РОЗДІЛ 112
— Тобто… ну, я не кажу, що я безгрішний, але і через це вона ридає? — Уджін щиро не розумів. Через сцену з Соль Ха хронометраж фільму лише збільшився. Остаточно це було видно після монтажу, але вже зараз було ясно: жодну сцену О Ха-На не вирізали і не скоротили. Це точно не виглядало як привід так люто вибухати чи почуватися скривдженою.
— О Ха-На відома своєю жадібністю до ролей. Думаю, спочатку вона хотіла грати Соль Ха, а не королеву Юн, — сказав Кан Хо-Су.
— Вона що, в дзеркало не дивилась? — реакція Уджіна була абсолютно природною. Вік і зовнішність О Ха-На взагалі не пасували Соль Ха. Навіть якщо відкласти акторські здібності, її юне обличчя не тягнуло роль жінки, яка пройшла через усі можливі злами й удари життя. Юн Сон чітко казав, що два роки тому він би й самого Чхе Уджіна не взяв. Вік у цьому фільмі мав значення, і чимале.
— Вона навіть спеціально вчила танці й упиралася, але агентство сказало, що це абсолютно неможливо, тож їй нічого не лишалось, окрім як іти на проби королеви Юн. Але, схоже, відпустити це вона не може. Вона впевнена у своїх здібностях і вважає, що впоралася б. А коли її постійно осаджують, це лише здається їй ще більш несправедливим, — пояснив Кан Хо-Су.
Чим конкурентніша людина, тим важче їй прощатися з нездійсненними бажаннями. У такій ситуації її злість і образа були зрозумілі. Вона вже виплакалась перед приїздом у студію, а другий удар від слів Уджіна, коли емоції ще не вляглись, просто добив її.
— Може, мені офіційно вибачитись? — запитав Уджін. Формально це не була його провина, але зробити крок назад заради спокою на майданчику — не найгірший варіант. І хоч про колишніх дітей-акторів часто кажуть, що вони жорсткі й самовпевнені, О Ха-На явно не вкладалась у цей шаблон.
— Ні в якому разі. Юн Сон чітко сказав: хоч королева Юн і Соль Ха важливі для принца Мьонґ-Хвана, Red Enemy — це фільм про нього, — твердо відповів Кан Хо-Су. Іншими словами, незалежно від “жіночої головної”, головний герой тут один. Тому на кастингу ролі просто називалися, без будь-яких ярликів.
— І взагалі, про яку неіснуючу жіночу головну йдеться? А якщо ти вибачишся перед королевою Юн — як почуватиметься Соль Ха? — додав він. Конфлікти між акторками — це їхня справа, не Уджіна. І вже точно не його робота — няньчитись з їхніми емоціями. До того ж він сам ще не до кінця усвідомлював свій статус: він давно перестав бути новачком.
— Мені реально треба фільтрувати язик, — зітхнув Уджін. Він і не думав, що випадкова розмова виллється в такий бардак. По суті, виглядало так, ніби його спіймали на плітках за спиною, і це було огидно.
— Для тебе це корисний урок. Але реакція була нейтральною і стриманою. Завдяки цьому ми ще й отримали підтвердження від Юн Сона, що весь фільм тримається на Чхе Уджіні. Тож у підсумку все вийшло непогано, — Кан Хо-Су був відверто задоволений. Усе добре, що добре закінчується.
Раптом він ніби щось згадав і додав:
— Уджіне, не ведись на сльози. Не думай, що в неї м’яке серце. О Ха-На — десять років у цій індустрії. Не забувай: скільки б їй не було років, вона не проста дівчинка. Вона вижила тут десять років і стала успішною акторкою.
Дитина, щоб вижити в джунглях, завжди робить собі зброю.
Для О Ха-На цією зброєю, схоже, були сльози.
1 квітня
Непомітно настав перший день зйомок Red Enemy.
Сьогодні знімали події одного зимового дня, коли принцу Мьонґ-Хвану було вісімнадцять. У короля на той момент були лише доньки, але вже у 32 роки міністри почали тиснути, вимагаючи проголосити Мьонґ-Хвана спадкоємцем.
На початку нового року частина сановників наполягала: потрібно почекати на сина, інші заперечували — король ще молодий. Кожен тягнув ковдру на себе. Двір кипів. Король три дні не виходив зі своїх покоїв, прикриваючись хворобою. Зрештою принц Мьонґ-Хван став на коліна перед резиденцією короля й благав про прощення.
У день зйомок було тепло, але за сюжетом — грудень, лютий мороз. І того реального дня холод був лютим. Коли Мьонґ-Хван стояв навколішках, він проклинав старих покидьків за те, що ті взимку, а не навесні, тисли на короля і змусили його мерзнути. Після того, як його підняли, усе тіло було задубіле, пальці рук і ніг — у відмороженнях. Було настільки погано, що питання стояло про ампутацію. Він дивом вибрався “безпечно”. Якби тоді він утратив хоча б один палець, життя далі могло б стати простішим. Тож це «безпечно» не було благословенням.
— Будь ласка, не використовуйте лак, — Уджін зупинив гримера, коли та хотіла зафіксувати вибиті пасма. Він хотів, щоб після того, як вузол буде розпущено, волосся падало природно. Не заліплене, як у багатьох історичних фільмах. У будь-якому разі зачіска там усе одно не була ідеально автентичною. Але коли Мьонґ-Хван розпустив вузол тоді, його волосся розсипалося красиво.
У принца було гарне волосся: він щодня мив його аїром, змащував камелієвою олією і ретельно розчісував бамбуковим гребенем. Знявши само і манґґон, волосся не злипалось грудкою, як клейкий рис.
Підготувавшись, Уджін підійшов до режисера й знімальної групи. Пролунав крик:
— Готові… мотор!
Він повільно розплющив очі. Цього разу він створював нового принца Мьонґ-Хвана для Red Enemy, не того, ким був у минулому житті. Так само, як колись створив нового Луї в City of Shadows. Колишній принц тепер грав самого себе. Тож навіть Чхе Уджін не знав, як цей новий Мьонґ-Хван поведе себе.
~
Коли принц Мьонґ-Хван увійшов до палацу лише з одним євнухом, здійнявся тихий рух. Кроки придворних дам стали швидшими, нервовішими. Майже діставшись Теджона, перед ним з’явилась Чіміль санґун з Чагьонґджону. Вона, схоже, бігла — з рота клубочився пар.
— Ваша Високосте, ви, певно, заблукали, давно ж не були в палаці. Дорога до Чагьонґджону — ось тут, — вона вклонилась, перекривши шлях, і вказала назад. Коли ж опустила голову, її очі затремтіли, побачивши, що тримає Дон-Хо. Вона миттєво впізнала круглий довгий предмет, загорнутий у білу тканину.
— Ви якраз вчасно. Її Величність приснилось, що ви з’явилися в її сні й тужили за нею. Якби вона знала, що сон дозволить побачити вас ось так…
Принц не став слухати далі й просто пройшов повз. Коли ж санґун спробувала рушити за ним, він холодно кинув:
— Спершу я зустрінусь з Його Величністю. До вдовствуючої королеви зайду потім. Мовчи.
Він без вагань став перед Теджоном. Палац був огорнутий тишею. Аудієнцію було погоджено заздалегідь, але з Теджона не надходило жодних наказів. Він не кликав варту і не звертався до служниць.
Сніг падав, і в його уяві світ перетворювався на тушевий малюнок. Очі й розум стали пензлем. Крок за кроком зайві деталі зникали. Він стояв один у порожнечі, відчуваючи, як намальований сніг торкається шкіри. На мить на його губах з’явилася усмішка. Холодні, закам’янілі очі вперше потеплішали.
Але цю крихку тишу розірвала поява сансуна, який увірвався в картину, мов ніж.
— Ваша Високосте, ви прийшли марно. Його Величність відпочиває.
— Це не має значення.
— П-пробачте?
Побачивши предмет у руках Дон-Хо, сансун удав подив. Принц проігнорував його, повернувся до Теджона й гучно вигукнув:
— Лі Ху, грішник, прибув зізнатися у своїх злочинах і просити кари, Ваша Величносте!
Він глянув на Дон-Хо. Той вагався, але зрештою поклав солом’яний килимок на холодну землю. Було так тихо, що чути було, як лягає сніг. Шурхіт килимка пролунав надто голосно.
Принц зняв офіційний одяг і само, передав Дон-Хо. Ковзнув поглядом по вишитому жирафу на нагруднику — сьогодні його значення тиснуло, мов камінь. Він навмисне вдягнув тонку бавовняну піддягальну одежу, зняв манґґон і розпустив вузол. Сів на килимок і глибоко вклонився королю. Дон-Хо відступив, тримаючи одяг. Сансун удав метушню і швидко зник у Теджоні.
— Його Величність здоровий і сильний. Я не розумію, звідки взялися ці зловісні петиції. Я дурний і нікчемний. Як я посмів турбувати вас? Прошу простити тих, хто на мить втратив розум заради країни, і покарати грішного Мьонґ-Хвана.
Він навмисне наголосив ім’я, дане батьком, і голосно визнав провину.
Петицію про спадкоємця проштовхували вдовствуюча королева і її клан, тож формально він не був винен. Він знав, що це щит, який його прикриває. Але якби він мовчав, він і справді міг стати спадкоємцем. За їхньої сили це було питання часу. Навіть якщо план провалився, стан короля робив вимогу небезпечно реальною.
Хай королева й народила мертву дитину, головне було інше: вона не раз вагітніла, а наложниці народжували лише доньок. Тобто син ще міг з’явитись будь-коли.
— Батько мав мене у тридцять вісім. Ваша Величносте значно здоровіший і сповнений сил. Вам не варто хвилюватися щодо спадкоємця!
Коли король Кьонґ-Джо мав сина у 38, ніхто не змушував його зрікатися. Єдиним, хто мав померти, був Лі Ху. Саме тому Мьонґ-Хван і стояв навколішках — він не міг прийняти того, що його хочуть зробити спадкоємцем ціною чужої смерті.
— Сам факт мого існування засліплює очі вірних підданих і тривожить Вашу Величність. Прошу засудити мене до смерті за гріхи порушення основ держави та тиск щодо спадкоємця!
Він навмисне назвав себе підданим, а не братом короля, і вголос попросив убити його.
Звідусіль почулися зойки. У цій тиші люди, які мали б тримати язик за зубами, зірвалися. Хтось уже біг доповідати своїм панам. У палаці був один господар, але слуг — багато.
Лі Ху дивився на все це з гірким цинізмом. Народжений у палаці, але вигнаний рано, він так і не став частиною цього підлого світу. Теджон мовчав. Король не дав жодного наказу.
Зрештою Лі Ху випростався і подивився на Теджон.
Відтепер усе вирішували секунди.