РОЗДІЛ 60
У неділю після обіду У Хі закрила книжку, зробила кілька розтяжок, яких її навчив брат, і вийшла з кімнати. З кухні тягнуло смачним запахом, але до вечері ще було рано, тож вона без особливих думок увімкнула телевізор у вітальні. Сівши навпочіпки на підлогу, У Хі не встигла й оком змигнути, як У Са зістрибнула з дивана, підійшла й залізла їй на коліна.
— У Са~ давай дивитися разом.
Оскільки тримати кішку на знімальному майданчику було неможливо, мама Уджіна разом з У Хі наступного дня після того, як він знайшов У Са, спеціально приїхали й забрали її додому. Відтоді У Са постійно ходила за У Хі хвостом. Спочатку вона не хотіла відлипати від Уджіна, але, схоже, впізнала Пак Ин Су, швидко заспокоїлася й без проблем адаптувалась до нового дому.
Можливо, саме через хвилювання за кішку Уджін останнім часом часто навідувався додому. Це було зовсім не схоже на початок зйомок, коли він майже не з’являвся. Через це мама помітно дулась і навіть питала, чи не важливіша для нього кішка, ніж рідна сім’я. Але попри все вона дуже полюбила У Са і дбала про неї.
У Хі туманно пам’ятала У Са. Пам’ятала, як нила від заздрості, бо кішка більше любила брата, ніж її. Пам’ятала, як плакала не стільки через розлуку з батьком, скільки через те, що більше не зможе бачити У Са. Про біологічного батька вона вже майже нічого не пам’ятала, а от спогади про кішку ще лишилися.
Вона гладила м’яку шерсть У Са і без інтересу дивилася телевізор. Якісь незнайомі дівчата вдавали продавчинь у мінімаркеті й лякали покупців. Нудота. Навіть коли почали сипатися компліменти на адресу якогось ноунейм-айдол гурту, їй стало відверто нудно.
— О?
І тут У Хі побачила знайоме обличчя.
— Мамо, тату! Оппа по телевізору!
Пак Ин Су і Чхве Мін У миттю вибігли у вітальню. Слідом за ними підтягнулася й хатня помічниця, яка разом з Пак Ин Су готувала вечерю.
— Я ці шмотки зараз же викину, — це була перша реакція Пак Ин Су, щойно вона побачила сина на екрані.
— Ну, навіть у такому вигляді Уджін все одно добре виглядає, — Мін У, який мав краще відчуття стилю, навіть не намагався захищати той прикид, але зовнішність сина все одно похвалив.
— Оце якраз слушна нагода купити йому новий одяг.
— Та який сенс? Він упертий, носить тільки те, що зручно! Вечорами вже прохолодно, а глянь, у чому він швендяє. Пори року не відчуває взагалі. Добре хоч пані І Йон за ним стежить і підсовує нормальні речі, але варто їй відвернутися — він знову влізе у своє старе ганчір’я.
Навіть бурчачи, вони не відривали поглядів від екрана. Коли ж побачили, як Уджін мучиться з груповим завданням, приховати тривогу вже не змогли. Навіть не знаючи деталей, було очевидно: поєднувати навчання і зйомки — це пекло.
Подивившись фрагмент, де Уджін заспокоював Да Йон і Чо Хі, У Хі хихикнула:
— Бо це ж телепрограма! У реальності, якби вночі в магазині працювали дві дівчини, а такий мужик просто шлявся поруч — це було б стрьомно. Може, через екран, але сьогодні оппа виглядає особливо похмурим. Прямо машина жаху.
Пак Ин Су насварила її, але заперечити було складно.
Розтягнута футболка, спортивні штани з витертими колінами, шльопанці… І при цьому — холодна, різка аура. Голос ввічливий, вираз обличчя м’який, але мороз по шкірі.
— Може, це через роль? Він трохи не такий, як завжди, — припустив Мін У.
