РОЗДІЛ 178
Дастін Еван ніколи не мріяв стати актором.
Якщо чесно, він узагалі не мав жодного інтересу до шоу-бізнесу. Ні акторство, ні слава його не приваблювали. Він був звичайним школярем, а його найбільша життєва мета звучала смішно просто: вступити до того ж університету, що й дівчина, яка йому подобалася.
І цього йому було достатньо.
Та одного дня бізнес його батька збанкрутував.
Світ перевернувся, мов стіл, за який хтось різко смикнув.
Дастін за характером був м’яким і легким. Не з тих, хто панікує чи впадає в істерику. Навіть коли сім’я раптово опинилася в бідності, він не скаржився, як брат із сестрою.
«Якось викрутимось», ось і все.
Реальність вдарила пізніше.
Коли батьки сказали, що він більше не зможе вчитися у приватній школі через гроші.
Брат і сестра, які вже навчалися в університеті, теж змушені були взяти академвідпустку. Стипендії не світило.
І дивно, але…
сама школа для Дастіна не мала великого значення.
Перейти до державної? Кинути зовсім?
Йому було байдуже.
Але от Селена…
Вона ж навчалася тут.
Так, вона вже п’ять разів відмовила йому.
Але він усе одно був щасливий просто бачити її щодня в коридорах.
Якщо він піде…
їхні дороги розійдуться.
Він поступово зітреться з її пам’яті.
Для звичайного шістнадцятирічного хлопця це було страшніше за будь-яке банкрутство.
Новина про відрахування вдарила сильніше, ніж звістка про крах батькового бізнесу.
Іронія долі полягала в тому, що в його батька був друг.
Продюсер телешоу.
І цей чоловік роками жартома тягнув:
«Іди в актори. У тебе ж обличчя на мільйон».
Раніше Дастін лише сміявся.
Тепер вибору не було.
Працювати на заправці за копійки чи зніматися й заробляти більше, ще й виглядати круто?
Вибір очевидний.
Тим паче продюсер якраз готував підліткову драму й шукав симпатичного хлопця.
Дастіна взяли майже з порога.
Продюсер був упевнений:
цей хлопець стане зіркою.
І… вгадав.
Серіал вистрілив.
І разом із ним світ почув ім’я Дастін Еван.
Навіть другорядний персонаж у його виконанні зібрав більше любові, ніж головний герой.
Він просто хотів оплатити навчання.
А вийшло так, ніби життя раптом натиснуло «джекпот».
Реклама. Нові ролі. Гроші.
Він оплатив навчання братові й сестрі.
Викупив будинок, який уже пішов з молотка.
І найголовніше…
міг залишитися в тій самій школі.
Поруч із Селеною.
Здавалося б, щасливий фінал.
Повернутися до звичайного життя.
Але пастка зачинилася зсередини.
Його ж родина.
Тепер їм потрібні були його гроші.
Щоб відновити бізнес.
Щоб знову жити «як раніше».
Щоб він сам міг вступити до дорогого університету без підробітків.
Вони дивилися на нього так…
ніби він їхня єдина надія.
І він не зміг відмовити.
Та й продюсер, який витягнув їх у найгірший момент, попросив знятися в другому сезоні.
Як відмовиш?
Так усе й закрутилося.
Проєкти. Зйомки. Фільми.
А Селена…
вступила без нього.
Тоді алкоголь уперше став гірким, але теплим ковтком розради.
До двадцяти шести років він уже повністю поставив родину на ноги.
Батьківський бізнес відновився.
Брат і сестра закінчили престижні університети.
Молодший брат теж влаштувався на хорошу роботу.
І тоді вони сказали:
— Тепер живи для себе.
Красиво звучить.
Майже щаслива кінцівка.
Тільки от…
у двадцятишестирічного Дастіна більше не було мрій.
Його єдина мрія лишилася десь у шкільних коридорах.
Акторство ж виявилося… несподівано веселим.
Йому подобалося.
Кожна нова роль розпалювала апетит.
Він почав хотіти більшого.
Уперше жив для себе.
Спочатку популярність трималася лише на зовнішності.
Золотаве волосся. Світло-карі очі, що блищали на сонці.
Його прозвали «Sunshine».
Але з часом залишилася не тільки картинка.
Він ріс.
Працював.
Кожен проєкт був кращим за попередній.
Ім’я Дастін Еван злітало дедалі вище.
Та чим вищим ставав його статус…
тим порожніше було всередині.
Родина.
Парадоксально.
Він віддав їм усе.
А коли вони вибралися нагору…
почали соромитися його.
Іноді навіть уникали.
Сміялися з його слів.
Називали проблемним.
Але коли треба було блиснути прізвищем у пресі…
— Прийди на прийом. Політики, бізнесмени. Це допоможе іміджу родини.
Тоді він ставав «наш Дастін».
Не син.
Не брат.
Реклама на двох ногах.
Друзі були не кращі.
Фото п’яного Дастіна біля смітника.
Продані таблоїдам.
Інформація, яку він довіряв лише «близьким».
Зливи в пресу.
Навіть Ральф.
Той самий Ральф, якому він довіряв найбільше.
Навіть він продав фото.
Пояснюючи це:
«Ну ти ж багатий. Тобі не шкода».
Слова, мов іржаві ножі.
І все одно…
Дастін не міг просто взяти й викреслити їх із життя.
Іронія долі.
Ті, хто ранив, були тими ж, хто давав йому відчуття компанії.
Люди ламали його.
І людей же він шукав, щоб загоїтися.
Замкнене коло.
Він видихнув.
Подивився в стелю.
І тихо пробурмотів:
— Напевно… краще тусуватися з Джині.
З Чхе Уджіном.
Принаймні той не дивився на нього як на гаманець.
І не встромляв ножа за спиною.
Іноді достатньо однієї нормальноï людини, щоб світ перестав бути вовчим лігвом.