РОЗДІЛ 98
Розмова обірвалася.
Він сміявся всередині, але в якийсь момент зареготав уголос, і люди навколо різко замовкли. Усі цей час вони вважали, що він спить, і не звертали на нього жодної уваги, тож сміх застав їх зненацька. Після цього ніхто більше не говорив: з’явилась підозра, що цей тип удавав сплячого і все чув.
Коли навколо стало неприродно тихо, Уджін зрештою вирішив дограти роль до кінця. Він навмисне заворушився, перевернувся на бік і тихо захропів. Завдяки акторській майстерності, безглуздо змарнованій у такому місці, дівчата швидко втратили пильність і знову заговорили.
— Я ж не прошу багато. Хочу лише один день пожити з Уджіном. Мені цього вистачить на все життя.
— А для Чхе Уджіна це був би кошмар, який він намагався б забути до кінця життя.
Після цього між ними пішли брудні жарти. Від того, що він чув, Уджіна буквально скручувало. Терпіти образи було важко, але слухати сексуальні жарти про себе — ще гірше. Найгидкіше було те, що він нічого не міг зробити: ні встати, ні піти. На щастя, першими підвелися саме вони.
— Тобі не здалося, що той чувак поряд був якийсь дивний?
— У чому?
— Голова опущена, але щоразу, як ми щось казали, він смикався. Я взагалі сумніваюся, що він реально спав.
Дівчина нарешті зізналася, що навмисне кидала брудні жарти, щоб перевірити реакцію. Він сіпався і виглядав явно незручно, тож вона й запропонувала піти раніше.
— Ага! І взагалі, я його вже кілька разів бачила: завжди в масці, шарфі, ще й у кепці — підозрілий до біса. Люди ж зазвичай знімають шарфи, коли вчаться, правда? Може, варто повідомити адміністрації? Та й виглядав він як лузер — увесь час згорблений.
Але зрештою вона цього не зробила, бо він, здається, реально вчився. На тому історія і закінчилася, а дівчата швидко про нього забули.
Щойно вони пішли, Уджін теж підвівся. Почути, що люди говорять про нього за спиною, було дивним, але корисним досвідом. Він краще зрозумів, як його бачить публіка і що про нього думають.
— Хоча момент про “замкнути мене в підвалі” був уже якось…
Дорогою з бібліотеки він натрапив на ростову фігуру самого себе перед одним із салонів телеком-компанії. Після всього почутого пройти повз, ніби нічого не сталося, було складно. Як і казали дівчата, кілька людей стояли в черзі, щоб сфотографуватися.
— У чергу ставайте, — сказав хтось, показуючи йому за спину.
Коли Уджін похитав головою і відповів, що просто дивиться, на нього глянули з явним роздратуванням. Схоже, його сприйняли як того, хто насміхається або засуджує.
З магазину лунала пісня Ханрянґ-дорьонґа, а надворі люди фотографувалися з ростовою фігурою Чхе Уджіна. Ситуація була настільки сюрреалістичною, що він дивився на неї, мов сторонній спостерігач.
— Робочий день закінчено.
Працівник вийшов і почав заносити фігуру всередину. Одна з дівчат у черзі обурилася — вона простояла весь час і щойно дійшла її черга.
— Чому? Чому не можна просто міцно прикріпити її й залишити надворі?
Фігура була прикута ланцюгом до металевого стовпа, з кільцями та замком — украсти її виглядало непросто. Щодня тягати цю дурину всередину було явною морокою.
— Останнім часом їх масово крадуть. Штаб-квартира сказала, що запасних більше немає, тож мусимо бути обережними.
Сказавши це, працівник подивився прямо на Уджіна — мовляв, виглядаєш підозріло, через таких, як ти, я й тягаю цю штуку щовечора.
Люди навколо теж почали його розглядати. Маска й шарф ще куди не йшло, але кепка ввечері — підозріло. Стояти біля фігури й не фотографуватися — ще підозріліше. Уже ходили чутки, що не фанати крадуть ці фігури й продають їх за скажені гроші.
Коли підозри почали згущуватися, Уджіну не залишилося нічого, крім як піти. Він ішов вулицею, де звідусіль лунали його пісні. Пісні Ханрянґ-дорьонґа були водночас знайомими й новими. Слухати, як люди згадують його ім’я, було вже звично, але ніяково.
Чи справді мета — стати впізнаваним і улюбленим, чи це лише початок? — задумався він. Можливо, відповідь змінюється залежно від меж людини.
— Ну що, ти задоволений?
Він не відповів собі, а просто підвів очі до чорного неба. Там нічого не було видно. Це був не єдиний його сон — ні в цьому житті, ні в попередніх. Раптом йому захотілося стати єдиною зіркою, що сяє в небі без місяця.
Зрештою режисер “King of the Masked Singers” Сон особисто зв’язався з Уджіном через Кан Хо-Су. Це був перший прямий контакт — усі справи раніше йшли через менеджера.
— Розумію, що це нахабно, але… ти не хочеш переглянути рішення й не йти з шоу?
На той момент у Уджіна залишалося лише два випуски. Знайти співака, здатного перемогти його чисто навичками, було майже нереально. Рейтинги росли, і добровільний вихід Ханрянґ-дорьонґа став би серйозним ударом. Хоч третій епізод ще не вийшов, його популярність уже була безпрецедентною.
Навіть у середовищі традиційного танцю й пансорі почали звертати на нього увагу. Але ніхто подібний раніше в шоу не з’являвся, тож питання про його особу тільки множилися.
За двома танцями й голосом було ясно: це не рівень учня. Це щось значно вище, ніж може імітувати пересічний артист. Проте жодне відоме ім’я не підходило. Хтось сприймав його з радістю, хтось — із тривогою, але цікавість була в усіх.
Останнім часом навіть відомі діячі традиційної культури й живі національні скарби особисто висловлювали інтерес до нього, і це загнало режисера в глухий кут. Це вже давно перестало бути справою, яку можна зам’яти вибаченням.
— Я попереджав вас ще до участі. Ви зараз ставите мене перед фактом.
— Я знаю! Але якщо ти підеш зараз, купі людей стане дуже хріново…
Найбільше — йому самому. Він тиснув на співчуття. Але Уджін і так знав, до чого все йде, тому слухав байдуже.
— Ніхто ще не сходив добровільно. Ми не знаємо, чи знімати маску в п’ятому випуску і як обирати наступного Короля. Якщо чесно, ми не можемо просто зробити Королем другого місця. Він же програв тобі. Я боюся зламати людині гордість…
Між рядками звучала погроза: якщо він піде, маску можуть не зняти. Та чутки про те, що Чхе Уджін — це Ханрянґ-дорьонґ, ходили лише серед фанів і серйозної ваги не мали. До того ж більшість полюбила його за виступи, а не за ім’я. Якщо особу не розкриють — Уджін нічого не виграє.
— Можете не розкривати, що це я. Чесно, момент із вибиванням Мін Сі-Хуо був незручний. Я актор. Виглядати так, ніби я піарюсь співом у шоу, — не найкраща ідея. Рішення за вами.
Це збило режисера з пантелику.
— Якщо ти вже прийшов у шоу, маєш думати про відповідальність!
— Я й сам хотів би полегшити вам життя, але обставини не дозволяють. Якби я прийшов у березні, цього б не було. Шкода.
— Я дивився твій графік. У першій половині року ти нібито відпочиваєш. Хіба не можеш виділити один день?
Через два тижні після п’ятого запису був би березень. Один запис — і проблеми зникли б.
Слухаючи цю настирливість, Уджін ледь стримував сміх і прокашлявся.
— У мене іспит наприкінці лютого.
— Іспит? Але ж канікули…
— Я складатиму адвокатський іспит.
— Адвокатський…
Режисер явно остовпів.
— Не можу вдаватися в деталі, але мама дуже хоче, щоб я його склав. Я точно не здам, але готуватимусь з синівського обов’язку. Один день — це не просто один день.
Тоді режисер знову згадав, хто такий дід Уджіна по матері. CEO Rome Law Firm, дядько — колишній генпрокурор, кузени — прокурор і слухач суддівської школи. За таких умов Чхе Уджін просто не мав вибору.
Це було зрозуміло.
І водночас — це була повна срака.