РОЗДІЛ 102
— «Хоч у нас різні спеціальності, ми перетнулися, бо брали одні й ті самі предмети. Якщо точніше, вона більше спілкується з Хьон-Міном, а сьогодні просто випадково складала іспит», — відповів Чхе Уджін.
— «Красива», — зауважив Кан Хо-Су.
Уджін машинально кивнув. Сівши в авто, він витерся рушником, який простягнув йому Кан Хо-Су.
— «Вона й справді красива і, здається, досить щира людина, тож усе нормально, але…»
— «Але?»
— «Вона трохи похмура».
— «Ну, тобі ж завжди подобалися світлі й життєрадісні люди».
— «Та невже?»
— «Ти взагалі дивився, хто постійно поруч із тобою?»
Уджін серйозно замислився над його словами — і заперечити не зміг. Він лише тихо всміхнувся. Його смаки й уподобання були стабільні, як сосна, і це навіть трохи його веселило.
— «Навіть якщо ніхто не дивиться, будь обережнішим. Якщо підуть чутки, тій дівчині дістанеться значно більше, ніж тобі».
Кан Хо-Су спостерігав за Уджіном від початку до кінця й знав: жодного емоційного підтексту між ними не було. Коли Уджін кимось цікавився, його погляд був зовсім інший — це легко читалося. Але сторонні цього не знали. Один невдалий кадр — і, залежно від подачі, скандал готовий.
— «Тоді це справді було б проблемою».
Оскільки в них різні спеціальності, та й юридичних курсів йому більше не треба, Кім Те-Хва він навряд чи побачить у майбутньому. Та все ж Уджін пообіцяв собі бути обережнішим. Раніше він підсвідомо прикрив її парасолькою, але більше такого не робитиме.
— «Як іспит?»
— «Дізнаюся, коли виставлять бали, але перший етап, думаю, пройду без особливих проблем».
— «І як ти можеш бути таким упевненим, коли роботи ще не перевірили?»
— «Бо більшість питань були з тих, що я точно знав».
З відкритими питаннями ще можна сумніватися, але якщо ти навіть не розумієш, скільки правильних відповідей набрав у тестах — це вже біда.
— «Ого, який самовпевнений. У будь-якому разі добре, що ти сьогодні здав іспит. Завтра вийде King of the Masked Singers, твоє обличчя відкриють публіці, і в тебе почнеться пекельна зайнятість. Тож будь готовий».
Зазвичай Уджін був скромним, але цього разу спокійно кивнув.
У King of the Masked Singers він вклався на повну — і заради власної гордості, і щоб показати режисеру Сону середній палець. У підсумку він розгромив фаворитів із величезним відривом і зберіг титул Короля, чим був щиро задоволений.
— «Цього разу я реально добре впорався».
Побачивши, як Уджін аж світиться впевненістю, Кан Хо-Су більше не стримався й розсміявся вголос.
— «Що ти тут робиш?» — Ча Йон-Джу скривилась, щойно побачила режисера Юн Сона. Попри дружбу, зараз їй зовсім не хотілося його бачити.
— «Схоже, скоро почнуть зйомки Red Enemy.»
— «Нарешті визначились із головною роллю?»
Red Enemy відкладали три роки через кастинг. Почувши цю назву, Ча Йон-Джу вперше відірвалася від телевізора й подивилась на нього.
— «Хто головний? Я, виходить, скоро загрузну в роботі».
Вона відповідала за костюми у цьому історичному фільмі. Усі дизайни й тканини давно були готові — залишалося лише почати.
— «Але чого ти такий кислий?»
— «Ну…» — Юн Сон сів із похмурим виразом обличчя.
— «Хто?»
— «Кілька днів тому ми надіслали офіційну пропозицію агентству актора. Через особисті обставини йому скажуть лише в понеділок, тоді він і вирішить. Може, ще й відмовить».
— «Та не сміши! Коли сценарій Red Enemy вийшов, за роль билися десятки. Усіх ти сам відшив. Навіть після проб — ніхто тебе не влаштував, ти ж спеціально втручався. Є ще троє-чотверо, які досі не відпускають цю історію…»
Роль головного героя у фільмі про реальну історичну постать була надзвичайно престижною.
— «Принц Мьон-Хван — одна з найулюбленіших постатей в історії. Трагічне життя, шалена харизма. Будь-який фільм про нього приречений на успіх. Актори вважають честю навіть називатися першим чи другим “поколінням” Мьон-Хвана».
— «Чхе Уджін».
— «А! Ну так, він ідеально підходить. І зовнішність, і акторка. То чого ти бурчиш?»
Юн Сон був одержимий цим фільмом. Для нього Red Enemy був не просто проєктом — це була мрія життя.
— «Він має бути ідеальним. Мене бентежить, що Уджін надто сучасний. Я не впевнений, що він “ляже” в історичний формат. Мене дратували всі попередні інтерпретації Мьон-Хвана: або робили з нього гуляку, або політичну жертву».
— «Ти занадто жадібний. Він і справді був вільним духом. А його скандал із королевою Юн, до речі, підтвердився. Хоч головним винуватцем трагедії був король, який украв дружину власного брата».
Життя принца було зруйноване родиною — батьком, братом і матір’ю. Саме тому його так жаліли й любили.
— «От якби Ханрянґ-дорьонґ був актором…»
Погляд Юн Сона вп’явся в екран.
— «Навіть у масці він показав красу ханбока. Танці, туш, каліграфія — жодних дублерів не треба».
— «Цей ханбок зробила я».
— «Знаю. Тому й шкода, якщо він не актор».
— «Чого ти співак? І ще й такий старий!»
— «А якщо він актор мюзиклів?»
— «Та не існує таких ідеальних людей!»
— «Тихо! Він зараз співає».
Після виступу вони ще довго мовчали, купаючись у післясмаку.
— «Це ж треба таке наживо почути…»
— «Ой! У На Ю-Рі лише три голоси. Але логічно».
Її реакція викликала усмішки — не так, як колись у Мін Сі-Хуо.
— «Він знімає маску!»
Коли Ханрянґ-дорьонґ обернувся, обидва подумали одне й те саме:
— «Що тут робить Чхе Уджін? А де Ханрянґ-дорьонґ?»
Почувши підтвердження, вони лише тупо дивились у екран.
Коли Чхе Уджін підняв меч і сказав, що завершить танцем, очі Юн Сона знову спалахнули.
— «Ґонму…»
Це був мечовий танець. Не показ жорстокості, а краси.
Уджін рухався, наче срібний дракон у небі. Потужно. Без вагань.
— «Це ґонму?»
— «Це більше схоже на справжнє фехтування».
Його танець був не для вбивства — для захисту.
— «Треба його забрати», — пробурмотів Юн Сон.
— «Інакше Red Enemy ти не знімеш ніколи».
Інколи правда звучить як прокляття.