04. Візіт (4) — 22 розділи
У тіні променя, під лівим оком Роджерса, була помітна особлива.
Рішель несвідомо кивнула. Роджерс, піднявши кутки рота, взяв її руки в свої.
— Мені насправді не дуже подобається сім'я Отіс.
Секрет, який він захотів їй розповісти, дійсно був несподіваним. Очі Рішель широко розкрилися.
- Ви ж недавно казали, що почуваєтеся частиною сім'ї.
- Це правда. Але, леді Говард, у світі існують не тільки сім'ї, в яких піклуються один про одного і люблять близьких так само, як самих себе. Є жорстокі сім'ї, в яких люди завдають болю одне одному лише тому, що вони є родиною.
« У світі існують не тільки сім’ї, в яких піклуються один про одного і люблять близьких так само, як самих себе»
Ці слова глибоко зворушили серце Рішель.
Роджерс невтомно продовжив:
- Я приїхав до Бертранд заради свого друга. Заради друга, який щиро дбав про Отісах більше, ніж будь-хто інший.
— Ва-ваш друг?
Він відповів посмішкою. Рішель зрозуміла, що він мав на увазі, і майже не пам'ятає померлого хвилиною мовчання.
Роджерс продовжував, дивлячись на троянди у гойдалки.
— Я вже багато років працюю в Бертренанді, але досі не розумію, чому він був такий зачарований Отіссами. Та й з молодим майстром Аланом я не дуже-то лажу. Можливо, ви вже помітили.
Тільки зараз вона зрозуміла, чому в той день, коли вони зустрілися у садку залитим ранковим сонцем, він цинічно назвав Алана Отіса "роздражуючим". Він вимовив це голосом, в якому чомусь відчувався холод.
- Розумію. Тепер, коли ви це сказали, я розумію.
Йому все набридло. Отіс, Бертранд.
я поки не збираюся йти.
Холодне повітря миттєво розвілося, наче був сном. Роджерс, склавши руки в замок, подивився на Рішель. Він завжди був озброєний променяною посмішкою, але зараз виглядав як хлопчик, чистим і бездоганним.
- Ось секрет, який я зберігав. Тепер, коли я сказав це вголос, то відчуваю себе набагато краще, ніж міг собі уявити. Цікаво, може бути, я весь цей час хотів комусь розповісти про це? — Поцікавився Роджерс, що втрачає голос. Потім він злегка посміхнувся. - А як щодо леді Говард?
— Мене?
— Секрети, турботи, які глибоко засіли у вашому серці... Чи хотіли ви розповісти комусь про них?
Її секрет, турботи.
Я хотіла... їй розповісти комусь про них?
Рішель подивилася на затягнені хмарами небо, через яке пробивався промінь сонячного світла. Відповідь прийшла швидко.
Не було. Ни разу.
Якщо бути точним, вона навіть не думала, що зможе комусь довіритися.
Роджерс тихо заговорив з мовчазною дивився в небо Рішель:
— Спробуйте зробити вигляд, що розмовляєте самі з собою. Можете вважати мене просто меблями. Або цей рожевий кущ.
Роджерс доторкнувся до рози завбільшки з дитяче личко.
Разом з вітром ранньої весни до неї дістався аромат троянд. Рішель трохи посміхнулася, а потім стиснулась губи. Щось згорялося у неї в грудях і розпело тіло. Знайоме відчуття. Але зараз був перший раз, коли вона вибухнула відразу після цього. Слова, як осколки, полетіли з її язика, і вона не могла зупинитися.
— Раніше все було ідеально, - як тільки вона вимовила ці слова, далі все пішло легко. Неначе вона з нетерпінням чекала цього дня, одне слово слідувало за іншим. — Моя мати племінниця Вікента Оліфанта, а мій батько був землевласником. Вони дуже любили один одного і мене, свою єдину дитину. Вони хотіли дати мені тільки найкраще.
- Це були хороші часи.
— Верно.
Рішель опустила очі і втупилася на свої грубі руки. Як і сказав Роджерс, це були хороші часи.
— Ховарди були досить заможними, але нічого видатного. З тих пір, як я поступила в школу-інтернат, мої мати і батько часто сварилися... Після цього батько почав займатися бізнесом.
Вона дізналася про це лише після смерті батька. Він більше не міг дозволити собі любов до розкошів і жадібності своєї дружини, тому мусив займатися бізнесом. Заради своєї дружини, яку все ще шалено кохав. Зрештою сім’я Ховардів була знищена. Після смерті батька у нас залишилися тільки особняки і невеличка ділянка землі. Його дочки та дружина більше нічого не могли залишити.
У неї на мить перехопило подих. Роджерс мовчки слухав. Рішель з рішучістю продовжувала говорити:
- А потім помер мій батько... і ми з мамою втратили все через далекого родича Ховардів. Пізніше я дізналася, що Ховардова мала стати спадкоємцем чоловіка. Ця умова поставила мій прадід, який не ладив зі своєю дочкою.
— Ого.
Ситуація була настільки тяжкою, що я не змогла найняти адвоката, щоб отримати право на спадщину. У мене не було ніякого трозового фонду. У результаті моя сім'я опинилася на вулиці... Саме тоді почалися мої конфлікти з мамою. Вона хотіла мати багате життя, але це було неможливо.
- І що ж ви зробили, леді Говард?
— Що я могла зробити своїй любій мамі? Я плакала і благала. Навіть коли б для цього довелося менше спати, вона могла заробити більше грошей.
Рішель сковтнула слину.
— Іноді я просто думала продати себе багатій сім’ї, як і казала моя мати.
Вона вперше заговорила про це. Навіть її найліпша подруга Маргарет і дорослий, якому вона найбільше довіряла, не знали про це.
Очі Роджерса потемніли.
Леді Говард.
— Звичайно, я швидко відкинула такі думки. Замість цього я почала уникати розмов зі своєю матір’ю.
—...
— Я уникала, відверталася, втікала і зрештою дотримувалася цього шляху, переконуючи себе, що це найкращий спосіб зберегти стосунки з моєю матір’ю. Але насправді я просто обрала найзручніший варіант.
У міру того, як слова слетіли з губ, її ненависть до себе ставала ще очевиднішою. Вона відчувала гіркоту на кінчику язика.
— Верно. Я завжди була зайнята тим, що зберігала мир. Не тільки зі своєю матір’ю, але й коли виникали труднощі.
Коли виникали проблеми, вона уникала їх. Коли виникала суперечка, вона відвернулася. Вона просто вибирала шлях, який не міг сильно змінити її життя і йшла по ньому. Вона обманювала себе, кажучи, що є пацифісткою. Зрештою, вона просто боялася зустрітися з проблемою віч - на - віч і таким чином постраждати.
Да. Вона також втекла з Аланом Отісом.
Рішель нахилилася вперед, з'єднавши руки.
- Це дійсно боягузливо... і вбого.
— Погодите. І чому ж це "убого"?
Це була несподівана відповідь. Рішель глянула на Роджерса. Він дивився на неї зверху вниз, вдершись підборіддя.
Світ хвалить мужність протистояти кризові та конфліктам обличчям до обличчя, тому що рідко кому-небудь це вдається. Якщо дивитися правді в очі, конфронтація не вирішить усіх проблем, а радше погіршує ситуацію.
—...
- Тоді що ж робить більшість людей? Це залежить від того, де знаходиться їхній центр.
— Центр?
"Якщо людина зосереджується на собі, Роджерс стукнув її по лобі - тоді вона ставить свої інтереси на перше місце. Коли він стикається з проблемою, то намагається знайти з неї вихід, який принесе йому користь. Тоді як той, чий центр знаходиться в іншій людині...
На цей раз довгі прямі пальці Роджерса легонько торкалися тильної сторони долоні Рішель.
Незалежно від того, чи він шкідливий для здоров'я, або не завдає душевної рани, він діє лише заради цієї людини. Ірраціонально і ненормально.
—...
- Звичайно, не варто приділяти надто багато уваги комусь. І ви знаєте таку людину. Той, хто вважає себе найважливішою особою у світі, несе відповідальність за всі заслуги та вину на інших. А потім, коли трохи постраждає, поводиться так, ніби він найбільша жертва.
Роджерс підняв руку і заправив розпухле волосся Рішель їй за вухо.
— Недоумливий і бідний - слова, які підходять саме таким людям, леді Говард. Це людський інстинкт уникати конфліктів і звести до мінімуму свої власні втрати. Навпаки, я думаю, що леді Говард чудова людина.
— Яка ж я чудова людина?
Щоб об’єктивно оцінити себе, потрібно мужності і відверто боротися з конфліктом. Більшість людей живуть, виправдовуючи себе: « У мене не було вибору».
Білі пальці ніжно зісковзнули по кольорових очах. Роджерс посміхнувся.
— Це природно ставити себе на перше місце і дорожити собою. Оглядаючись назад і роздумуючи про ці очевидні рішення, ви стаєте кращими і саме тому це чудово. Леді Говард не боягузлива і не вбога.
У грудях піднялася гаряча хвиля, через яку залізли очі.
Рішель, кусаючи губу, підняла затуманений погляд до неба. Це був перший раз, коли вона сказала те, що відчувала насправді, і вперше зрозуміла. Виявляється, їй дуже хотілося поділитися з кимось своєю тривогою. Вона хотіла, щоб їй лише раз сказали, що вона не погана. Почувши ці слова, вона подумала, що зможе вибратися з темряви. Сумує, але підбадьорливе усвідомлення спонукало її плакати. Свіжі вітри торкалися зяючої діри.
Таке відчуття вона не відчувала вже дуже давно.
Прийом. Ред. Всю минулу главу я придушувала бажання взяти в руки армару, але цього розділу приємно здивувався Роджерс, хоча я все ще йому не довіряю, хе.
Прийом. Пер. Аналогічне бажання.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand