РОЗДІЛ 223
— Схоже, ця сталкерка тут уже легенда, якщо навіть адміністрація її знає, — зауважив Кім Хак-Чхон, звертаючись до Кан Хо-Су.
— На жаль, так.
Він не міг просто мовчки стояти. Прямий ефір жеврів, як прожектор, тож МС продовжив розпитувати:
— Що саме зараз відбувається нагорі?
— Щовечора близько десятої вона приходить до дверей Уджіна і дзвонить із дурними проханнями. Тому він вимкнув домофон. Але сьогодні почала гамселити в двері й кричати. Я наказав йому не виходити й приїхав розібратися сам.
— Це звучить… небезпечно.
— І є небезпечно. Вона вважає себе його коханою. Чесно, чому останнім часом у нього стільки «дівчат» з’явилося?
МСи переглянулися.
Тон Хо-Су був прозорішим за скло.
Ніяка «дівчина з соцмережі» не має стосунку до реальності.
— Та він просто занадто популярний. Я б і сама ходила й казала, що я його дівчина, — пожартувала О Йон-Хі.
— Це взагалі-то злочин! — вигукнув Хак-Чхон.
— Не настільки, щоб когось посадили, — сухо кинув Хо-Су.
— У яких джунглях ви жили, якщо це для вас «не злочин»?!
Ліфт дзенькнув.
Двері роз’їхалися.
— У таких, — відповів Хо-Су… і побіг.
Коридор зустрів їх не «галасливою фанаткою».
Перед ними розгорнулася сцена, ніби з трилера.
Чхе Уджін тримав жінку за зап’ясток, піднявши її руку вгору.
За спиною її фіксував Хьон-Мін.
У руці блищав ніж.
З долоні Уджіна текла кров.
— 119! Дзвоніть у швидку!
— Може, спершу поліцію?!
— Обидвом дзвоніть! — гаркнув Хьон-Мін.
Крики, кроки, металевий запах крові.
А Хо-Су вже майже ламав їй зап’ясток.
— Хьон! Стій! Вона не нападала! Ми зупиняли її від самогубства!
Хо-Су завмер.
…Самогубства?
— Ми дивилися через камеру. Вона раптом приставила ніж до шиї. Ми вискочили її зупиняти. Оце й поріз.
Тонка подряпина на її шиї.
Крапля крові.
Не напад.
Відчай.
— Чому ти завжди такий холодний, якщо хвилюєшся за мене? Чому прикидаєшся, що не любиш мене?
Вона дивилася на Уджіна так, ніби світ валиться.
— Ем… хіба не дивніше нічого не робити, коли людина хоче зарізатись перед тобою? — видихнув він.
— Ти мене любиш. Просто боїшся публіки.
— Я більше боюся тебе.
Його обличчя було сірим від виснаження.
Наче батарея розрядилась до нуля.
— Ти казав, що підеш зі мною всюди, крім раю. Казав, що більше не відчуєш запаху інших квітів. Що присвятиш мені життя…
— Що? Коли я таке казав?!
Він розгубився.
Вона вирвалася й знову потягла ніж до горла.
Хо-Су блискавкою перехопив.
— «Місто тіней» і «Червоний ворог»! — раптом вигукнула Йон-Хі.
— Що?
— Це ж його репліки з фільмів!
МСи перезирнулися.
Вона цитувала фрази персонажів, приймаючи їх за зізнання в коханні.
Кіно переплуталося з реальністю.
Сценарій оселився в її голові.
Моторошно.
О Йон-Хі перев’язувала руку Уджіну хустинкою.
Тканина швидко темніла, мов ніч.
— Хто вона така?! Через неї ти так зі мною поводишся?!
Сталкерка намагалася вдарити ножем навіть ведучу.
Очі як у дикої тварини.
Її ледве відтягли.
— Це її квартира, — пояснив Хьон-Мін.
Усі завмерли.
Пентхаус.
Багата.
І водночас… жалюгідна.
— Вона спеціально сюди переїхала за ним.
Повітря стало важким, як бетон.
Уджін, босий, у білій футболці, притулився до стіни.
Худий.
Блідий.
Майже хлопчик.
І раптом:
— Чорт… я голодний.
Магія образу розсипалась.
— Кімбап… рамен… свинячі ніжки…
— НІ! — заволав Хо-Су.
Навіть у кризі менеджер лишався менеджером.
— Спершу лікарня.
— Свиняча грудинка теж лікує…
— Який найближчий госпіталь?
І тут під’їхала швидка та поліція.
— Повідомлення про напад з ножем.
— Не зовсім… — почав Хо-Су пояснювати.
— А хто взагалі викликав? — здивувався Хак-Чхон.
Ніхто з них не дзвонив.
Продюсер глянула в чат трансляції.
— Глядачі.
Сто тисяч людей.
Сто тисяч телефонів.
Пів країни набирає 119.
Іронія.
Найспокійніше місце зараз було саме тут.
— Які глядачі?.. — втомлено спитав Уджін.
Він тільки тепер помітив камери.
Логотип DSTV.
Знімальна група.
Пазл клацнув.
— Ви… тут для зйомок?
— Так. «Charge! Open the Door».
Пауза.
Очі повільно округлюються.
— Тобто… сьогоднішня жертва… це…
Він ткнув у себе пальцем.
МС винувато кивнув.
— А це… прямий ефір?
— Так.
Уджін подивився на:
кров на руці,
босі ноги,
розтягнуті штани.
Потім на камеру.
І раптом…
мов сполоханий кіт,
розвернувся
і рвонув у квартиру.
З голодного привида перетворився на блискавку.
Двері грюкнули.
Прямий ефір залишився дивитися на порожній коридор.
Абсурдний, кривавий, сюрреалістичний епізод.
Ідеальний матеріал для інтернету.
І, мабуть, найменш підходящий день у житті Чхе Уджіна для «сюрприз-шоу».