14. Лист Шарлотти (4) — 69 розділів
Це був день, коли випав перший сніг у тому році. А ще це був перший день, коли Едгар не прийшов до лісу. Роза відчув легке здивування, але мовчки чекав. Так минув день, другий, третій. Едґар не з'являвся до наступного снігопаду.
Роза залишив пень, на якому вони проводили час, і вийшов на опушку лісу. Звідти, як на долоні, був видно особняк Бертранд, що знаходився на пагорбі. Одного лише погляду вистачило, щоб Роза зрозумів, в якій кімнаті живе Едґар.
— Я ж чекав, коли зійде сніг, Едґаре.
Роза чекав, спокійно дивлячись на його вікно. Ще день, другий, третій. Сніг випав втретє. Зрештою Роза вийшов з лісу. І коли він дістався до кімнати Едґара, його зустрів хлопчик з блідим, як полотно, обличчям.
— Роза? — Едґар, широко розкривши очі, підвівся з ліжка. - Я й не знав, що ти можеш виходити з лісу. Ти прийшов побачитися зі мною?
— Едґаре, сніг іде, — сказав Роза. Едґар виглянув у вікно. І правда, за вікном великими пластівцями валив густий сніг.
— Верно. Це третій сніг за цю зиму.
Едґар вичавив гірку посмішку і закашлював сухим кашлем. Роза мовчки спостерігав за ним. Схопившись за груди, наче кашель, що трясе все його тіло був йому в тягарність, Едґар, важко дихаючи, пронісся знесиченим голосом:
— Прости. Ти, напевно, чекав? Я хотів, щоб з тобою сліпила сніжинка, коли випаде перший сніг, але не зміг вийти на вулицю.
— Якщо хочеш, то це не складно.
Роза змахнув рукою. У той же момент у нього над долонею з'явився маленький милий сніговик. Він поклав його в руки Едґара, і хлопчик посміхнувся.
- Який милий. Він сніговик, але зовсім не холодний. Дивно.
— Тобі подобається?
— Да. Дякую.
Блідне обличчя Едґара трохи порозовіло. Задоволений цим, Роза помахнув рукою ще раз. Триразові сніговики, густий снігук, товсті сніговики та сніданкові схили вище Едгара; сніговик менший від долоні Едґару — кімнати хлопця заповнили його розмаїттям снігу.
- Неймовірно, Роза.
Едґар захопився в долоні. Роза раділа, коли почала обсипати кімнату снігом. Едґар був такий прекрасний, що ніби ось-ось розтане в повітрі.
- Який теплий сніг. Зовсім як ти, Роза, — пробурмотів Едґар, спостерігаючи за сніжинками, які падають на його долоню і безслідно зникають. Раптом він зігнувся навпіл і закашлювався, задихаючись. Кап-кап. Краплі крові, алі, як очі Рози, виризнули на білі простирадла.
— Эдгар.
Роза підійшовши ближче, обійняв Едґара за плечі і дозволив йому оперитися на себе. Едґар безконтрольно обмокається в його надійних обіймах.
— Сказали, пневмонія.
— Пневмонія.
— Так, я і так здоров'я не відрізнявся. Схоже, все досить серйозно.
І справді, життя Едґара поступово згасло. Роза відчував це. Він знав, що його тіло втратило тепло у своїх обіймах зовсім небагато часу. Роза ніжно погладив опалі щки Едґара. На безсильно опущених століттях хлопчика розкрила тінь смерті. Було ясно, що невдовзі він назавжди втратить свого Едґара. Серце, якого в нього не було, пронизало крижаний біль. Роза просто зрозумів, що йому це не подобається.
« Мені набридло чекати на тебе до смерті."
- Едґаре, ти мені подобаєшся.
— Ти мені теж подобаєшся, Роза, — відповів Едґар з слабкою посмішкою. Тоді Роза подумав: « Що, якщо ти залишишся зі мною назавжди? »
На жаль, жодна інша істота не розривається на довгий час і майже повністю сплетена. Йому сподобалася ця думка. Роза знав, що одним рухом руки може зробити Едґа абсолютно здоровим. Да. Акуратно позбутися всього, що завдає хлопчику болю, а потім, взявши його за руку, піти кудись далеко. Подорожувати з ним по різних місцях, адже він дуже допитливий. Це майбутнє, безсумнівно, було солодким і привабливим, наче повний рот ледарів. Але можливо через те, що він надто довго був поруч з людьми, раптово в серці Рози зародився імпульс. Йому захотілося відчути почуття Едґара.
« Чи ти так само розриваєшся від болю через розставання зі мною? Чи ти хочеш жити вічно зі мною? ”
Його переповнили цікавість і передчуття. І ось, Роза вирішив поставити своє питання.
— Эдгар. Якби я міг виконати лише одне твоє бажання...
Питання, яке для нього самого і Едґара було б краще ніколи не ставити.
- Що б ти хотів?
« Скажи, що хочеш жити. Скажи, що хочеш бути зі мною. Скажи, що бажаєш вічності зі мною. І тоді я покладу весь світ до твоїх ніг."
Едґар мовчки дивився в алі очі Рози. Вузьки його губи м'яко піднялись:
— Якби я мав такий чудовий шанс, то попросив би допомогти братові.
Сподівання Роза розбилися в друзки.
- Леді Сильвієстр жахливо зла на нього. Хоча він не винен, що я заразився пневмонією... Я випадково підслухав, і, здається, вона скоро збирається його вигнати. Куди ж йому йти, якщо він залишить Бертранд? Мені здається, я постійно віднімаю у брата його шанси. Через моє лікування він втратив можливість отримати кращу освіту, виїхати на далекий континент і навіть втратити шанс знову стати на ноги. Так що, якщо я зможу допомогти йому хоча б в перший і останній раз ... Я зможу піти з спокійною душею.
— Навіть якщо заради цього доведеться віддати своє життя?
— Все одно я скоро помру.
- Тобі не страшно, Едґаре? Кожна жива істота відчайдушно чіпляється за життя, щоб уникнути смерті.
- Я все своє життя падав рука в руку зі смертю. Я вже не звикати до страху.
Едґар Отіс був таким юним, як текуча вода. Ні до чого не прив'язаний, нічого не тримає в собі, просто чиста, прозора, порожня вода. Він не мав ні надії на майбутнє, ані любові до себе. Тому він і не боявся смерті.
Чи ви знаєте? Кожна людина потребує опори, щоб жити. Зазвичай ця надія стає особистою опорою. Однак юнак, який вже давно почувався пригніченим, не міг опертися на самого себе. Замість цього він у всьому покладався на свого брата. Того самого брата, який з дитинства, наче пильно виховуючи, сказав: « Через тебе, марного, я все втратив". Почуття вини перед ним і було єдиною опорою Едґара Отіса. Просити про спасіння або бажати піти з кимось - для Едґара таких варіантів просто не існувало. Роза справді був дорогим йому. Але в той же час він міг без жалю відпустити його. Адже точкою опори в його житті не був ні він, ані Роза. Роза зрозумів це занадто пізно.
Голова і серце Рози палали вогнем. А може, вони були холоднішими від зимового холоду. Він хотів обійняти хлопчика і попросити його, але прагнув поранити й звинувачувати. Хотілося, ридаючи, поцілувати його, але відразу ж у гніві вдарити по щоці. Чи це було відчуття зради? Чи просто гнів? А може, жаль? Або чи любов, змішана з ненавистю? Людські почуття надто складні, щоб описати їх одним словом. Роза також мала на увазі людину, яка задля цього хлопчика обірвала її вигляд.
Тієї ночі він поїхав відвідати Нілу Отіса. Людина, яка зіштовхнула свого молодшого брата на край загибелі, вже повністю поправилася. Як і завжди, він залив у себе дешевий міцний алкоголь.
— Э... Едґаре?
Побачивши Розу, Ніл впав з стільця. Він відразу ж протир очі і в паніці поплескався назад.
- Ти помер і прийшов за мною, Едґаре? Вирішив мучити мене навіть після смерті! — Заревів Ніл Отіс, хапаючись за голову. — Якби не ти, я б жив набагато краще! Вся та любов, що дісталась тобі, повинна була бути моя! Пропонування леді Сильвестр про усиновлення повинен був отримати я! Це ти забрав у мене все! Ти - кайдани, що без кінця тягне моє життя на дно!
Вона мовчала, спостерігаючи за цією сумною сценою і тихо проговорила:
- Виконати ваше бажання?
- Ж-батько?
Опинившись у ситуації, про яку він міг тільки мріяти, Ніл Отіс різко вкинув голову.
— Постой. Ти ж не Едґар? Т-так. Я ж ще не чув, щоб він помер... Ці очі червоні, наче пекельне полум'я... Ти випадково не демон? Та неважливо. Негайно виконуй моє бажання! Дай мені багатство, славу і владу.
« Зроби так, щоб ніхто мене не знехтував! Я не та людина, що буде потягувати дешевий віск у цій холодній кімнаті!"
— Навіть якщо ціною буде життя твого молодшого брата?
— Життя Едґара? Я принесу її в жертву з легкою легкістю. Йому все одно скоро помирати. Хіба не велика честь для нього - наостанок служити своєму старшому братові?
Губи Рози викинулися в холодній усмішку.
"Мій Едгар, ось яким виявилося створіння, якому ти єдиному надавав значення"
- Добре, я зіграю твоє бажання.
« І все ж я можу піти проти твоєї волі? Дивись, Едґаре. До чого призведе ваш вибір? Що зробить той, кого ти так любив. Мені страшенно цікаво, чи знайдеться в Отісі хоч щось, що б його заслуговувало твоєї безмежної любові."
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand