15. Роджерс і Роза (3) — Глава 75
Навіть якщо б її найкраща подруга, Меґ несподівано вдарила її ножем, це не шокувало би Рішель так сильно. Вона відштовхнула Розу від себе. Раптом він слухняно відступив. Відчайдушно намагаючись зберегти мізерні залишки спокою, Рішела з жахом видала себе:
— То ви не збираєтеся стримувати обіцянку?
- Ви дріжете, Рішель.
— Але ви самі погодилися на це пари.
« Так, — відповів він. — Роза зіщурив очі і потиснув плечима. — Но, Ришель. Ви ж самі знаєте. Ми назвали це красивим словом "пари" але з самого початку це була занадто липка домовленість, щоб називатися так. Невже ви з Аланом змогли б наблизитися до кухні, якби я не закрив на це очі?
Якщо судити тверезо, він був правий. Якби Роза не захотіла, ні вона, ані будь-хто інший не змогли б дізнатися його справжнє ім'я. Адже Бертранд був для нього не більш ніж крихітним іграшковим королівством, яке він вів у своїх руках.
Чоловік поклав руки за спину і зарозуміло встромив підборіддя.
- Ми з Отісом не на рівних, Рішель. Для мене то "обговорення" між Шарлоттою і мною важить не більше, ніж рішення змінити вершковий рагу на яловичину на вечерю.
Настільки це було неважливе питання. Справа, яка залежна виключно від його настрою, в якій чиєсь думка зовсім не потрібно було брати до уваги. Так, вона це добре розуміла.
— Шарлотта теж знала. Знала, що це було скоріше відчайдушне бажання, ніж пари. Що їй доведеться повністю покластися на вашу щедрість і милість. Вона усвідомлювала це краще, ніж будь-хто інший.
Але вона не могла просто так здатися.
- І все ж вона вірила, що ви дотримаєте свого слова.
- Я завжди тримаю це слово. І та дівчинка це прекрасно знала.
— Нет. Причина не в цьому. Вона була впевнена, що до того часу, як хтось дізнається ваше справжнє ім'я, ви вже преситетесь Бертрандом і Отісом.
В алих очах Рози проминув незвичайний блиск. Рішель нервово сковтнула.
— Роза, ви ж самі мені говорили. Казали, що вам до смерті набридили і Отіси, і Берттранди.
— Казав.
- Я не збираюся легковажно судити про ваше почуття зради і втрати. Але я думаю, що від теперішнього Отіса ви більше нічого не отримаєте.
Занадто багато часу йде від смерті Едгара Отіса. Стільки, що тепер здавалося беззмістовним покласти на його нащадків гріхи предків. Роза, мабуть, і сам це розумів. Тому він помацав своє спустошення і туги, і просто знайшов те, що могло б розвіяти його нудьгу. З огляду на це Рішель обережно дійшла висновку, що Роза більше не має причин чіплятися до теперішнього Отіса. Так може, зараз саме час його підштовхнути? Щоб ця незбагненна істота, як і хотіла Шарлотта, нарешті, вирішило залишити Отісів у спокої. Можливо, його вдасться переконати.
— Давайте на цьому закінчимо. Зберігайте свою обіцянку, Роза. У світі немає історій без кінця. Всі вони коли-небудь закінчуються. І ваша історія також прийшла до кінця.
- Якщо історія закінчиться... - Проніс Роза з посмішкою на обличчі. Його голос був донезя свіжий і ясний. — Якщо історія закінчиться, то яка мені буде вигода?
- Ви зможете знайти ту найзахопливішу історію, яку так хочеться.
- Цікаву історію, значить...
Усмішка чоловіка розширилась. Раптом до горла підкотив незнайомою тривогою, піднімаючи бурю в душі.
- У цій історії ви більше нічого не знайдете. Ви ж знаєте, — поспішно сказала Рішель.
— Ах, Рішель, — співчутливо нахмурився, немов дивився на новонароджену дитину, яка оголосила, що вирушає ловити веселку. - Це правда, що сьогоднішня історія нудна. Але мені потрібна не нова історія, а новий персонаж.
— Роза!
- І нарешті я знайшов чудового персонажа. Рішель, інші цікаві історії мені не потрібні. Я не збираюся відпускати цю.
Роза неквапливо розгорнувся і заходив по кімнаті. Його кроки були повні ритму, наче він поодинці продовжувала перерваний вальс. Раптом він завмер і обернувся до дівчини.
— Але ви праві, Рішель. Я вас випробував. Я сподівався, що ви підніметесь на четвертий поверх і дізнаєтеся всю правду. Мені хотілося запитати і вас дещо.
- Про що ж?
— Рішель, - Роджерс простягнув руки, наче свята дарма благодать, а потім, як змію, що тримає в руках солодкий плід у світі, запитав: "Якби я запропонував виконати одне-єдине ваше бажання, щоб ви загадали?
Рішель інстинктивно відступила на кілька кроків. Роза не намагався її утримати. Він лише мовчав, наче мисливець, який чекає сам потрапить у капкан.
- Все що завгодно. Ну звичайно, дрібні трюки на кшталт « збагатіть два мої бажання» я не прийму. Залежно від вашого вибору, я можу як звільнити Алана і повернути вам свободу.
Яка ж велика суперечність. Рішель стиснула зуби.
- Ви ж сказали, що не закінчувати цю історію і не відпускати мене.
— Хто знає? Може, ваша відповідь мені так сподобається, що я змовлю відкидаю.
Роза посміхнулась, наче поглинала сонце у повному цвіті.
— Даю вам час до завтрашнього ранку. Ви можете порадитися з Аланом.
