«Я, ми вже поїли, не будемо».
Чжу Дацін добродушно посміхнувся і сказав, трохи заїкаючись.
Ван Ланьчжи стояла позаду Чжу Даціна і мовчала. Було очевидно, що, стоячи перед Ся Ань, вони обоє були і збентежені, і обережні.
Вони поводилися так, ніби Ся Ань була якимось дуже важливим великим керівником.
Хоча насправді, вони навіть не знали справжньої особи Ся Ань.
Зрештою, ці двоє людей були зайняті важкою працею, заробляючи гроші, і не мали вільного часу, щоб дивитися якісь світські новини.
Ба більше, у них навіть не було телевізора вдома.
«Вам краще сісти і трохи поїсти».
Ся Ань зробила невеликий ковток легкого рибного супу, підняла голову і сказала подружжю Чжу Даціна.
Сказавши це, вона попросила Сюй Тяньтянь запросити їх поїсти.
«Тяньтянь, налий їм супу».
Почувши наказ Ся Ань, Сюй Тяньтянь одразу усміхнулася і відповіла:
«Добре, сестро Ся Ань~»
Побачивши, що така гарна дівчина, як Сюй Тяньтянь, збирається налити супу їм, двом простим людям, Чжу Дацін і Ван Ланьчжи трохи занервували.
«Сестричко, не треба, справді не треба, ми з дружиною вже поїли!»
«Так, дівчино, ми вже поїли, справді не треба».
Але Сюй Тяньтянь швидко налила рибного супу.
І з усмішкою піднесла його до Чжу Даціна і Ван Ланьчжи.
«Пане Чжу, пані Чжу, їжте разом, ми з сестрою Ся Ань ще не їли. Якщо ви двоє не поїсте, нам із сестрою Ся Ань буде незручно їсти».
Побачивши солодку посмішку Сюй Тяньтянь і почувши її слова, подружжю Чжу Даціна стало трохи ніяково.
Вони перезирнулися і, зрештою, мусили сісти, щоб розділити цю тривожну трапезу з Ся Ань і Сюй Тяньтянь.
Дивлячись на такий великий стіл із їжею, економна пара відчувала надзвичайний жаль.
Їх було лише четверо, три жінки й один чоловік, але кімната, в якій вони сиділи, могла вмістити близько двадцяти людей.
А страв на столі було так багато, що їх навряд чи змогли б з'їсти навіть десять людей!
Таке марнотратство викликало у подружжя Чжу Даціна великий дискомфорт.
Тому вони могли лише мовчки пити рибний суп, який їм налила Сюй Тяньтянь.
П'ючи суп, пара, яка ніколи не їла нічого хорошого і ніколи не бувала у великих ресторанах, відчула, що їжа в найкращому ресторані їхнього міста справді смачна.
Шкода, що їхня дорога донька не може цього скуштувати...
Наситившись на вісімдесят відсотків, Ся Ань відклала палички.
Вона підняла голову і подивилася на подружжя Чжу Даціна, яке обережно їло перед собою.
Щойно Ся Ань відклала палички, подружжя Чжу Даціна дуже швидко також відклало свої палички.
«Якщо ви ще не наїлися, можете їсти повільно, не зважайте на мене».
Ся Ань, дивлячись на їхню напружену поведінку, сказала з рідкісною м'якістю.
Насправді, Ся Ань також мала батьків, і дивлячись на подружжя Чжу Даціна, вона не могла не згадати своїх батьків.
Проте, пройшло вже так багато часу, що вона не могла згадати їхніх облич, лише пам'ятала, що її батьки також були простодушними і добрими людьми.
«Наїлися, наїлися. Міс Ся... які ваші стосунки з нашою Сяо Сюе...»
Чжу Дацін і так не мав настрою їсти. Хоча їжа тут була смачною, його більше турбувала його дорога донька.
«Ви не помиляєтеся, я справді її мати».
Побачивши, що Чжу Дацін питає, Ся Ань рішуче відповіла.
Почувши таку відповідь, подружжя Чжу Даціна, хоча й здогадувалося про такий результат.
Але коли Ся Ань справді відповіла їм так, вони відчули порожнечу в серці, ніби в ньому утворилася діра.
«Ви, ви справді мати нашої Сяо Сюе? Але, але чому ви покинули нашу Сяо Сюе?»
Хоча подружжя Чжу Даціна було важко прийняти цю відповідь, вони обоє були чесними людьми і не влаштовували нетактовних істерик. Помовчавши деякий час і заспокоївшись, вони запитали про те, що їх найбільше хвилювало.
«Ви знаєте, Сяо Сюе була такою крихітною, і тоді було так холодно, і падав сильний сніг! Якби не я, якби я випадково не прибирав вулицю і вчасно не підібрав Сяо Сюе, то дитина, Сяо Сюе, навряд чи вижила б!»
Говорячи про це, збентеження і почуття неповноцінності подружжя Чжу Даціна зникли.
Залишилося лише глибоке звинувачення і неприязнь.
Щоразу, коли вони думали про те, що якби вони вчасно не підібрали Сяо Сюе, їхньої милої доньки могло б не бути на світі...
«Пане Чжу, пані Чжу, не хвилюйтеся, не хвилюйтеся. Насправді, це не провина нашої сестри Ся Ань, це все непорозуміння».
Побачивши, що подружжя Чжу Даціна дуже емоційне, Сюй Тяньтянь поспішно почала їм пояснювати.
Вислухавши пояснення Сюй Тяньтянь, подружжя Чжу Даціна було приголомшене, а потім розлютилося.
«Як та жінка могла так вчинити! Вона справді занадто зла! Це ж спроба вбивства!».
«Ви повідомили в поліцію? Та жінка скоїла вбивство! Якби не дружина, яка вчасно підібрала Сяо Сюе, Сяо Сюе була такою маленькою, вона справді б померла!»
Навіть якщо її підібрали вчасно, здоров'я Чжу Бай Сюе в дитинстві було не дуже хорошим. Подружжя доклало багато зусиль, придумало різні способи і витратило чимало грошей, щоб покращити здоров'я Чжу Бай Сюе.
Але навіть так, здоров'я Чжу Бай Сюе все ще було трохи слабшим, ніж у звичайних дітей.
Дивлячись на реакцію подружжя, Ся Ань і Сюй Тяньтянь могли зрозуміти, що ця пара справді дуже любить Чжу Бай Сюе.
І це була любов, яка була навіть дорожчою за власне життя.
Це змусило Сюй Тяньтянь мимоволі порівняти.
Хоча Ся Ань була її богинею, вона мусила визнати, що її богиня не здатна на таку любов до дитини, як подружжя Чжу Даціна.
Подружжя Чжу Даціна було найкращими батьками, хоча їхнім єдиним недоліком була відсутність грошей.
«Ми вже повідомили в поліцію, і ту жінку вже заарештували».
Почувши слова Сюй Тяньтянь, подружжя нарешті заспокоїло свій гнів.
Однак гнів трохи вщух, але...
Далі вони подумали про проблему, з якою їм доведеться зіткнутися.
Спочатку вони думали, що Ся Ань покинула їхню дорогу доньку. У такому разі, навіть якщо ця жінка захоче забрати їхню дорогу доньку, вони категорично відмовляться.
Зрештою, вона покинула їхню дорогу доньку, і вони мали право відмовити.
Але тепер... дізнавшись правду і зрозумівши, що Ся Ань також є жертвою, вони одразу не знали, що робити.
Будучи чесними людьми, навіть якщо вони дуже не хотіли розлучатися зі своєю дорогою донькою і віддавати її.
Вони також розуміли, що в цій справі Ся Ань також є жертвою, і вона має право забрати свою доньку, щоб вони, мати та донька, возз'єдналися.
Тому вони не могли вчинити нерозумно і відмовити Ся Ань забрати їхню дорогу доньку.
І... вони також бачили, що фінансовий стан Ся Ань справді дуже хороший.
Якщо їхня Сяо Сюе піде з Ся Ань, вона справді зможе жити краще.
«То, то ви приїхали цього разу, щоб забрати Сяо Сюе?»
Чжу Дацін, великий, кремезний чоловік, тепер говорив, як маленька дружина.
Його очі були червоні, в них блищали сльози, і він стримував щось.
Це виглядало досить сумно.
А Ван Ланьчжи, ця жінка, просто розплакалася.
Побачивши, що подружжя Чжу Даціна плаче, хоча вони ще нічого не сказали, Сюй Тяньтянь справді запанікувала.
«Пане Чжу, пані Чжу, не плачте».
Сюй Тяньтянь безпорадно подивилася на Ся Ань. Насправді, поспілкувавшись із цією чесною та простою парою, бажання Сюй Тяньтянь, щоб Ся Ань забрала Чжу Бай Сюе, ослабло.
А побачивши, що подружжя Чжу Даціна просто плаче, їй стало ще більше шкода цю пару.
«Сестро Ся Ань, що ж нам робити».
Побачивши, що Сюй Тяньтянь просить її про допомогу, Ся Ань спокійно відкрила рота.
«Досить, не плачте. Я не казала, що збираюся забрати дитину».
Слова Ся Ань одразу приголомшили подружжя Чжу Даціна.
Цього разу Ван Ланьчжи вже не плакала, і Чжу Дацін вже не був засмучений.
У цей момент вони:
«Що?! Ви не прийшли по Сяо Сюе?!»
Подружжя Чжу Даціна спочатку зраділо, але потім вони знову розлютилися.
«Ви не хочете Сяо Сюе?!»
«Хіба ви не її рідна мати! Як ви можете не хотіти Сяо Сюе! Сяо Сюе така хороша! Як ви можете робити таке!»
«...»
Зіткнувшись із звинуваченнями пари, Ся Ань справді не знала, сміятися їй чи плакати.
Тепер вона зрозуміла, наскільки високим був статус Чжу Бай Сюе в серцях подружжя Чжу Даціна, і наскільки сильно ця пара піклувалася про Чжу Бай Сюе.
«Ви хочете, щоб я забрала Сяо Сюе?»
Ся Ань із посмішкою подивилася на подружжя Чжу Даціна.
Почувши слова Ся Ань, подружжя Чжу Даціна одразу застигло.
Проте, вони все ж сказали правду, яку найбільше хотіли сказати.
«Ми справді не хочемо розлучатися зі Сяо Сюе, але ми ще більше не хочемо, щоб у Сяо Сюе була мати, яка її кинула».
«Ми з її татом вже домовилися, що коли Сяо Сюе виросте і закінчить університет, ми розповімо їй про її походження. Ми не хочемо, щоб вона тоді дізналася, що в неї є мати, яка її не хотіла».
Почувши слова подружжя Чжу Даціна, Сюй Тяньтянь, у якої були слабкі слізні залози, одразу розплакалася від зворушення.
У цей момент вона справді сподівалася, що Ся Ань не забере Чжу Бай Сюе, ця пара була надто хорошою.
А Ся Ань, почувши слова подружжя Чжу Даціна, мала ідею.
І ця ідея повністю скасувала її початковий план.
«Ви не хочете розлучатися зі Сяо Сюе, і не хочете, щоб я її кидала. Тоді скажіть, що мені робити?»