Ся Ань розглядала багато варіантів, але вона не очікувала, що в голові Ся Сінченя перебував майбутній головний антагоніст з роману.
Вона також не очікувала, що цей головний антагоніст завжди знав, що оригінальна власниця тіла не була його рідною матір'ю.
Це справді дуже здивувало Ся Ань.
Проте, Ся Ань не очікувала, що наступні слова маленького хлопця здивують її ще більше!
Тому що —
«Мамо, той нефритовий кулон з подвійним драконом, що грає з перлиною, він також попросив мене купити. А хакер, який надіслав мамі електронний лист, це теж він. І ті засоби для догляду за шкірою, які допомогли мамі, це теж...»
Маленький хлопець дуже серйозно розповів усе, що він раніше приховував від своєї мами-феї.
Він нічого не приховував, повністю розкривши всі секрети головного антагоніста.
<...>
Головний антагоніст, який міг говорити лише в мозку Ся Сінченя, був розлючений до смерті.
Він ніяк не очікував, що його зрадить той, кому він найбільше довіряв — його минуле «Я».
<Малий, я сумніваюся, чи ти справді я, ти занадто дурний.>
«Гей! Ти зовсім не моє майбутнє «Я»! Тебе звуть Фу Юй, а мене Ся Сінчень! А ще! Я не дурний! Ти великий дурень!»
<...>
Головний антагоніст відчув, що ось-ось зійде з розуму від гніву.
Він у відчаї думав, навіщо він повернувся в минуле, і чому, якщо вже повернувся в минуле, він не може контролювати своє минуле, маленьке тіло...
Але те, про що думав головний антагоніст, було саме тим, про що думала Ся Ань.
Тільки один був у розпачі, а інша — раділа!
В цей час Ся Ань була безмежно вдячна, що її слухняний син не був перероджений тим головним антагоністом з роману.
Інакше її такого милого і слухняного сина вже б не було.
Але навіть так, Ся Ань все ще трохи хвилювалася.
Вона боялася, що одного дня її сина замінить той головний антагоніст з роману.
«Сяо Сін, моя хороша дитино. Дякую, що розповів мамі всю правду, мама дуже рада...»
Ся Ань ніжно погладила маленького хлопця по голівці, в її очах була ніжність, але також і занепокоєння.
Почувши слова Ся Ань, маленький хлопець одразу зрадів, його очі сяяли, коли він дивився на Ся Ань.
«Мамо, ти не сердишся, що я тебе обманув?»
Побачивши, що маленький хлопець трохи соромиться, Ся Ань ніжно обійняла його і ласкаво сказала:
«Мама не сердиться, мама ніколи не буде сердитися на Сяо Сіна».
«Мамо... у-у-у... вибач... Сяо Сін більше ніколи нічого не приховуватиме від мами...»
Маленький хлопець плакав і безперервно запевняв Ся Ань.
Дивлячись на маленького хлопця, чиї очі опухли від сліз, Ся Ань із посмішкою витерла сльози з його обличчя.
«Сяо Сін, не плач і не вибачайся, ти не винен...»
Головний антагоніст у мозку Ся Сінченя дивився на сцену материнської любові і відчував сильний гнів.
Водночас, він відчував і заздрість, хоча головний антагоніст, як і маленький хлопець, був дуже дивакуватим, і він ніколи б не помітив, а тим більше не визнав цього почуття заздрості.
<Дурню, не можна вірити словам цієї жінки, не забувай, вона колись тебе кинула. І ти не її дитина. Коли вона справді забере свою доньку, рано чи пізно вона знову тебе кине.>
Головний антагоніст був готовий до того, що його молоде «Я» не повірить йому і сперечатиметься з ним.
Але він ніяк не очікував...
«Мамо! Фу Юй, цей поганець, знову говорить у мене в голові! Він каже, щоб я тобі не вірив, і що мама мене кине...»
Маленький хлопець серйозно сказав це Ся Ань, його ніжне обличчя було сповнене образи.
<...>
Головний антагоніст був настільки розлючений, що ледь не виплюнув кров!
«...»
Кутики губ Ся Ань злегка сіпнулися. Вона подумала, що головний антагоніст у романі, коли виріс, справді став параноїдальною особистістю, яка нікому не довіряла.
Це нормально, що він їй не довіряє.
Але! Ся Ань не подобалася його поведінка, яка намагалася зіпсувати стосунки між нею та її слухняним сином!
«Не звертай на нього уваги! Ніколи більше з ним не розмовляй! Мама придумає, як вигнати його з твоєї голови».
Брови Ся Ань злегка насупилися. Хоча вона не знала, як вигнати головного антагоніста, який жив у голові її слухняного сина, але вона обов'язково знайде спосіб вигнати того головного антагоніста.
Інакше, що робити, якщо одного дня його свідомість справді захопить той головний антагоніст.
<Вигнати мене? Це моя свідомість, як ти, жінко, можеш мене вигнати! Я раджу тобі, жінко, поводитися зі мною краще, щоб, коли я вийду, я ставився до тебе краще, інакше...>
Головний антагоніст думав, що його минуле «Я» знову повторить його слова, але він знову помилився.
«Так, мамо, я знаю. Мені теж здається, що він дуже галасливий, давай скоріше його виженемо».
Цього разу Ся Сінчень не повторив слова головного антагоніста для Ся Ань, а лише дуже сильно кивнув і сказав надзвичайно серйозно.
Немов головний антагоніст був якимось вірусом у його мозку, який потрібно було очистити.
Він сказав це з повною впевненістю!
<...Смердючий малий! Я сказав, що я це ти! Ти в майбутньому! Я знаю багато речей і вмію багато чого. Я можу захистити тебе і дати тобі все, що ти хочеш, ти дурень!>
«Гей! Мені це не потрібно! Те, що я хотів найбільше, мама вже дала мені. Ти великий дурень!»
Ся Сінчень не втримався і знову відповів.
Але сказавши це, він перестав звертати увагу на головного антагоніста, який був настільки розлючений, що ледь не зійшов з розуму.
<...>
Розповівши все своїй мамі-феї, маленький хлопець відчув себе набагато легше, і всі його погані думки зникли.
Маленький хлопець щасливо обійняв Ся Ань, і в його серці була лише радість.
Однак Ся Ань не була такою простою, як думав маленький хлопець. Дізнавшись про існування Фу Юя, головного антагоніста з роману, вона постійно думала про те, як вигнати цього головного антагоніста з голови свого слухняного сина.
Після довгих роздумів, Ся Ань подумала, що єдине місце, де вона могла б отримати відповідь, — це два дракони, Сяо Хей і Сяо Бай, які жили в її нефритовому кулоні з подвійним драконом.
Зрештою, їхнє існування було схоже на божественне.
Вона думала, що якщо ці два дракони прожили так довго, вони повинні знати, що робити...
Подумавши про це, Ся Ань заспокоїлася.
Вона опустила голову, подивилася на маленького хлопця, який так сильно до неї тулився, і подумки вирішила, що вона обов'язково вижене Фу Юя, майбутнього головного антагоніста.
«Тук-тук-тук!»
Поки Ся Ань думала, раптом пролунав стукіт у двері.
Почувши ввічливий стукіт, Ся Ань зрозуміла, що це, мабуть, маленький Ґу Шумо.
Відчинивши двері, вона побачила, що Ґу Шумо справді стояв у дверях.
«Сестро-феє, Сяо Сін, вже так пізно, не розмовляйте більше пошепки! Час спати~»
Дивлячись на Ґу Шумо, який мило посміхався, Ся Сінчень скривився і тихо пробурмотів:
«Зрозуміло, який набридливий».
І в душі він дуже роздратовано скаржився, що цей Ґу Шумо просто заздрить йому і навмисно прийшов постукати.
«Так, дуже пізно. Ви, двоє малих, скоріше йдіть спати».
Ся Ань поспішно кивнула і заохотила двох маленьких хлопців йти спати.
Зрештою, їй потрібно було зайнятися важливою справою, і вона мусила лягти спати!
«Так, так, так! Зрозуміло! Сестро-феє~»
«Мамо, Сяо Сін зараз піде спати!»
Обидва маленькі хлопці слухняно послухалися Ся Ань і пішли до своїх спалень, лягати спати.
Побачивши, що двоє маленьких хлопців слухняно пішли спати, Ся Ань зітхнула з полегшенням.
Вона також швидко вмилася і одразу лягла в ліжко.
«Сподіваюся... я отримаю точну відповідь на те, що хочу запитати...»
Ся Ань ніжно торкнулася нефритового кулона з подвійним драконом, що висів у неї на шиї, прошепотіла і поринула у сон...