Чарівний аромат троянд підходив до горла, ніби намагаючись задушити.
- Що ж, чекатиму вашої відповіді, Рішель.
*
Перед дверима до кімнати Алана вишикувалися троянди в обіймі слуг. Рішель підійшла до них. Одна служниця з усміхненим обличчям витягла руку, загороджуючи їй шлях.
— Прочь с дорогу. Він дозволив.
Голос почувся так холодно, що вона і сама здивувалась. Рози подивилися один на одного, а потім розступилися і дав Рішель пройти. Перед дверима вона раптом згадала правило, що забороняє входити в чужі спальні. Але похитала головою. Тепер, коли всі таємниці відкриті, правила Бертранда більше не мали сенсу. Рішель постукала у двері.
— Алан. Це я, Рішель. Я увійду.
Вона трохи почекала, але відповіді не було. Невже щось сталося? Не встигла вона штовхнутися, як її рука вже квапливо відчинила двері.
— Алан!
На підвіконні сидів юнак, нехтуючи довгими руками й ногами. Його тендітне золоте волосся тремтіло від раптових поривів вітру. Жовте сонячне світло ковзав по його білої шкіри і скочувався вниз. Почувши шум у дверях, юнак повернув голову. Його очі широко відчинилися. Він тут же схопився з місця і підбіг до неї, його обличчя було повно радості.
— Ришель? Нарешті ти повернулася! З тобою все гаразд? Ти ціла?
Рішель, навпаки, щільно стиснула губи.
- Зі мною все гаразд. Алан, твоє обличчя...
Вона не могла договорити. Він запитував, чи вона в порядку, але сам виглядав далеко не найкращим чином. У кутці губ Алана з’явилася кров. Крім того, його ліва щока злегка почервоніла і припухла. Було очевидно, що його вдарили. Рішель сильно зажмурилась. Щось незрозуміле різко розрослося у неї в серці.
- Це він зробив?
— Не звертай уваги. Нічого страшного. Краще скажи, що у тебе?
Їй зовсім не подобалось, як він відрікався від свого болю. Але як можна було ігнорувати його жалюгідну спробу змінити тему?
Рішель, вдихнувши подих, зачинила двері.
— На четвертому поверсі я знайшла лист Шарлоти Отіс.
— Лист?
Більше говорити нічого не потрібно. Рішель дістала щоденник Шарлотти і дала його Алану. Швидко пробігши по ньому очима, Алан цокнув язиком.
- Досить довго. Ти що, все це прочитала? Була там якась корисна інформація?
— Там детально викладено всі деталі трагедії, що сталася з Бертрандою. І, звичайно ж, справжнє ім'я Роджерса.
— Без обиняків?
— Без обиняків.
Обличчя Алана трохи сяяло.
- Чудово. Я вже думав, там наступна загадка.
Але Рішель не могла посміхнутись.
— Я вийшла з четвертого поверху і відразу ж зіткнулася з ним.
- Що? — Збільшив голос Алана і почав оглядати Рішель. — Мерзавец. І зітхнути спокійно не дає. Він тобі нічого не зробив?
— Я в порядке. Але, Алане... - зробивши короткий вдих, Рішель, з відчуттям ніби ковтає леза, перейшла до суті справи. — Він відмовився виконувати обіцянку.
- Що?
Елан, незадоволений тим, що роздивлявся іспанку, підняв голову. Вона міцніша за руки.
— Замість цього... Він сказав, що виконає одне моє бажання.
Рішель детально пояснила свою розмову з Розою. Про його справжнє ім'я, минуле і нинішню мету. Коли вона домовилася, Алан з блідим обличчям поринув у свої думки.
- Як гадаєш, він дотримається обіцянки виконати бажання?
— Мабуть, так.
— Тоді вирішено, - Алан відступив на кілька кроків назад. - На цьому для тебе все, Рішель.
Його погляд попрямував за вікно, а очі стали сумними.
- Загадай бажання, щоб тебе відпустив.
— Алан.
— Як видно з його минулого, це бажання він виконає з радістю. Схоже, йому хочеться побачити, як ти ставиш себе на перше місце...
— Алан. Я не збираюся залишати вас одного, — спокійно перервала його Рішель.
Хлопець різко повернув голову. Його ясні, як небо, очі тихо кружляють і спеляють жар.
- Послухай мене уважно, Рішель Говард. Я не збираюся жити, пожертвувавши тобою. Ні за що на світі. Мені все одно, навіть якщо Отісім доведеться страждати ще сто років. Твоя безпека для мене важливіша, ніж їх звільнення.
Погляд Алана був настільки твердим, що навіть відвести очі здавалося злочином. Рішель сильно стиснула кулаки. Як вона відважилася першою заговорити про розпач і розчарування, коли цей хлопець дивився на неї такими очима?
"Так, саме так."
Не можна зараз здаватися. Навіть якщо єдиний шлях - увійти прямо в пащу голодного лева.
Голова Рішель почала швидко працювати. Вона перебирала десятки можливостей, зважуючи шанси. Коли всі розрахунки були закінчені, її губи вигиналися в м'якій усмішки.
— Я теж не збираюся приносити себе в жертву, Алан.
- Саме так. Тож...
— І я не збираюся йти, залишивши вас одного.
- Що?
Алан подивився на неї з виразом обличчя, яке так і говорило: « Про що ти думаєш? » Рішель ступила вперед і схопила щоденник, який він тримав в руках.
— Алан. Якби існував другий шлях, дуже небезпечний, на якому може доведеться померти найбільш болісною смертю, але в разі успіху можна отримати повну свободу...
- Про що ти...
- Ви пройдете його зі мною?
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand