РОЗДІЛ 118
— Батько Чхе Му-Сока хотів поїхати на лікування до Франції, тож щойно його батьки виїхали з країни, та жінка одразу в’їхала в наш дім.
Схоже, сам спогад про той день і досі викликав у Кан Хе-Мін нудоту — вона стиснула зуби й продовжила.
— Ми не жили зі свекрами, але здавалося, ніби та жінка ходила навшпиньках, удаючи обережність. Тоді я по-справжньому вірила, що У-Ра — твоя донька. Щотижня, коли У-Ра казала, що йде до мами… я й уявити не могла, що її матір’ю є та жінка.
Коли вона безцеремонно вломилася до їхнього дому, то викинула Кан Хе-Мін із головної спальні. Побачивши її вперше, Кан Хе-Мін не могла зрозуміти, що та робить у її домі — адже це була дуже відома акторка.
— Ти весь цей час займала чуже місце, тож поводься відповідно, — сказала та жінка, коли Кан Хе-Мін пригрозила викликати поліцію.
Найабсурднішим було те, що весь домашній персонал знав, хто вона така, і ставився до неї з максимальною повагою.
Коли приголомшена Кан Хе-Мін подзвонила чоловікові, він удавав повну неінформованість. Спочатку він так розгубився, що це було чути по телефону. Виявилось, що та жінка діяла самовільно. Коли Чхе Му-Сок повернувся додому, перед тим як зайти до спальні, він сказав Кан Хе-Мін:
— Раз уже так вийшло, тобі доведеться змиритися.
Кан Хе-Мін спробувала піти за ним, але та жінка перекрила їй дорогу.
— Це наша кімната. Тобі сюди не можна.
— Що ти несеш?! Це наша кімната, ми одружені! Це ти маєш піти!
— Ццк-ццк… Вона вже дуже давно наша. Саме на тому ліжку була зачата наша У-Ра, знаєш?
Те, як вона говорила — впевнено й без жодної тіні сорому, — вбило Кан Хе-Мін наповал. Вона ще й вихвалялася тим, що їхня історія довша. Адже користувалася цією спальнею ще з того часу, коли перша дружина Чхе Му-Сока поїхала до батьків під час другої вагітності через жахливий токсикоз.
— Відтепер ми житимемо під одним дахом, тож сподіваюся, ми порозуміємося.
Вона недбало потиснула пальці Кан Хе-Мін і гордо зайшла до головної спальні. Кан Хе-Мін не змогла піти за нею.
Наступного дня та жінка повністю переробила спальню, а всі речі Кан Хе-Мін перенесли в іншу кімнату. Кан Хе-Мін робила все можливе, щоб добре виховувати У-Ра, аби її не вважали типовою злою мачухою. Але щойно У-Ра побачила ту жінку, вона з радістю вигукнула:
— Мамо~! Ми тепер житимемо разом?
Кан Хе-Мін намагалася прояснити ситуацію й розпитувала Чхе Му-Сока, але у відповідь отримала байдужість.
— Замість того щоб ниттяти так недостойно, можемо просто розлучитися, якщо тобі це не підходить.
Після цього Чхе Му-Сок почав порівнювати Кан Хе-Мін зі своєю першою дружиною, Пак Ин-Су, і цокнув язиком:
— Як і очікувалось, виховання формує людину.
Потім він додав, що раз уже розлучався, то нічого не завадить зробити це знову, і що він виконає будь-яке її бажання.
— Зробиш усе, що я хочу? Тоді викинь її з цього дому… з нашого дому, — сказала вона.
Вона додала, що тоді їй буде байдуже, що він робитиме з нею поза домом.
Почувши це, Чхе Му-Сок розсміявся вголос.
— Єдина людина в цьому домі, хто завжди робив, що хотів, — це ти. З моменту твого приходу сюди хтось, окрім тебе, мав таку розкіш?
Саме тоді вона зрозуміла, чому цей чоловік одружився з нею. Так само думали й його батьки. Вони надто добре знали свого сина й були впевнені, що він ніколи не зміниться.
Кан Хе-Мін була ідеальною кандидаткою.
Така досконала жінка, як перша дружина, не мала жодної причини терпіти Чхе Му-Сока. А Кан Хе-Мін — цілком підходила: різниця в статусі не надто велика, зате вона мовчатиме й терпітиме, навіть якщо з нею поводитимуться як із лайном. Як винагороду за слухняність, її батька призначили президентом університету.
А в той момент, коли розлучення Кан Хе-Мін і Чхе Му-Сока було оформлено, її батька звільнили за корупційний скандал.
— Я терпіла ще три роки. Це була межа. В обмін на те, що я залишила У-Йона, я отримала величезні аліменти.
Вона все ж вірила, що раз Чхе Му-Сок дуже любить свого сина, та жінка не зможе знущатися з Чхе У-Йона. До того ж вона вважала, що для сина буде краще залишитися й стати спадкоємцем родини Чхе.
— А щодо спадкоємця… ти не думала, що буде, якщо та жінка народить сина?
Очікувати від Чхе Му-Сока безумовної батьківської любові було дурістю. Було б легше, якби він був типовим патріархом, який цінує лише синів. Але Чхе Му-Сок був одержимий ідеєю єдиного сина, який продовжить рід.
— Після народження У-Йона він зробив операцію. Сказав, що більше дітей йому не треба.
У нього вже було два сини й дві доньки, і для родини це вважалося неабияким досягненням. Пак Ин-Су нарешті зрозуміла, до чого хилить Кан Хе-Мін, і кивнула.
— Я чула, що вони через це сварилися. Та жінка хотіла ще дітей — очевидно. Але він сказав:
— Дивлячись на поведінку У-Ра, я й так бачу, яких дітей ти народиш. Навіть якщо народиш десять — це марно.
Так він її й відшив.
— Тож я заспокоювала себе цим і розлучилася… залишивши У-Йона з ним…
На цих словах Кан Хе-Мін розплакалась. Пак Ин-Су міцно стиснула її руки — як мати, вона знала, що втрата дитини — нестерпний біль.
— Після розлучення я більше нічого про них не чула. Лише знала, що він знову одружився й у нього народився син.
Саме тому Пак Ин-Су з полегшенням зрозуміла, що той чоловік більше не матиме жодної прив’язаності до Уджіна. Кілька років тому вона випадково зустріла ту жінку в універмазі й дізналася, що Чхе Му-Сок знову розлучився, а потім вони таки одружилися.
— Але минулого року я була в шоці, коли У-Ра сказала по телевізору, що вона єдина дитина. Я знала, що в нього був ще син, тож вирішила перевірити…
Після програми TV Star Пак Ин-Су почала розслідування й дізналася, що Чхе У-Йон загинув в аварії два роки тому.
Щойно вона це з’ясувала, зупинила процес зміни прізвищ дітей та процедуру усиновлення. Прізвище можна змінити без згоди батька, але з усиновленням так не працює. Бували випадки, коли біологічний батько оскаржував зміну прізвища — і її скасовували.
Зараз Чхе Му-Сок ще не думав про Уджіна. Та жінка ніколи б цього не дозволила. За таких обставин не було сенсу привертати увагу й створювати проблеми. До того ж, тепер, коли Пак Ин-Су налагодила стосунки з батьком, юридичні питання її не так лякали. Не було жодної причини будити сплячого пса.
— Я не знаю, що сказати, щоб тебе втішити, — Пак Ин-Су погладила Кан Хе-Мін по руці.
— Та жінка вбила У-Йона!
— Це неможливо, — Пак Ин-Су намагалася її заспокоїти. — Це лише припущення. Якби так було, Чхе Му-Сок би знав і ніколи б їй не пробачив.
Але Кан Хе-Мін люто затрясла головою.
— Ні. Ти не уявляєш, яка вона тварюка. Будь обережна.
Вона міцно вчепилася в руки Пак Ин-Су, тремтячи від люті.
— Я можу виглядати як божевільна, але обережність ніколи не завадить. Ніхто не знає, на що вона здатна, коли не отримує бажаного. Вона діє, не думаючи про наслідки. Їй байдуже до відповідальності. Єдине, що її рухає, — жадібність.
Руки Кан Хе-Мін так тремтіли, що Пак Ин-Су це відчувала. В її голові з’явилося обличчя тієї жінки. Нахабна, безсоромна — але зламати Пак Ин-Су їй не вдалося. Вона лише могла їдко чіплятися.
Можливо, тому Пак Ин-Су вважала її жалюгідною істотою. Навіть надто поблажлива оцінка, зважаючи на комфортне життя, яке та жінка вела. Якби Пак Ин-Су була на місці Кан Хе-Мін, чи змогла б залишатися такою спокійною? Відповідь була очевидна.
— Я хотіла бути такою, як ти…
— …?
— Гордо й гідною матір’ю. Я старалася… чекаючи дня, коли зможу жити з У-Йоном…
Готуючись до розлучення, Кан Хе-Мін вивчала минуле Пак Ин-Су. Їй було цікаво, як тій вдалося забрати дітей після розлучення з Чхе Му-Соком. Спершу вона думала, що все вирішив родинний вплив. Адже Пак Ин-Су походила з родини юристів.
Але вона була шокована, дізнавшись, що Пак Ин-Су порвала стосунки з батьками через розлучення. Ще більше її вразило, що та жила з сином і донькою в орендованому чонсе-домі, ледве зводячи кінці з кінцями. Саме таке майбутнє чекало б і на неї, якби вона забрала У-Йона.
Тоді її образа на батьків трохи вщухла. Вона навіть частково зрозуміла їх: якщо навіть родина Пак Ин-Су була проти розлучення, то чого чекати від моїх?
Вона захоплювалась Пак Ин-Су, але не могла піти її шляхом. Вона не змогла відмовитися від аліментів і не мала сміливості жити самостійно з дитиною. Вона переконувала себе, що для У-Йона краще стати спадкоємцем, але насправді просто боялася. Вона знала, що нічого не може дати синові. Розкіш зламала її.
— Якби ми жили разом, навіть бідно… чи були б ми щасливі?
На це питання не було відповіді. Навіть Бог її не знав.
— Бо ти не така, як я… я хочу, щоб ти захистила свого сина…
Саме тому Кан Хе-Мін так сліпо тягнулася до Пак Ин-Су. Вона сподівалася, що та дійде до іншого фіналу. Вона хотіла, щоб старші брат і сестра її загиблого сина жили здорово й щасливо.
Усі її «якби» вже нічого не значили.
Майбутнє, яке вона уявляла, було знищене два роки тому.