РОЗДІЛ 185
Хван І-Йон була в захваті від того, що Уджіна запросили на світську вечірку американської еліти. Але ймовірність того, що він там просто стоятиме десь біля стіни, як непомітна вішалка для піджака, була надто високою. Тож Уджіну довелося довго її заспокоювати й пояснювати, як саме він отримав запрошення і навіщо взагалі збирається туди йти.
Хоча останнім часом у США інтерес до нього зростав, сипалися інтерв’ю, а папараці інколи тягнулися слідом, наче тіні, Уджін усе одно відчував себе лише солдатом перед воротами величезної фортеці.
— У будь-якому разі, ти тут найкрасивіший! — Хван І-Йон показала йому великий палець, коли побачила його в костюмі.
З її точки зору це було беззаперечно.
З його ж погляду, для американців Дастін Еван виглядав значно ефектніше.
Але він мовчав. Реалізм інколи звучить як холодний душ, а сьогодні нікому не хотілося мерзнути.
Уджін ішов туди з конкретною метою. Решта не мала значення.
…Принаймні він так думав.
— Чого ти мене супроводжуєш?
— Я ж тебе запросив. Значить, маю й відвезти.
Дастін сказав це з такою природністю, ніби це закон фізики. І поки Уджін кліпав очима, той уже відчинив дверцята машини, і Уджін, не подумавши, сів усередину.
— І додому після вечірки теж відвезу. Не хвилюйся.
Кан Хо-Су їхав слідом окремим авто, а Дастін раптом став надто серйозним, навіть урочистим, ніби отримав місію державної ваги: супроводити Уджіна від початку до кінця без єдиної помилки.
— Залиш цю галантність для неї.
…Тиша.
Обличчя Дастіна одразу зів’яло, наче кулька, з якої випустили повітря.
— Та кажи вже, — зітхнув Уджін.
І Дастін, як завжди, розклеївся:
Кілька років тому він збирався зізнатися Селені. Нервував. Пересохло в горлі. Почав пити вино.
А далі все просто. Напився.
Селена відвезла його додому.
— Вона була така надійна… така крута…
Тепер усе стало ясно.
Він не «супроводжував» Уджіна.
Він репетирував.
Наче принц, що тренується перед майбутнім побаченням, але поки що тягне карету з гарбузом.
Уджін відвернувся до вікна, затиснув рот рукою і тихо стримував сміх.
Вечірка виявилася розкішною ширмою для збору політичних пожертв.
Політики, бізнесмени, дорогі костюми, усмішки з каталогу.
А між ними знаменитості, як декоративні феєрверки, що мають розряджати атмосферу.
Дастін нервував.
— Де вона?..
— Зірки завжди запізнюються.
Селена обіцяла з’явитися пізніше.
Тим часом старший брат Дастіна вже свердлив їх поглядом. Уджін легенько штовхнув друга:
— Іди. Поговори з ним. Я не скло, не розіб’юсь.
Після короткої боротьби Дастін усе ж пішов.
Уджін же спокійно взяв тарілку, трохи їжі, келих легкого вина й сів окремо.
І дивно…
Він не виглядав самотнім.
Навпаки, сидів так упевнено, ніби це його прийом. Люди час від часу впізнавали його, підходили, говорили. Нудьгувати не доводилося.
Тук-тук.
Хтось постукав по столу.
Він підняв голову.
Висока жінка з довгим чорним волоссям і фіолетовими очима дивилася згори вниз.
Селена.
— Чхе. У. Джін?
Перша людина тут, хто назвав його справжнім ім’ям, а не «Genie».
Вона сіла навпроти. Мінімалістично вдягнена, без пафосу, але випромінювала холодну елегантність, наче лезо.
Не зверхність.
Просто впевненість людини, яка знає свою вагу.
Розмова почалася ввічливо. Потім перейшла на Дастіна. Потім різко загострилася.
Уджін говорив прямо:
— Якщо ти збираєшся залишатися для нього лише «старшою сестрою», то не мороч йому голову.
Селена не образилася. Не вибухнула.
Просто подивилася на нього так, ніби оцінювала клинок перед боєм.
— А ти не надто самовпевнений для «друга друга»?
— Можливо. Але Дастін мій друг. Не ти.
Тиша між ними стала щільною, як скло.
— Він дорослий, — тихо додав Уджін. — Не тримай його в образі вічного хлопчика. Алкоголь не повинен бути його єдиним притулком.
Селена не відповіла одразу.
Її погляд потемнів.
Бо це було боляче точне влучання.
Іноді правда не кричить.
Вона просто сідає навпроти й дивиться прямо в очі.