04. Візут (2) — 20 розділ
- Доброго дня, пане Роджерс.
— Да. Доброго дня.
Усміх Роджерса була сліпою. Він зупинився на двох сходинках нижче Рішель, і їх погляди зустрілися якраз на одному рівні.
М'які червонувато-карі очі уважно вивчали обличчя Рішель.
— Хм... Ви виглядаєте набагато краще. Як ваша простуда? Кашель?
— Мені вже краще. Дякую за турботу.
— Не за що. Я радий, що леді Говард швидко видужала. І радий, що молодий майстер Алан дав вам саме той препарат, який ви потребували. Коли я почув, що ви мало не знепритомніли, то відчув, ніби в моєму серці була діра.
При згадці Алана Отіса усмішка Рішель трохи мерехтіла. На щастя, Роджерс не помітив цього. Він не переставав пильнувати:
— Ви збираєтеся відправити листа?
— Да. Мені треба відповісти своєму другові.
- Розумію. Я б хотів сказати вам, що не смію вас затримувати, але ...
Він зробив паузу. Яскрава усмішка, наче квітка, що розпускається, викликала тривогу.
— Думаю, вам варто спочатку заглянути в вітальню.
Це було несподіване прохання. Рішель широко розплющила очі.
Мадам Отіс у вітальні?
- Ні, до леді Говард прибув гість.
— Гість?
Очі Рішель забігали. Єдина людина, яка могла приїхати до Бертранд, щоб побачитися з нею була Маргарет, її подруга, або мадам Кьортісе, наставка. В обох випадках це було б незручно, але вони все одно були бажаними гостями. Її щітки розмащені від очікування.
— Отже, дозвольте мені вам сказати.
Але до її великого збентеження, гостем виявилася та, кому вона була зовсім не рада.
- Вона сказала, що є матір'ю леді Говард.
Шух.
Рішель з руки впав на підлогу.
*
Вона не знала, з яким виразом обличчя стояла перед Роджерсом. Рішель просто побігла. Вона бігла з усіх сил до вітальні, де її чекала мати. Кілька думок кружляли в її голові.
"Моя мама..."
Її мама тут.
Чому?
Як?
Вона на мить зупинилася, відновлюючи дихання. До того часу, як Рішель добралася до вітальні, все її тіло було мокрим від поту. Важко дихаючи, ніби її легені ось-ось розірвуться, вона подивилася на двері вітальні. Це була та червона вітальня, в яку її привели, коли вона тільки приїхала до Бертранд. Тоді їй здалося, що її матері точно там сподобається. Захоплива ситуація.
Рішель підняла руку, щоб взятися за ручку дверей, але зупинилася. Кончики її пальців мілко тремтіли. Обмірковуючи ситуацію, Рішель зшила кулаки.
Чому її мати приїхала сюди?
Мадам Говард, яку вона знала, ніколи не була готова терпіти незручності. І точно вона не та, хто могла б витримати всі тягарі подорожі поїздом.
Але вона пройшла весь цей шлях сюди.
« Спрощено... Вона не турбувалася про мене? "
Можливо, вона сумувала за нею. Як у дитинстві, коли вона обіймала її і плакала кожні вихідні, як Рішель поверталася додому з інтернату.
Її серце шалено билося. Хоча вона знала, що не повинна цього робити, але в її серці з'явилося відчуття очікування. Верно. Хоча вони сварилися, Рішель розчарувалася і злилася, вона все одно залишалася єдиною дочкою своєї матері, що в минулому, Що зараз...
Рішель швидко привела в порядок одяг. Її турбувало, що вона поспішала, але нічого не можна було вдіяти. Вона зуміла пересохлий рот слиною і силою взялася за дверну ручку. Двері зі скрипом відчинилися, і на голову вилилося сліпуче сяйво червоного та золотого кольорів. Ця кольорова вітальня, прикрашена ексзотично, ще захоплювалася розкішшю. Її мати стояла посеред усього цього, і її молоде обличчя розлилося в милий усмішку. Кутики рота Рішель теж поповзли вгору.
