15. Лист Шарлотти (6) — Голова 71
Бертранд був закритий. Усе світське життя, колись таке бурхливе, раптово зникло. Бали більше не влаштовувались, бо вони затемнювали своєю пишнотою королівські. Художники, яких колись приймали з радістю, тепер виганялися геть. Будинок Отіс навіть перестав відповідати на заклик самого короля, посилаючись на здоров’я голови роду. Але це пояснення було занадто непереконливим, щоб виправдати такий різкий розрив з суспільством. Усі були спантеличені, і народжувалися різні здогадки. Декотрі навіть зраджували, кажучи, що як швидко Отіси піднеслися так само скоро й попадають. Незважаючи на те, що багатство сім’ї збільшилося попри припинення світської діяльності, підозри швидко припинилися.
Але ніхто не міг собі уявити, що в Бертренді, який вважається найгарнішим палацом королівства, розверзся справжній пекло. По всій його території розцвіли троянди, і їхній аромат подібний до повеней заглушив все навколо. Рози захопили тіла слуг і, щоб задовольнити свою спрагу, металися, наче дикі звірі. Я не буду детально описувати події того дня. Скажу лише, що це був час невимовної трагедії. Мабуть, навіть місце страти для грішників було б більш милосердним.
Не витримав цих жахливих змін, тодішня мадам Отіс незабаром покінчила з собою, а Ніл Отіс, ридаючи, повзав через особняку. Хоча він і виглядав як божевільний, але був у здоровому розумі. Роза просто не дозволив йому зійти з розуму, і Нілу Отісу довелося спостерігати за тим жахом у Бертранді.
За таких обставин мій батько Деймон Отіс не міг вирости повноцінною людиною. Чесно кажучи, я ніколи не бачила його. Він завжди був замкнений у маленькій кімнаті. Наскільки я знаю, Роза залишив його живим лише для того, щоб він продовжив рід Отісів. Але навіть Ніл не знав, в якому стані він там перебував.
З бігом часу Деймон досяг повноліття, і двері Бертранда знову відкрилися. Звичайно, Деймон не міг сам вийти в світ. Замість нього пішов Роза, прийнявши його вигляд. Після того як він дізнався про смерть Ніла Отіса, за короткий світський сезон знайшов для Деймона наречену, і двері Бертранда знову закрилися.
— Це нова мадам Отіс, Нил. Твоя невістка.
Сім’я Деймона стала дочкою збіднілого аристократа, від якого залишилося лише одне ім’ я. Вона продала себе Отісім, щоб розплатитися з боргами своєї сім’ї. Звичайно, жодного весілля не було. Її відразу ж приволокли до дверей кімнати Деймона.
— Мадам Отіс, ви ж знаєте, що повинні робити.
— Да.
Мабуть, вона перейшла поріг Бертранда, сповнена твердої рішучості. Але про що вона думала, коли її замкнули в маленькій кімнаті, і вона опинилася обличчям до обличчя з справжнім Деймоном Отісом?
— Я-я был не прав. Це все моя вина. Я піддався надмірній пожадливості! Тож, будь ласка, припиніть. Дозвольте роду Отісів перерватися на Деймоні... — Ніл Отіс, вчепившись у ноги Рози перед щільно закритеми дверима спочинку і невістки.
- Здається, ти дороге дитя.
На обличчі Рози, що зверху глянув вниз на ричучого Ніла Отіса, не здригнувся жоден м’яз. Він відштовхнула його ногою і холодно відвернувся.
Так чи інакше мадам Отіс заплатила свою ціну за величезну фінансову підтримку, надану батьком Отіс: дитину Деймона Відіса, нову спадщину роду, тобто я.
Кажуть, коли Роза побачив мене, він сказав:
- Які гарні очі.
Він дав мені ім'я Шарлотта. Пізніше, коли я запитала його чому він так мене назвав, то відповів: « Якби Едґар Отіс народився дівчинкою, її б назвали Шарлоттою ».
Мадам Отіс, тобто моя мати, з усіх сил намагалася вижити в Бертранді. Однак хоч би якою сильною була людська психіка, вона не могла виснажитися і впадати у відчай. І ось, коли мені мало сповнитися п'ять років, вона пішла слідами попередньої мадам Отіс. Так я залишилася одна в цьому пеклі під назвою Бертранд. Якби так тривало і далі, я могла б повторити долю Деймона Отіса. А може, як мій дідусь Ніл Отіс, стала б повзати по особняку, прикидаючись божевільною. Я не хотіла ні того, ні іншого і, хоч би як це було смішно та хотілося жити. Тому я сама прийшла до Рози, щоб подбати про мене:
— Я... Я голодна. Я буду слухняною. Я буду намагатися ...
