РОЗДІЛ 121
— Попри все, її кохали. Тож очевидно, що вона була красивою й винятковою жінкою, — сказав Чхе Уджін.
Не лише зовнішністю. Її душа була по-справжньому гідною й сліпучою. Куди б вона не йшла, притягувала погляди, і люди легко її любили. Сучасна оцінка ґрунтувалася лише на фрагментах даних, що дійшли крізь століття, але за її часу як королеву її безмежно любив простий люд, а її краса не мала жодної вади.
Уджін називав це зарозумілістю людини, яку люблять, але в її впевненості було щось таке, що незмінно зачаровувало й підкорювало інших. І з віком ці риси лише посилювалися.
— Тож зіграй її добре, О Ха-На. Вона була найулюбленішою і найобожнюванішою жінкою Чосону, — попросив Уджін.
— Найулюбленішою?
— Навіть за літописами видно, що любов людей до королеви Юн загрожувала королеві Мун-Джин. Якщо відкинути її особисті стосунки, вона була людиною, яка сяяла сама по собі. Як королева й мати держави, вона ніколи не бракувала співчуття до простолюду, — спокійно відповів Уджін.
Єдиною людиною, до якої Юн Хва-Ин була жорстокою й холодною, був принц Мьонґ-Хван. Як королева вона заслуговувала на похвалу.
Після цих слів О Ха-На довго дивилася на нього. Потім злегка почервоніла й відвернулася.
— Ну тоді… давай старатися, — кивнула вона, ніби щось вирішивши.
Вона прикрила палаючі щоки долонями, ніяковіючи. Щоразу, коли кидала погляд на Уджіна, її обличчя червоніло ще більше. Зрештою О Ха-На не витримала й першою порушила мовчанку, поки Уджін мовчки за нею спостерігав.
— Коли ти збираєшся зізнатися мені?
— У чому? — перепитав Уджін.
— У зізнанні.
— У зізнанні в чому саме?
Уджін насторожено дивився на О Ха-На, не розуміючи, що вона взагалі несе. Вона червоніла й поводилася так, ніби страшенно соромиться. Раптом її обличчя вже не могло стати червонішим — вона різко вибухнула:
— Коли ти зізнаєшся в почуттях до мене?!
— Чиїх почуттях… до кого? — Уджін був настільки ошелешений, що відповів запитанням на запитання.
— Ти ж мене любиш, правда?
— Я? Тебе? Ти що, з глузду з’їхала? — Уджін у шоці показав пальцем на себе, потім на неї, озираючись довкола. Було незрозуміло, хто з них «божевільний» — він чи вона. Але це яскраво показувало, наскільки він був вибитий із колії.
Ситуація була настільки абсурдною, що Кан Хо-Су й Хван І-Йон відреагували так само — подивилися на О Ха-На так, ніби вона остаточно втратила розум. Вона стрибнула до висновків, не зробивши жодного логічного кроку.
У всій цій сцені єдиним спокійним залишався менеджер О Ха-На. Але навіть він у підсумку впав у відчай — його дратувало, що він не зміг зупинити цей вибух.
— Тобі не потрібно так старанно брехати. Я вже помітила твої почуття, — уперто тиснула О Ха-На.
— Та як ти взагалі дійшла до такого висновку?! — Уджін був розгублений і водночас намагався відсторонитися, тому його голос став жорстким.
— Це неможливо не помітити, коли ми разом граємо.
Вона знову закрила щоки долонями й подивилася на нього з ображеним, незадоволеним поглядом. Її злило, що він не зізнається, змушуючи її самій вимовляти ці слова.
— Але ж це просто акторська гра.
— Яка акторська гра виглядає так реально? Наш поцілунок… він був таким чуттєвим і пристрасним…
Вона наполягала, що так неможливо грати, якщо нічого не відчуваєш. Уджін був абсолютно приголомшений цією маячнею.
— Я так граю завжди.
— Я досвідчена акторка! Думаєш, я не можу відрізнити реальність від гри?! Я бачу це в твоїх очах. Я відчуваю, як сильно ти мене кохаєш, тож ти знаєш, як мені соромно щоразу, коли ми знімаємося разом?!
Уджін ледь не сказав, що якщо це вона називає «досвідом», то їй варто просто викинути його на смітник, але стримався.
Хоч у неї й було десять років стажу, усі любовні сцени, в яких вона брала участь раніше, були дитячими й стерильними. До того ж її партнерами були здебільшого юні актори, часто колишні айдоли, з посередньою грою. Порівняно з Чхе Уджіном їхня акторська майстерність була просто сміховинною.
Вона звикла до такого рівня, тож тепер її свідомість перебувала в повному хаосі. Не усвідомлюючи цього, вона була свято переконана, що Уджін її кохає.
— Я довго думала й вирішила, що ти цілком підходиш на роль мого хлопця. Тож давай офіційно почнемо зустрічатися з сьогоднішнього дня, — сказала О Ха-На так, ніби це само собою зрозуміло.
Уджін жестом показав категоричне «ні».
— Що значить «почнемо зустрічатися з сьогодні»?! Між нами сталося непорозуміння. У мене немає до тебе жодних романтичних почуттів. Якщо ти щось не так зрозуміла через мою гру — перепрошую, але ми граємо закоханих. Якщо глядач не відчує кохання між персонажами, це буде значно серйозніша проблема.
