РОЗДІЛ 158
У день виходу першого епізоду Life Depicted рейтинг переглядів склав близько 5%.
З огляду на участь Юн Сон-Хвана, Пак Мі-Хьон і Чхе Уджіна, це був неймовірно високий показник для ефірного телебачення, але лише відносно непоганий для кабельного.
Передусім сам концепт програми ускладнював можливість досягти вищих рейтингів. Про це говорили ще до прем’єри. До того ж трейлер виглядав радше як документальний фільм, через що очікування глядачів були занижені, а хайп — слабшим. Дехто навіть жартував, що канал навмисно «вбиває» очікування аудиторії як маркетинговий хід, щоб потім приємно здивувати.
Втім, шоу все одно привернуло значну увагу, адже на ньому з’явилися знаменитості, яких рідко можна було побачити на малому екрані. Насправді низький рейтинг першого епізоду пояснювався тим, що глядачі чекали онлайн-відгуків. Якщо оцінки будуть хорошими, вони планували дивитися далі.
Перший епізод почався з того, що учасники вперше відвідали робочі зустрічі після затвердження складу. На жаль, зібрати всіх трьох разом не вдалося, тож кожен із них окремо зустрівся з режисером і знімальною групою у різні дні та обговорив формат шоу.
— Тобто справді нічого немає? Я не прошу детальний сценарій, але ж має бути хоча б синопсис чи щось подібне!
— вигукнула Пак Мі-Хьон, почувши, що сценарію немає.
Її реакція різко контрастувала з харизматичною поведінкою Юн Сон-Хвана, який лише злегка насупився і спокійно сказав:
— Як просто.
А Чхе Уджін лише зазначив, що його про це попередили заздалегідь, і спокійно вислухав пояснення команди. Ба більше, знімальна група навіть перепитала, чи він справді з цим згоден, настільки буденною була його реакція.
Хоч канал і спеціалізувався на документальних проєктах, Life Depicted усе ж залишався розважальним шоу. А жодне вар’єті не може нормально функціонувати без сценарію — це загальновідомий факт навіть для тих, хто рідко знімається у таких програмах. Саме тому Пак Мі-Хьон була настільки приголомшена.
— Мені сказали про це ще під час підписання контракту. Хіба ви тоді не говорили, що я маю сам вирішити, що робити?
— з наївним виразом обличчя відповів Чхе Уджін, ніби сам просив, щоб його обдурили.
Це була правда — актора дійсно попередили. Та режисер усе ж не втримався і запитав, чи Уджін узагалі не сумнівався в їхніх словах. Лише тоді Чхе Уджін виглядав шокованим.
— Зачекайте… тобто сценарій усе ж є?
Уперше за всю зустріч він пожвавився, його очі засяяли, немов кричали: «Дайте сценарій прямо зараз!»
Режисер, зустрівши цей погляд, ніяково заперечив. Він запитав просто так.
Обличчя Уджіна миттєво потемніло — саме цей момент у випуску показали в уповільненій зйомці.
Вогник надії, що яскраво палав у його очах, згас, а кутики губ різко опустилися. Реакція була надзвичайно театральною. Саме тоді глядачі зрозуміли, що спокій Чхе Уджіна від самого початку був лише маскою.
Усі троє учасників довго ламали голову над тим, як знімати програму, і кожен знайшов рішення, зовсім не схоже на інших. Двоє досвідчених акторів чітко розуміли, що саме хоче бачити аудиторія, і швидко затвердили дати зйомок.
Натомість Уджін був повністю розгублений. Він розпитував старших про їхні концепти вже після завершення їхніх зйомок, кілька разів радився з продакшном, але чіткої ідеї так і не мав.
Зрештою дату зйомки довелося призначити без готового плану — відкладати більше було неможливо. На щастя, за кілька днів до початку він таки визначився з концептом.
— Я просто поводитимуся так, як завжди вдома. Тож, будь ласка, не соромтеся ставити мені будь-які запитання під час зйомок, якщо вам щось цікаво.
Попри те що Чхе Уджін майже не давав інтерв’ю поза промоцією своїх робіт, цього разу він заявив, що відповідатиме на всі запитання без винятку.
Оскільки схожих форматів уже було чимало, його частина могла вийти нудною. Але оскільки героєм був саме Чхе Уджін, це не мало великого значення.
— Тобто ми справді можемо питати про що завгодно?
— з підозрою уточнив режисер.
Уджін кивнув.
— Це ваша свобода — питати. А моя — вирішувати, відповідати чи ні.
Він усміхнувся так щиро, ніби щойно закінчив складне домашнє завдання, і з його плечей зійшов тягар.
Сама програма Life Depicted почалася з того, що кожен із учасників прокидався вранці у власному домі.
Через низький тиск Юн Сон-Хван після пробудження ще довго не міг нічого робити. Він деякий час сидів на ліжку, втупившись у порожнечу, і лише потім підвівся.
Це різко контрастувало з його звичним суворим і непохитним образом на екрані. Втім, щодня він починав ранок з голосових і фізичних вправ, демонструючи, наскільки ретельно дбає про своє тіло й голос як актор.
Чітка дикція і чистий голос у його виставах були результатом наполегливої та щоденної праці. Під час виснажливих репетицій він завжди залишався енергійним і зібраним.
На сцені він випромінював харизму, але за лаштунками був м’яким наставником для молодших колег і багато часу присвячував їм.
Через образ «крутого чоловіка» багато хто вважав його жорстким і тиснучим старшим, але він повністю зруйнував ці уявлення своєю відкритістю.
— Вони просто мої колеги. Я ж не можу досягти всього сам. А вони вперто називають мене «Вчителем», а не «Сонбе»!
Однією з його внутрішніх дилем було те, що молодші актори називали його «вчителем». У певний момент він усвідомив, що постарів. Але що тут вдієш проти часу?
Тим часом ранок Пак Мі-Хьон починався значно пізніше. Після завершення зйомок фільму її режим сну збився, і вона прокидалася майже опівдні — якщо це взагалі можна назвати ранком. Усвідомлюючи зйомку, вона змусила себе встати «раніше».
Її турбував не стільки хаотичний спосіб життя, скільки роль, яку вона не могла відпустити.
— У мене завжди так. Коли я входжу в образ, потім важко з нього вийти.
Вона бурмотіла це собі під ніс, навіть без запитань з боку знімальної групи. Її мова й жести були точнісінько такими ж, як у персонажа з останньої ролі.
Під час зйомок Пак Мі-Хьон була без макіяжу, з розкуйовдженим волоссям — вона показувала себе справжню. Її аргумент був простий: удома вона не фарбується. Навіть одяг обрала максимально вільний і зручний.
Прокинувшись пізно, вона приготувала одну велику страву одразу на сніданок і обід, продемонструвавши чудові кулінарні навички.
— Усе заради задоволення від життя.
Навіть їдучи наодинці, вона сервірувала стіл красиво, не обирала навмання посуд — естетика була для неї важливою.
Після прибирання й прання вона перейшла до вправ, не забувши поскаржитися, що не може розслаблятися щодо здоров’я, інакше одразу набере вагу. Насправді вона постійно рухалася й тренувалася без упину.
Навіть глядачі були вражені її активністю й дисципліною. Після цього стало зрозуміло, чому вона ніколи не повнішає.
Нарешті настав час Чхе Уджіна. Як наймолодший учасник, він мав ще одну ідентичність — студента. Тому прокинувся раніше за всіх.
О 6:00 пролунав будильник, і тіло Уджіна миттєво піднялося, мов машина. Він швидко вимкнув сигнал, потер обличчя, але вираз залишався порожнім.
Раптом він здригнувся, помітивши камеру в кімнаті. Лише згадавши про безпілотну зйомку, легко вклонився.
Розпатлане волосся, почісування щоки — усе випромінювало юнацьку свіжість. На відміну від його звичного серйозного екранного образу, тут панувала легка й жива атмосфера.
— Чому на косметиці наклеєні цифри?
— раптом запитав режисер.
Уджін тихо засміявся. Його розвеселило, що перше запитання стосувалося макіяжу. Усі засоби були від Rosie Cosmetics — він знімався в їхній рекламі кілька днів тому.
Усвідомивши, що мимоволі рекламує бренд, він не надав цьому значення — компанія й так була спонсором шоу.
— Моя стилістка це зробила. Я якось помилився, тож вона мені більше не довіряє.
Говорячи це, він автоматично взяв флакон із написом «1» і наніс тонер.
— Ай!
Він забув, що не варто використовувати його одразу після гоління, і скривився від печіння.
— Я зазвичай так помиляюся.
Попри те що на пляшечці був напис «Не після гоління», неуважність дала своє.
Зате він остаточно прокинувся. Потім Уджін спустився на кухню, приготував яєчню, нарізав фрукти й тости з джемом. Чомусь — дві порції.
— Це для сестри. Вона скоро прокинеться.
— Ти, здається, звик готувати сніданок, — зауважив режисер.
— Напевно. Мамі було важко поєднувати роботу й дім, тож я почав допомагати.
Навіть тепер, коли є хатня помічниця, звички нікуди не зникли.
Незабаром спустилася Чхе У-Хі, сонна, зівнула — і лише тоді згадала про камеру.
— Дякую за вашу роботу з самого ранку.
Повернувшись до брата, вона сказала:
— Ти міг сьогодні прокинутися пізніше.
— Нам же треба наповнити ефірний час, — відповів він.
— Але якщо ти прокидаєшся рано, хіба не збільшуєш кількість часу, який треба чимось заповнювати?
— А…
Уджін замислився.
Після сніданку він повернувся до кімнати й сів за стіл.
— Ти не йдеш у бібліотеку? — спитав режисер.
— Там уже немає місць, та й ми заважатимемо іншим.
Тому Чхе Уджін тихо навчався вдома, чекаючи часу, коли треба було йти на ранкові заняття.