10. Таємна зустріч глибокої ночі (5) — 46 розділ
— То що ж, ти думаєш сталося? М?
— Мистер Отис...
— Мати повністю збожеволіла, а батько зник. Я ж потрапив в руки цього виродка Роджерса.
Алан Отіс миттєво залишився один. Ні, не один. Він був наодинці зі своїм запеклим ворогом на віки, в особняку троянд, де всі інші зійшли з розуму. Він хотів втекти. Він відчайдушно боровся, з усіх сил опирався Роджерсу, навіть вкрав поштову карету для втечі. Але Роджерс Уолтер був схожий на високу тернову стіну.
- Ти відрізняєшся від інших Отісів, Алан.
Роджерс захоплювався збоченим і огидним захопленням. Він завжди дозволяв Алану повірити, що він досягнув своєї мети, даючи йому відчути смак перемоги, але тільки для того, щоб штовхнути його до прірви прямо перед тим, як він зможе отримати солодку нагороду.
— Продовжуй, Алан. Дай мені ще більше задоволення.
Алан пам'ятав вираз обличчя Роджерса, коли той дивився на нього, побитого і стоячого на колінах. Таким чином хлопчик поступово зрозумів, що таке безпорадність. Він згнив у цьому особняку.
Раптом йому спало на думку: « О, я мушу померти ». Все закінчиться, тільки якщо він, єдиний прямий нащадок Отісів помре. Це довготривале прокляття зникне лише тоді, коли його життя згасне.
- Нікому більше... не доведеться проходити через те ж, що і мені.
Сила духу Алана Отіса послабилась, як хвиля, що відхнулася. Юнак притулився до столу, провівши руками по стомленому обличчі.
- Знаєш, що найсмішніше? Я не можу померти з власної волі. Я намагався вистрибнути з вікна, повіситися, перерізати вени або наковтатися ліків, але Роджерс Уолтер завжди витягав мене із врат пекла.
—...
- Що мені тепер робити? Тепер я навіть не можу завдати собі шкоди. Не знаю, що зробив Роджерс, але щоразу, коли я намагаюся щось із собою зробити, моє тіло завмирає.
Алан витріщився на свої руки, а потім підняв голову. Його обличчя, яке спотворилось, наче він ось-ось заплатить, виражало рішучість.
- То давай заключим угоду. Ти помстишся, а я роблю своє бажання.
— Ви правда хочете померти?
- Я збираюся зробити те, що потрібно. Сім’я Отіс не мала дожити цього моменту. Її існування - гріх. Тільки подумайте, скільки людей в Бертранді несправедливо загинули через нас.
Алан Отіс міцно стиснув стіл.
- Мені нема чого боятися. Довгий час я мріяв про смерть. Я вже багато разів вбивав себе. Я помер давно. Те, що ти бачиш зараз просто ходячий труп, — Рішель нічого не відповіла. Коли її мовчання затягнулося, голос Алана ставав дедалі більш стривоженим. - Чого тут сумніватися? Я є головною причиною, чому наставниця потрапила в Бертранд. Невже ти мене не ненавидиш? Ти можеш це зробити. Ти та, хто може вбити мене!
— Мистер Отис.
- Ти боїшся Роджерса? Не хвилюйся. Якщо ти вб'єш мене, у нього не залишиться ніякої влади. Він існує тут завдяки контракту з Отіссами. Розумієш? Вбивши мене, ти не завдаш собі жодної шкоди.
— Мистер Отис.
- Я так довго чекав того, хто вб'є мене... Просто простягни руку допомоги. Можеш вважати, що я наклав на себе руки. У мене немає іншого виходу, крім як померти!
Розмаїтий юнак стиснув кулаки так сильно, що побілили пальці. Рішель простягнула руку і обхопила його кулак. Плечі Алана торкнулися, неначе він прокинувся від довгого кошмару. Нарешті його небесно-блакитні очі подивилися на неї.
- Що ти робиш?
- Ви самі сказали, що немає сенсу зараз з'ясовувати причину.
Рішель встала зі свого місця. Коли Алан завагався і відступив назад, вона м'яко посадила його на стілець.
— Вы прав. Треба перестати звинувачувати себе, нам обом.
- Що...
— Ми зробили найкращий вибір з того, що було у нас на той час.
Вона більше не хотіла сваритися з матір'ю і віддалятись від неї, тому вирішила залишити її. Озираючись назад, Рішель розуміла, що це було найгірше рішення. Але тоді для неї це був найкращий вибір. Навіть якби вона повернулася в той час, то зробила б те ж саме знову. Ти можеш звинувачувати себе за минуле або жалкувати. Така людська природа. Жаль завжди стосуватиметься незмінного минулого. Але не слід занадто заглиблюватися в них. У той момент, коли людина втягується у смуток і жалість до себе, життя перетворюється на пекло.
Рішель схопила Алана за плечі. Він підняв голову, на його обличчі відбивалося замішання. Цей юнак терпів у цьому жахливому пометі і зрештою зненавидів себе й впав у розпач. Коли Рішель стикнулася з болем цього юнака, який втратив волю до життя, то зрозуміла, що їй слід робити.
Це було справжнє світло маяка. Путівна зірка, яка проведе її крізь бурю.
Рішель рішуче заявила:
— Я помщу Роджерса і заберу у нього Бертранд та Отісів.
Очі Алана розширилися. Він швидко схопив Рішель за зап'ястя.
— Тоді.
- Але я не допомагатиму вам померти, пане Отіс. Ніколи.
Почувши її рішучу відмову, Алан рефлекторно нахмуріл брови. Рішель міцно стиснула його руки у своїх руках.
- Скажіть мені, як розірвати контракт між Роджерсом Уолтером і Отіссами.
*
Зацарів мовчання. Алан кілька разів моргнув своїми великими очима. Його довгі вії були невпевнені, ніби він ретельно намагався озирнутися на слова Рішель.
Незабаром цей юнак почервонів і штовхнув її руки.
— Якби був спосіб розірвати контракт, як ти думаєш, Отіси жили б так досі?
- Ідеального контракту не існує. Завжди є якась лазівка.
— Ні, нічого такого. Хіба я тобі не казав? Роджерс - це не просто істота. Єдиний спосіб розірвати контракт - знищити весь рід Отісів.
Рішель спокійно дивилася на Алана. Хлопчик, який всього кілька миттєвостей тому дивився на неї так, ніби був готовий до протистояння, тепер уникав її погляду так відчайдушно, що його було майже шкода. Це означало одне - він щось приховує.
У такому випадку все, що їй потрібно робити - чекати. Для неї це не було проблемою. Очікування завжди було її сильною стороною. А терпіння було її вірним супутником з тих пір, як вона була примусово викинула в цей світ.
Рішель знову сіла, акуратно склавши руки і пильно подивилася на Алана.
Чекати. Почекати, поки Алан Отіс заспокоїться і візьме себе в руки. Юнака водночас ненавидів і боявся Роджерса. Вона не могла примусити його відкрито протистояти джерелу його страху.
Час тягався повільно. Нарешті Алан вийшов з вуст, повний болю.
- Це безглузда історія.
- Скажіть мені.
Немає жодної можливості на успіх.
- Неважливо, наскільки малий шанс. Якщо є спосіб, то я ним скористаюся.
— Тобі потрібно тільки помститися Роджерсу!
— Нет.
Рішель м’яко усміхнулася, наче туман раннього ранку.
— Якби помста була моєю єдиною метою, я б не стала докопуватися до істини Бертранда. Якщо піти проти Роджерса, то я знову можу втратити когось дорогого.
—...
- Але ви самі сказали, що не хочете, щоб хтось проходив через те ж саме, як і ви. І я теж не хочу. Я не хочу, щоб хтось ще пережив щось таке жахливе - зробив невеликий вдих, Рішель продовжувала спокійним, але серйозним голосом. — И... Я хочу, щоб ви залишили Бертранд і жили вільно, містер Отіс.
Молодий чоловік, який колись був схожий на ослатену їжака, пом’якшився. Голос, який вирвав з його розкритих губ, злегка тремтів:
— Життя? Ти хочеш, щоб я жив?
Очі Алана Отіса розширилися, в голубому небі його зіниць забили сльози.
- Навіщо мені жити? Я... У мене нічого немає. Ні сім'ї, ні друзів, ані цілей. Я не вартий навіть землі, по якій ходжу, або повітря, яким дихаю. Все, що я маю - це незліченні причини померти.
—...
- Навіщо мені жити? Щоранку, коли я прокидаюся, моє життя гірше за прокляття. Кожен момент, коли я дихаю, здається задушливим. Навіть якщо я якимось чином продовжу жити, я знаю, що добрих днів попереду не буде. Якби я міг просто зараз впасти замертво, то відчув би полегшення. Мені не потрібно було б більше жити.
З глибини його грудей я відчула глибокий розпач. Важко дихати. Юнак, який не прожив і двох повних десятиліть, ніс на собі такий важкий тягар розчарування. Він уже спалив у цьому пеклі на землі.
Коли Рішель піддалась раптовому пориву, то міцно вхопила Алана за руку. Вона не могла зрозуміти, чия це рука тремтить - його або її.
- Містере Алан, подивіться на мене.
- Якщо ти збираєшся нести якусь справедливу глупоту, то не варто.
— Колись я відчував, що кожного ранку мене засмутила смерть.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand