РОЗДІЛ 125
Намисто мало вишуканий дизайн: тонкий ланцюжок і підвіску з маленької перлини діаметром усього шість міліметрів. Жінка кілька разів брала його до рук і клала назад, вагаючись, бо влітку, коли всі постійно пітніють, перлинне намисто здавалося не зовсім доречним. Але, на диво, рішення вона прийняла швидко. Зрештою, вона взяла намисто й попрямувала до каси.
Як би не був популярний товар, Gaon завжди випускав прикраси обмеженим тиражем, а потім знімав їх з продажу, тож купувати треба було одразу, коли з’являлася нагода.
— Я хочу оплатити це, — сказала жінка.
У магазині не було видно жодного співробітника. Єдиною людиною за прилавком був чоловік, що стояв спиною до неї і був зайнятий якоюсь роботою. Почувши голос покупчині, він обернувся.
— Гм…?
Побачивши його, жінка завмерла, витріщившись, ніби не вірячи власним очам. Вона переводила погляд з чоловіка, що йшов до неї з яскравою усмішкою, на рекламний стенд на стіні магазину. Обличчя було тим самим: чоловік з розпущеним на вітрі довгим волоссям, напівприкритими очима й чарівною посмішкою. Єдина різниця полягала в тому, що тепер волосся було коротко підстрижене й акуратно укладене. Волосся було зачесане назад, а коли він двічі підкотив рукави білої сорочки, від нього відчутно віяло мужністю. Довгі ноги підкреслювали чорні штани з ідеальною посадкою.
— Ч… Чхе Уджін?
— Ласкаво просимо. Чим можу допомогти? — спитав він.
Хоча це було стандартне привітання, він виглядав трохи ніяково й усміхнувся криво. Коли жінка перевірила бейджик на його грудях і побачила напис «Чхе Уджін», вона закричала.
— Ааааа! Це справді ви! Чхе Уджін!
Її крик одразу привернув увагу інших покупців. Спершу вони здригнулися від несподіванки, але почувши ім’я Чхе Уджіна, всі почали витягувати шиї й озиратися. Коли ж переконалися, що Чхе Уджін і справді стоїть у магазині Gaon, люди миттєво оточили його.
Як ексклюзивна модель Gaon, поява Чхе Уджіна здійняла галас не лише в магазині, а й у всьому торговому центрі. Працівники, що були напоготові, швидко повернулися й узяли ситуацію під контроль.
— Ви хотіли купити це намисто? — спитав Уджін.
Коли він узяв футляр із прикрасою, покупчиня, що досі була ніби не тут, машинально кивнула. За її реакцією було зрозуміло: або вона фанатка, або просто втратила дар мови.
— Гарний вибір. Думаю, воно вам дуже пасуватиме, — сказав він.
— Ч… чому ви тут? — спитала вона.
— Я вирішив попрацювати тут погодинно. Дві години, — відповів Чхе Уджін.
Почувши це, натовп загудів зі схвальними вигуками. Люди швидко зрозуміли, що це щось на кшталт івенту. Якщо Чхе Уджін стоїть за касою, значить, щоб поспілкуватися з ним, потрібно щось купити. Зазвичай такі акції робили для стимулювання продажів.
Ті, кому було достатньо просто подивитися й пофотографувати, стояли осторонь. Але ті, хто хотів особистого контакту з Чхе Уджіном, не мали вибору. Проблема була в тому, що прикраси були дорогими, тож людей, які дивилися, було більше, ніж тих, хто реально купував.
— М… можна я вас один раз обійму? — несміливо спитала жінка.
Вона довго вагалася, але наважилася саме тоді, коли Уджін провів її карткою і повернув їй чек.
— Ви справді думаєте, що я настільки легкий? — відповів він.
Замість образи жінка і натовп заверещали від захвату. Усе через фільм «Знайти Лева», де Уджін з’явився в камео. Після релізу персонаж Пак Кван-Хон став шаленим хітом.
Сам Уджін цього до кінця не розумів, але щоразу, коли він поводився як Пак Кван-Хон, люди шаленіли. Тож у складних ситуаціях він просто вмикав цей образ. У той період йому сходило з рук буквально все.
Зазвичай Уджін не відмовлявся від легких обіймів, фото чи автографів. Але після одного інциденту він почав уникати фізичного контакту з фанатками.
Тоді, схилившись у ввічливому поклоні, він ледь торкнувся жінки плечима, але вона раптово притягнула його до себе, притискаючись нижньою частиною тіла, і почала лапати його. Вона без сорому мацала його зад, поки Кан Хо-Су не відтягнув її силою. Уджін був настільки приголомшений, що просто промовчав.
Проблема в тому, що за кілька днів інша фанатка попросила «обійми зі спини». Він погодився, думаючи, що так безпечніше, і просто поклав руки їй на плечі. Але вона силоміць потягнула його руку собі під одяг. Не зважаючи на його волю, вона змусила його торкатися її грудей. Через відвертий літній одяг це стало можливим — і це його шокувало.
Ставши знаменитістю, Уджін був готовий до того, що люди його торкатимуться, але примусове мацання голої шкіри він пробачити не міг.
Тоді ситуацію врятувала Хван І-Йон, яка відштовхнула жінку й накричала на неї. Сам Уджін ледве стримався, щоб не вдарити її. Замість будь-якого задоволення він відчув огиду — ніби по шкірі проповзла змія. Відтоді він напряму відмовляв у будь-яких обіймах.
— Я не обіймаю абикого, — сказав він.
— Вау! Це ж Божевільний Медок!
Попри відмову, перша покупчиня була в захваті. «Божевільний Медок» — нове прізвисько Пак Кван-Хона, утворене від «божевільного Квана» і слова «мед».
Навіть після зміни зачіски, атмосфера Пак Кван-Хона поверталася миттєво. Коли Уджін говорив і рухався в цьому образі, люди задихалися від захвату.
— Можна я бризну вам водою на обличчя? — хтось вигукнув.
— Навіть не думайте. Пошкодуєте, — відповів він.
— Хочу пошкодувати!
Попри весь галас, Уджін узяв намисто, щойно куплене жінкою, і сам надів їй на шию.
— Дуже гарно. Ви зробили правильний вибір, — сказав він.