— Напевно… Хоч це й роль, але він, мабуть, усе ще живе в образі. Але бачити його таким… навіть заспокоює, — Пак Ин Су з полегшенням усміхнулась, дивлячись, як син нормально ладнає з колегами.
З першого погляду Уджін був доброзичливим до всіх, але мати знала його справжній характер. Якщо людина йому була нецікава — він ставав крижаним. Не грубим, але байдужим до болю. Тому вона завжди хвилювалася.
А тепер, бачачи, як він намагається бути привітним і терплячим, вона відчувала гордість. Син виріс.
— Але це ж не просто збіг, правда? — підозріло примружилась У Хі.
На екрані йшов підпис, що поява Чхе Уджіна була випадковою — він знімав драму неподалік. Але навіть їй це здалося надто притягнутим за вуха.
Та справжнє почалося далі.
Коли Уджін виходив з крамниці, біля вітрини старий збирав макулатуру. Уджін, що просто проходив повз, віддав пакет Лі Дан У і підійшов до нього.
— Діду, вам допомогти?
Камери, встановлені для зйомки реакцій клієнтів, чітко зафіксували його голос і рухи.
— Та не треба, іди вже. Руки забрудниш.
— Та це ж папір. Наскільки він може бути брудний? І взагалі, вже пізно. Ви ще працюєте?
— Господар магазину викидає коробки після півночі… вдень буде безлад… О?
Старий замовк, упізнавши обличчя Уджіна у світлі ламп.
— Ти ж той хлопець, що тоді повернув мені кросівки! Я так хотів подякувати, і от ми знову зустрілись!
Він схопив Уджіна за руки, мало не плачучи від радості.
— Моя родина вижила завдяки тобі. Через того «Хлопця в капцях» ми стали відомі, дружина тепер у пансіонаті, а ми з онуком переїхали ближче сюди.
— Я чув про це… Радий, що все налагодилось, — ніяково кивнув Уджін.
Побачивши, що старий поспішає додому до онука, Уджін зайшов у магазин і купив два пляшки теплого соєвого молока.
— Гаманця з собою нема, більше нічого не можу купити. Уже пізно, йдіть додому і випийте з онуком перед сном.
Вони попрощалися. Старий довго дивився услід Уджіну, перш ніж штовхнути візок у протилежний бік, тепло усміхаючись.
Далі — інтерв’ю зі старим.
— Я й не знав, що він актор. У мене навіть телевізора нема. Фото побачив уже потім, коли люди почали допомагати. Репортери приходили… Я просто хотів хоч раз подякувати. Я ж ніхто — брудний старий, що заважає іншим. Але одне фото змінило все. Як казав мій онук: одне фото може змінити світ. Усім, хто нам допоміг… дякую.
Він витер сльози зморшкуватими руками.
Після цього панелісти засипали Да Йон і Чо Хі питаннями. Вони вперше почули про «Хлопця в капцях» і були шоковані. Сміялися, казали, що наступного разу обов’язково привітаються з Уджіном миленько.
Шоу завершилось оплесками і підписом:
«Дякуємо DS Entertainment за трансляцію запису Чхе Уджіна без його згоди».
— Люди й справді можуть так зустрічатись, — тихо сказала Пак Ин Су.
Родина й так знала, що Уджін і є тим «Хлопцем у капцях».
— Ось чому треба робити добро. Ніколи не знаєш, де й кого зустрінеш, — сказав Мін У.
— Але оппа ж казав, що зробив це, бо хотів у рай? — задумливо пробурмотіла У Хі.
— Намір неважливий. Головне — результат. І те, що це вплинуло на інших. Це щасливий фінал, — лагідно сказала мати.
— Так… це хепі-енд, — кивнула У Хі.
Тим часом у пошукових трендах:
Чхе Уджін, Хлопець у капцях, Місто тіней — топ-3.
А разом із цим почали лізти й сумніви.
Чи справді це був випадок,
чи просто грамотно поставлений піар.