10. Таємна зустріч глибокої ночі (3) — 44 розділи
- Це, містере Отіс... Дякую, що допомогли мені...
— звичайного "дякую" достатньо. Здається, що наставка вміє говорити тільки "дякую" і "вибачте".
Він схожий на їжака. Да. Вона так само гостро відреагувала на все в його віці. Рішель злегка кивнула сама собі. І все ж йому краще не поводитися подібним чином, якщо він коли-небудь зустріне того, хто йому сподобається.
Поки вона роздумувала, Алан Отіс витягнув з кишені аркуш паперу і поклав на стіл.
— Поясніть.
Рішель подивилася на листок:
[Я вважаю, Роджерс причетний до смерті моєї матері. Допоможіть мені.]
Це була записка, яку вона сховала під баночкою з мазью. Рішель нервово погорнула долоні, і нарешті перейшла до справи:
- Все саме так, як тут написано, містер Отіс. Я вважаю, що Роджерс якось пов'язаний з раптовою смертю моєї матері. Але це лише підозра.
- Які в тебе докази?
— Я знайшла троянди Бертранда, які покаралися в червоний, у кімнаті моєї матері.
—...
Обличчя Алана нахмурілося. Опустивши очі, Рішель продовжувала:
— Мені сказали, що одного дня мама почала поводитись дивно. Від її тіла почав виходити аромат троянд. И... в дощовий день вона вийшла на прогулянку, впала у воду і потонула. Але мама не могла терпіти дощ.
- Чому ти так впевнена, що це був Роджерс?
— Коли моя мати відвідала Бертранд, я розповіла Роджерсу про наші... Складні стосунки. Ми з мамою... не дуже добре ладили. Невдовзі після цього їй потрібно було мужності, щоб вимовити наступну частину. — Роджерс сказав мені, що коли я залишусь з ним, він здійснить всі мої бажання.
— Ха! Що за нісенітниця? - Він заставив Рішель стиснутися. Вона міцно стиснула руки.
— Ось чому я подумала, чи він не вбив мою матір заради мене. І судячи з того, що я спостерігала, ніхто інший, схоже, не користується таким впливом на Бертранд, як Роджерс.
Вона ледве змогла договорити. Алан підпёр підборіддя рукою, занурившись у свої думки. Побоюючись, Рішель обережно вигукнула:
— Мистер Отис?
— Ты права.
- Що?
« Твої підозри правильні, — сказав Алан, грубо з’ївши своє волосся. Його тонкі золотисті пряди застроїлися між пальцями. — Роджерс Уолтер дійсно простягнув свою руку до твоєї матері. Хто ще міг провернути щось подібне?
На блідому обличчі хлопця відображалася сильна втома.
— Це він кинув сім'ю Отіс у пекло.
—...
Отже, це було правдою.
Рішель опустила очі. Вона була здивована, що підтвердження її здогадок практично не викликало у неї здивування.
Роджерс Уолтер убив її матір. Можливо, він також був пов’язаний з трагедією в сім'ї Отіс із поколінням. Серце хотіло заперечувати цю ідею, але її розум вже прийняв його. Як вона могла не прийняти правду в той момент, коли Алан підтвердив її?
Рішель, стискаючи свої зчеплені руки, почала говорити тихим голосом:
— Роджерс Уолтер - не просто звичайний наставник, вірно?
—...
- Хто він насправді? Він взагалі людина?
Алан мовчав, не відриваючи погляду від записки на столі.
Тиша була гнітючою, наче мов мовчазна битва. Нарешті Алан тихо відповів:
- Ти подобаєшся Роджерсу. Так що тобі краще просто підіграти йому і вдавати, що ви лаятимете, поки не закінчиться контракт, а потім втекти.
— Мистер Отис.
— Бертранд - це і його володіння, і кандали. Він не має можливості переслідувати працівників, які закінчили контракт. Те, що він зробив з твоєю матір'ю, було явно важко для нього, - Алан підняв погляд, і його небесно-блакитні очі з відтінком смутку подивилися на Рішель. — Як тільки ти дізнаєшся правду, дороги назад не буде. Особливо для тебе. Ти можеш навіть піти до дна разом з сім'єю Отіс. Чи ви можете витримати це?
Рішель не здригнулася під його сполосливим поглядом. Замість цього, усмішка іскрила її губи.
- Для мене немає шляху назад, містере Отіс.
—...
- Моя мати померла.
Смерть її матері зачинила їй дорогу назад. Ні, Рішель сама це зробила. Тепер залишався тільки один шлях - вперед.
Алан спочатку мовчки спостерігав за нею, а потім раптово запитав:
- Навіть приходити сюди для зустрічі зі мною небезпечно. Ти не боїшся цього особняка? Навіщо ризикувати своїм життям? Чого ти досягаєш?
— Вибір без жалю.
Рішель взяла записку зі столу, провівши пальцями по буквах.
— Я жила з надто великою кількістю жалю. Вони поступово розділяли мене, затягуючи в болото нескінченних страждань.
—...
— Якщо я втечу прямо зараз, просто щоб врятуватися, то шкодуватиму про це решту свого життя. Я більше не хочу цього.
Рішель тихо зітхнула і підняла голову. На міцно стиснутих руках Алана, який лежав на столі, здулися вени.
Рішель терпляче чекала, поки юнак збереться з думками. Після довгої паузи він нарешті сказав:
- Не гарантує, що все зміниться на краще. Насправді ймовірність того, що стане ще гірше, набагато вища. А якщо ти врешті пошкодуєш, що не втекла раніше?
- Мені теж доведеться з цим зіткнутися. Але знаєте, містере Отіс, я зрозуміла, що шкодую про те, чого не зробила, набагато більше, ніж за все.
Завжди. Їй слід було більше розмовляти з матір'ю. Вона повинна була протистояти містеру Томасові, коли він дав на неї, щоб вона повернула борг. Їй треба було хапатися за безліч можливостей, які їй давали, але якими вона боялася скористатися.
Щоночі, коли вона лежала в ліжку, проблеми, яких вона уникала, потоком накочували на неї. Почуття вини і самобичування душили її.
Втеча ніколи нічого не вирішувало. Проблеми рано чи пізно повернулися. Вона зрозуміла це занадто пізно.
Рішель зробила глибокий вдих і подивилася прямо в ворожі очі Алана Отісса.
— І, крім того, моя сім'я мертва. Навіть якби ворог був членом королівської сім'ї, хіба не було б правильно плюнути йому в обличчя?
Погляд Алана тремтів. Його плечі, які раніше були напружені, розслабилися.
- Справедливе зауваження.
Із самознищеним смішком Алан кілька разів стиснув і розчавив свої тремтячі кулаки. Коли сліди, залишені нігтями на шкірі, зникли, він сказав:
— Я не знаю точно, хто такий Роджерс Уолтер. Один із попередніх розділів нашої сім’ї одного разу назвав його демоном, який народився з людських бажань.
Алан зчепив пальці і нахилився вперед.
- Він мало що розповідав про себе. Історії, які мені відомі, я чув від свого батька, коли він був у здоровому розумі. Мій батько, ймовірно, чув їх від свого батька. Отже, вони можуть бути не зовсім точними.
— Нічого страшного. Я признаю все, що ви мені скажете.
— Усе почалося з Ніла Отіса, засновника сім’ї Отіс. Ще до того, як почали говорити, що у Отісів золота рука. Ніл Отіс, борючись з бідністю і шукаючи можливості відновити сім’ю, якось зустрів чудового чоловіка Роджерса. Роджерс запропонував виконати бажання Ніла за певну плату. Ніл погодився, і з того дня всі його підприємства процвітали.
- І що ж за плата?
— Не знаю. Ця частина історії не збереглася. Так чи інакше Ніл використовував своє нове багатство, щоб купити Бертранд. Він одружився з аристократкою, породив сина і, здавалося, був щасливим життям. До тих пір, поки не повернувся Роджерс. Роджерс вимагав від Ніла додаткової плати. Платою був Бертранд - особняк і все, що було на його території. Ніл намагався відмовитися, але як він міг протистояти існуючій силі, яка перевершує здоровий глузд? Зрештою Бертранд потрапив у руки Роджерса і з того дня перетворився на пекло. Дивні події почалися в саду. У саду, в якому росли різноманітні квіти, раптово виросли рожеві кущі. Аромат троянд, приголомшуючий і майже нудотворний, поширився по всьому особняку. Наставниця ж бачила троянди Бертранда? Вони зовсім не схожі на звичайні троянди, жахливі.
— Да, я їх бачила.
- Ці троянди чимось схожі на рози Роджерса, але трохи гірше. Він привіз їх з собою, коли захопив особняком. Саме вони бродять по коридорах вночі. Рози заволодівали тілами працівників, перетворюючи їх в когось, ні, щось зовсім інше. Порошені ароматом троянд слуги ставали дикими звірами, які були засліплені бажанням.
Так почалася довга і трагічна історія особняка.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand