Ся Ань не очікувала, що їхнє шоу виявиться настільки ефективним, і батьків Сяо Цаня знайшли так швидко.
Щойно закінчилися зйомки п'ятого епізоду, Ся Ань дізналася від Хань Юе, що батьки Сяо Цаня вже приїхали, щоб забрати його!
Така швидкість застала Ся Ань зненацька.
Особливо, коли Хань Юе сказав їй, що сімейне походження Сяо Цаня було незвичайним. Хоча в місті В. вони не мали абсолютної влади, родина Гу була однією з найвидатніших аристократичних родин.
Їхній вплив охоплював усе місто В., і вони мали великий вплив у політичних, ділових і навіть військових колах. У родині було багато здібних людей.
І те, що дитина з такої могутньої родини могла загубитися, було справді дивовижно.
«Ся Ань, тобі цього разу дуже пощастило! Ти просто поїхала на зйомки, а знайшла таке золоте дитя!»
Хань Юе казав це з захопленням.
Коли він дізнався про особистість Сяо Цаня, він був просто шокований.
Особливо, коли інша сторона висловила бажання подякувати йому, він був просто в захваті!
Він просто мимохідь допоміг Ся Ань зробити оголошення про розшук, і отримав таку велику винагороду! Хіба це могло його не тішити?!
Він виявив, що Ся Ань справді була його щасливою зіркою!
«О».
Ся Ань була абсолютно байдужою до хвилювання Хань Юе.
Побачивши таку холодну реакцію Ся Ань, Хань Юе ніби облили холодною водою, і його ентузіазм значно зменшився.
Хоча Ся Ань не переймалася тим, ким був Сяо Цань, вона все ж була дуже рада, що хлопчик знайшов свою родину.
По-перше, їй так буде набагато зручніше, а по-друге, за ці дні спілкування, ця дитина справді виявилася дуже слухняною і приємною.
Однак, на відміну від Ся Ань та Хань Юе, Сяо Цань, який дізнався, що знайшов своїх батьків, зовсім не був щасливий.
Щойно він почув, що скоро зустрінеться зі своїми батьками, він став похмурим, його гарне і витончене обличчя було сповнене смутку, ніби він був зів'ялим маленьким китайським салатом.
«Сяо Цань, ти не радий?»
Саме в цей момент Хань Юе випадково кинув погляд на хлопчика, який слухняно йшов поруч із Ся Ань, і побачив, що той виглядає особливо нещасним і засмученим.
«Я не хочу покидати фею-сестричку».
Хлопчик скривився і подивився на Ся Ань з повними надії очима, ніби очікував, що Ся Ань скаже, що не віддасть його батькам.
Але як Ся Ань могла сказати таке?
Тож хлопчику судилося бути розчарованим.
«Сяо Цань, у тебе є свої батьки, і ти повинен повернутися до них. Вони, напевно, дуже хвилюються за тебе».
Ся Ань кинула погляд на хлопчика, який, здавалося, готовий був розплакатися від її слів. Вона була трохи здивована. Хіба вона була такою доброю до цього хлопця?
Невже сучасні діти теж дивляться на зовнішність?
Незважаючи на всі його скарги та небажання, Сяо Цаня зрештою привели Хань Юе та Ся Ань до людей, які приїхали його забрати.
«Момо!»
Ся Ань та Хань Юе не очікували, що людина, яка прибула в це маленьке гірське село, де вони знімали шоу, після перельотів і багатьох видів транспорту, виявиться старим чоловіком за п'ятдесят.
Вони думали, що за хлопчиком приїдуть або його батьки, або відносно молоді родичі.
Але вони не очікували, що приїде сивоголовий старий, хоча його дух виглядав дуже добре.
Але ж його вік був очевидний.
Навіть молоді люди втомлюються від довгої та виснажливої подорожі, не кажучи вже про літню людину?
Проте цей старий чоловік справді мав величний вигляд, у супроводі кількох охоронців у чорних костюмах, які виглядали дуже грізно.
«Момо, дідусь приїхав забрати тебе додому».
У той момент, коли він побачив Сяо Цаня, очі старого наповнилися слізьми.
Він тремтячою рукою і з заплаканими очима пішов до Сяо Цаня.
А Сяо Цань, навпаки, злякано сховався за Ся Ань, ніби дуже боявся старого.
«Момо, це ж дідусь...»
Дідусь Гу подивився на свого онука, який дивився на нього з розгубленістю, і його сльози нарешті полилися.
Усе своє життя він рідко плакав, і найбільше ненавидів, коли чоловіки плакали.
Але цього разу він справді не міг стриматися.
Онук, якого він знову знайшов, здавалося, не впізнавав його.
Таке поєднання горя та радості, як він міг не плакати?
«Пане Гу, річ у тому, що Сяо Цань отримав травму голови, і тимчасово втратив пам'ять».
Хань Юе, побачивши вигляд дідуся Гу, не витримав і розповів йому про це.
«Сяо Цань?»
Дідусь Гу був спантеличений, почувши ім'я Сяо Цань.
«О, Сяо Цань — це ваш онук. Оскільки ваш онук втратив пам'ять, Ся Ань, забравши його додому, не знала, як до нього звертатися. Тому вона дала вашому онуку це прізвисько».
Почувши це пояснення від Хань Юе, дідусь Гу перевів погляд на Ся Ань.
Він подивився на її надзвичайно гарне обличчя, спочатку був здивований, а потім вражений холодністю, що виходила від неї.
Старий пережив незліченну кількість злетів і падінь і бачив багато людей, тому вміння розбиратися в людях йому не бракувало.
У його очах Ся Ань зовсім не була схожа на зірку, а радше... на солдата, який бореться в небезпечній сфері.
Однак її темперамент не був схожий на організованого та дисциплінованого солдата...
Відчуваючи це протиріччя, дідусь Гу вирішив, що, мабуть, помилився, і не став надто про це думати.
Він дуже ввічливо вклонився Ся Ань і з посмішкою сказав їй:
«Пані Ся, я справді дуже дякую вам за те, що мій онук був знайдений».
Бачачи таку ввічливу і стриману поведінку старого, Ся Ань відчула до нього прихильність.
Вона ледь помітно кивнула і байдуже відповіла:
«Нема за що».
«Пані Ся, ви великий благодійник для нашої родини Гу. Якщо вам щось потрібно, просто скажіть мені, і наша родина Гу виконає ваше прохання».
Почувши слова дідуся Гу, Ся Ань подивилася на хлопчика, який постійно ховався за нею і тримався за її ногу, і дуже незвично похитала головою.
«Не треба, у мене немає жодних прохань. Ми з вашим онуком, можна сказати, пов'язані долею».
Сказавши це, Ся Ань виштовхнула хлопчика, який ховався за нею.
«Сяо Цань, це твій дідусь, повертайся з ним додому».
Дідусь Гу справді не очікував, що Ся Ань так рішуче відхилить його пропозицію.
Зазвичай, інші люди вимагали б усяляких речей.
Навіть якщо б не вимагали, вони б відчували себе дуже почесними та схвильованими. Принаймні, їхні емоції не були б такими спокійними.
Але ця маленька зірка, що стояла перед ним, не виявила жодних змін. Здавалося, ніби вона мала справу лише зі звичайною людиною, і врятувала лише звичайну людину.
Поки дідусь Гу був шокований відповіддю Ся Ань, він не очікував, що його чекає ще більший шок!
Він не міг повірити, що його завжди розсудливий і слухняний онук, тепер поводився як маленька дівчинка, плачучи і кажучи, що не хоче покидати Ся Ань.
«Ні! Я не хочу покидати фею-сестричку! Я хочу бути з феєю-сестричкою та братиком Сінченем!»
Хлопчик, якого виштовхнули, швидко обернувся, міцно обійняв Ся Ань за ногу, і прокричав з опухлими від сліз очима.
Дивлячись на нього, здавалося, ніби Ся Ань була його справжньою родичкою, а дідусь Гу — злодієм, який розлучає їхню родину. Це було дуже кумедно.
«Момо, ти справді зовсім не пам'ятаєш дідуся?»
Дідусь Гу дивився на онука і відчував себе розгубленим і засмученим.
Якби не його недбалість, його дорогоцінний онук не став би таким!
«Я не хочу дідуся! Я хочу лише фею-сестричку!»
Через галас хлопчика, дідусь Гу змушений був підкоритися і відмовитися від польоту на власному приватному літаку, щоб полетіти з Хань Юе та Ся Ань звичайним рейсом до міста В.
Зрештою, його слухняний онук зовсім не хотів його слухати! Він просто не хотів повертатися додому з ним, а хотів летіти разом із Ся Ань!
Однак завдяки дідусеві Гу, Ся Ань також отримала перевагу і полетіла першим класом.
Хоча дохід Ся Ань тепер був досить високим, вона все одно вважала, що летіти першим класом — це надто велика трата грошей!
«Пані Ся, скільки років вашому синові?»
Коли вони сіли в літак, дідусь Гу почав розмову з Ся Ань.
«Моєму синові цього року шість років».
«О, як співпало, ваш син того ж віку, що й наш Момо».
«Справді?»
Ся Ань подивилася на Ся Сінченя, який слухняно сидів поруч із нею, а потім на Сяо Цаня, який скривджено сидів поруч із дідусем Гу. Вона справді відчувала, що ці двоє дітей не схожі на однолітків!
Її Сяо Сін не тільки був вищим за Сяо Цаня, але й його характер був набагато більш зрілим, ніж у Сяо Цаня.
«Ех, не дивіться, що наш Момо зараз такий плаксивий, насправді, до втрати пам'яті він був дуже розсудливою і слухняною дитиною».
Сказавши це, дідусь Гу погладив свого онука по маленькій голівці, але коли онук ухилився, на його обличчі знову з'явилося розчарування.
«Пані Ся, незважаючи ні на що, я справді дуже дякую вам цього разу».