Але з її обличчя було видно, що вона нічого не зрозуміла. Навпаки — її дратувало, що він так відчайдушно «приховує» почуття.
— Скажу простіше. Я грав принца Мьонґ-Хвана і зображав його любов до Юн Хва-Ин. Якщо ти помітила щось романтичне — це були почуття персонажа, а не мої до тебе, — прямо сказав Уджін.
Кан Хо-Су й Хван І-Йон енергійно закивали. Менеджер О Ха-На, що стояв поруч, від сорому не міг підняти голову.
— Тобто ти кажеш, що все це було брехнею?
— Це не брехня. Це акторська гра.
— Тоді чому ти так мене цілував?
— А що я зробив?! — Уджін не витримав і підвищив голос.
— Ти поводився так, ніби справді мене кохаєш… ніби я для тебе найдорожча людина у світі. Ти не просто поцілував мене в губи, ти використав язик і ніжно мене обіймав…
Згадуючи це, вона знову почервоніла. Для неї це був перший настільки пристрасний поцілунок у кадрі.
— Зачекай. Хіба це не було погоджено з режисером на репетиції?! Не хочеш сказати, що актор Чхе Уджін змусив тебе так грати без твоєї згоди? — нарешті втрутився Кан Хо-Су, обережно підбираючи слова. У такій ситуації все легко могло обернутися звинуваченням у домаганнях.
— Ні, не так, але…
— Хьон! Я сам їй поясню, — перебив Уджін.
Кан Хо-Су з його габаритами й похмурим обличчям налякав О Ха-На, вона навіть гикнула. Уджін потер скроні й почав розкладати все по поличках.
— Я не знаю, який у тебе був досвід і з ким ти працювала, але я завжди так граю. Якщо сцена з коханою — хіба не природно поводитися саме так?
Жодна з акторок, з якими він працював раніше, ніколи не плутала гру з реальністю.
— Ти брешеш! Ти був таким пристрасним лише тому, що це я! З іншою акторкою ти б так не грав!
Її самовпевнене обличчя показувало, що вона бачить лише те, у що хоче вірити.
— Тоді поясню інакше. Що було б, якби ти грала дружину принца — пані Пак?
— Дружину принца… пані Пак?
Це була жінка, з якою принц Мьонґ-Хван поспіхом одружився за наказом королеви Мун-Джин після того, як Юн Хва-Ин стала королевою. Її ім’я не збереглося в історії.
Почувши це, О Ха-На здригнулася. Вона згадала зйомки кілька днів тому.
— Ти ж була присутня на сцені з дружиною принца, так? Якби ти грала пані Пак, я поводився б точно так само.
О Ха-На зблідла. Під час тієї сцени вона була настільки вражена холодом і порожнечею в погляді Уджіна, що в неї підкосилися ноги. Те саме сталося й з акторкою, яка грала пані Пак — вона буквально впала на підлогу, не витримавши його погляду. Через це було кілька невдалих дублів. Саме це й переконало О Ха-На, що Уджін «кохає її».
— Моя гра не залежить від того, хто переді мною. Вона залежить від ролі, — твердо сказав Уджін.
— Тобто… навіть якби я була дружиною принца, ти поводився б так само?
— А хіба це не нормально? Якщо моя гра змінюється залежно від партнера, то який я тоді актор?
Після цих слів у очах О Ха-На зібралися сльози. Усі, включно з Уджіном, подумки сказали одне й те саме: тільки не знову.
— З усіх можливих персонажів ти порівняв мене з дружиною принца?! Ти занадто жорстокий!
Вона втекла, плачучи. Здавалося, вона і зрозуміла, і водночас не зрозуміла нічого.
Менеджер кинувся було за нею, але зупинився, повернувся до Уджіна й почав низько кланятися.
— Пробачте. Ха-На дуже наївна… вона просто переплутала гру з реальністю. Я все поясню їй і змушу зрозуміти.
— Хіба це не мало бути зроблено раніше? — холодно спитав Кан Хо-Су.
Менеджер здригнувся й відвів погляд. Він і раніше намагався щось пояснити, але вона не слухала. Вона вірила лише в те, що сама вирішила. А якщо не могла виграти — починала плакати, і всі навколо їй поступалися. Таку звичку вона мала ще з дитинства.
— Перепрошую… Я зроблю все можливе. Це сталося лише тому, що Чхе Уджін надто добре грає, тож прошу не думайте про неї погано.
Коли менеджер поспіхом побіг за нею, Хван І-Йон клацнула язиком.
— Їй не п’ять років, у неї купа досвіду — і вона не може відрізнити гру від реальності? А якщо вона почне молоти язиком і розповідати нісенітниці, виставляючи Уджіна якимось збоченцем?
Насправді О Ха-На була не єдиною, хто так подумав. Навіть частина персоналу після зйомок помилково вирішила, що Уджін має до неї справжні почуття. Аура принца Мьонґ-Хвана, чоловіка, який кохав Юн Хва-Ин, була надто сильною — теплою, красивою й сліпучою.
— Я доповім про це керівництву. Потрібно офіційно звернутися до агентства й чітко провести межу, — сказав Кан Хо-Су.
— Я боюся, що такі маячні дівчиська з часом стають сталкерами, — похмуро додала Хван І-Йон і спитала Уджіна, чи він у порядку.