Я досі чітко пам'ятаю, як він пильно дивиться на мене згори вниз червоні очі. Було таке відчуття, ніби я нікчемна комаха, яка стоїть перед всемогутнім істотам, яке могло легко розчавити мене. Жах охопило все моє тіло. Здавалося, що краще вже бути розгубленою блукаючими по особняку трояндами. Тремтже, я поп'ялася назад. Роза довго дивився на мене, а потім зупинив свій погляд на моїх очах. І тоді, на моє здивування, він раптом підняв мене на руки.
- Які ж гарні очі. Хоча й трохи шкода, — він з’їднив моє каштанове волосся із червонуватим відливом. — Мені стало нудно, тому це стане довгою розвагою...
З того часу Роза почав дуже дбати про мене. Слуги, що колись мене дряпали, ніби я більше не наближався до них заради розваги. Я почала отримувати не тільки повноцінні прийоми їжі, але й перекуски в призначений час. Крім того, Роза навчив мене різних речей: як говорити, читати, писати, основ історії та математики, світського етикету, давав уроки для спадкоємців... Завдяки цьому я змогла вирости майже як звичайна леді. Одного разу я запитала:
- Чому? Чому ви... у-вчите мене всьому цьому?
— Тобі не подобається?
— Н-нет! Просто... Мило-любо...
Роза, опустивши мене байдужим поглядом, відповів з такою ж холодністю:
- Бо в майбутньому тобі доведеться самій виходити на світ, вийти заміж і продовжити рід Отіс. Приймаючи вигляд Отіса, як за часів Деймона, мені огидно, я більше не хочу цього робити.
Хоча він і піклувався про мене, врешті-решт, для нього я все одно була Отіс. Роза ненавидів рід Отіс і тому не відчував до мене щирої прихильності. Але, можливо, з часом у нього все ж виникла хоч якась симпатія? У певний момент я перестала заїкатися в його присутності, та і відношення Рози стало значно пом'якшеним. Тому я наважилася запитати:
- Чому Отіс?
- Чому?
- Цікаво, чому ви виконали бажання саме Ніла Отіса? У світі повно людей, які прагнуть багатства, слави та влади.
Коли мені виповнилось 15, Ніл Отіс ще не помер. Він був схожий на напівгнучого ходячий труп і проклинав весь світ, прокляв Розу та якогось чоловіка по імені Едґар. Мені стало цікаво, як же він дійшов до такого стану і дещо ще.
— А... Ви знаєте, хто такий Едґар?
Хто цей Едґар, якого Ніл Отіс ненавидів більше, ніж Розу?
Роза променично посміхнувся:
— Тебе интересно?
— Да...
— Добре, я зрозумів, — кивнув він і піднявся з місця.
Тієї ночі мені приснився сон, створений на основі спогадів Рози: історія братів Ніла і Едґара, зустріч Едгара та Роузи, смерть Едгама, гнів Руси, безсоромність Нілу Отіса... Я й раніше не відчувала до діда теплих почуттів, але після того сну вирішила більше не вважати його своїм дідусем.
І тоді я пішла до Рози.
— Роза.
Він повернув голову.
- Отже, ваше справжнє ім'я Роза.
Він мовчки постукував пальцями по столу, не зводячи з мене очей, а потім сказав:
- Я думав, як це - почути від тебе те ім'я... Виявилось гірше, ніж я уявляв. Уперед ніколи не вимовляється його, Шарлотта.
Не можна заперечити, що Роза був до мене поблажливий. Але я йому зовсім не подобалася. Тому пропозиція, яку він зробив напередодні мого повноліття була абсолютно шокована:
- На честь твого повнолітнього життя я зіграю одне твоє бажання.
Я замерла з відкритим ротом, як раз оглядаючи сукню для дебютаток, яке приготував Роза.
- Бажання?
— Да. Кажи, чого б ти хотіла, — він відкупив шматочок алого яблука і неквапливо усміхнувся. - Весь цей час ти хоч трохи пофарбувала мою нудьгу, так що вважаєш це нагородою. Якщо хочеш, я можу навіть випустити тебе з Бертранда.
Серце гулько стукало, і я не могла зрозуміти, чи це від хвилювання або страху. Я просто застигла на місці, нечутно дивлячись на Розу. Він підійшов до мене зарозумілою походкою. Його сильна рука, яка схопила мене за підборіддя, стала доказом того, що це не сон. Пристойно дивлячись мені в очі, Роза м'яко прошепотів:
- Це твій шанс повністю звільнитися від ненависного Отіса, Шарлотта.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand