувся Іан.
Він змінився після кастингу.
Став вивчати Альберта по-справжньому.
Гордості стало менше.
Праці — більше.
А потім — скандал.
Працівник Midas виклав фото Едвіна в образі Ллойда.
І написав, що вибір несправедливий.
Інтернет спалахнув.
Табори. Суперечки. Звинувачення.
Поки команда не виклала відео з кастингу.
І все.
Одного короткого ролика вистачило.
Порівняння двох Ллойдів закрило рот усім.
Переможець був очевидний.
Але це мало наслідок.
Фото Ллойда-Уджіна розлетілися всюди.
Його образ почали копіювати.
Ілюстрації, фан-арт, реклама.
Команда злякалася.
Занадто рано.
Тому вони змінили відтінок шкіри.
Затемнили лінзи.
Трохи змінили зачіску.
Тепер Ллойд став тихішим.
Статичнішим.
Більш трагічним.
Фаррелл взяв мегафон.
{На позиції. Починаємо.}
Перша сцена — вступ.
Три хвилини атмосфери.
Білий будинок у тихому районі.
Ідеальний.
Збудований з нуля за романом.
Будинок, куплений на гроші від картин.
Тут не було дітей, що глузують.
Не було бруду.
Лише виховані сусіди.
І чисті газони.
І почалася сцена.
{Це справді твій дім, любий? Я думала, художники бідні.}
Жінка з короткою спідницею й яскравим макіяжем.
Він зустрів її в кварталі червоних ліхтарів.
Він не знав її імені.
Вона зникла з дому кілька місяців тому.
Ніхто б не шукав.
Він заїхав у гараж.
Не хотів, щоб сусіди бачили.
Скло в машині затемнене.
{Тобі тут подобається?}
{Так! Я завжди мріяла про такий дім!}
В її очах спалахнула жадоба.
Вона вже вбивала раніше.
За гроші.
І зробила б це знову.
Ллойд раптом зупинився.
Обернувся.
{Хто знає… можливо, ти проживеш тут до кінця життя.}
Він беззвучно прошепотів:
«Залежить від того, як поводитимешся».
І посміхнувся.
Тихо.
Небезпечно.