Поки її мати не посміхнулась, обнаживши зуби.
— О, Ришель. Моя донечка.
Мадам Говард розкрила обійми. У той же час настрій Рішель, який був мрією піднято, впав на дно. Вона знала, що означає ця брехлива усмішка. Ця жінка завжди так посміхалася, коли хотіла чогось від своєї дочки.
Рішель з запізненням впізнала сукню, яка була одягнена на її матері. Лилово-розовите плаття, очевидно зшите нещодавно. Саме те, що вона хотіла.
Чей-то далекий голос прошепотів на вухо: « Боже, дурниця Рішель Гавард, у тебе знову були марні очікування."
- Як ваші справи? Я дуже здивувалася, дізнавшись, що ви приїхали в дім сім’ї Отіс.
Не помічаючи застиглу вираз на обличчі дочки, мадам Говард підійшла до неї і вже було зібралася обійняти її, як раптом завмерла, зауваживши, що по лобі та щиколотці Рішель стікається піт. Мадам Говард на мить розірвалася і тільки незручно покрила доньку.
- Ти трохи схудла? Чому ти так сильно поспішала? Ти виглядаєш трохи розгубленою. Ти випадково не бігала по вулиці? Ти повинна залишатися леді, Рішель. Особливо тут.
Чого вона очікувала?
Сподівання й збудження вщухли, і вільне місце зайняв почуття сорому.
Рішель ввічливо потиснула руку матері і старанно зачинила за собою двері. Вона не хотіла, щоб хтось у особняку чув їхню розмову. Коли Рішель знову повернулася, її обличчя було спокійно-покореним.
- І що привело вас сюди?
— Рішель, ти збираєшся і далі бути такою безжалісною з мамою, з якою давно не бачилась?
Побудова матері здавалося дивно піднятим. З її досвіду, коли мати була в хорошому настрої, з нею завжди відбувалося щось погане. Звичайно, те саме сталося з матір’ю, коли вона мала поганий настрій.
Роздався удаваний сміх. Які ж нестерпно нещасні матері й дочці, мати і вона.
Під самознищенням поглядом Рішель мадам Говард сіла на диван і природно відкинулася на його спинку, ніби була у себе вдома.
- Багатство Отісів набагато більше, ніж говорять чутки. Я ніколи не бачила такої розкішної і в той же час елегантній вітальні.
— Я запитала вас, чому ви приїхали сюди?
- За місяць ти стала ще більш розпещеною. Хіба ж сім’я Отіс не дає гостям навіть чашку чаю?
Це тому, що зараз не час на обіди чи перекуски. І взагалі, чи нормально присутність сторонніх в особняку?
Трохи нервуючи, Рішель зробила крок до матері.
- Ви не є офіційним гостем. Отіс зробили вам послугу, відкривши вітальню для того, хто прийшов без запрошення, мама.
- Що означає без запрошення, Рішель? Я мати того, хто може стати господинею будинку Отіс.
- Що?
Рішель була приголомшена її відповіддю. Про що вона говорила?
Мадам Говард зітхнула і обхопила щоку долонею.
— Я справді розчарована в тобі. З віком ти все більше лізеш до своєї матері зі всякою нісенітницею і ніби цього недостатньо, ще й тікаєш... Не можу в цій повірити.
Чи повинна вона розгніватись на слова: « Вилізти з будь-якої нісенітниці», вибрати слово « втікаєш » або зосередитися на слові "хожиха".
Поки Рішель була розгублена, мадам Говард продовжувала:
— Ти також намагаєшся шантажувати свою матір грошима? Ти приклала свою руку до всіх моїх улюблених єтеле і ювелірним. Як же я соромився, коли мені перешкоджали продавці!
—...
Коли вона почала ще більше скаржитися, Рішель відчула, як її груди ніби притиснув валун. Бажання якнайшвидше вибратися з цієї душної вітальні піднялося до ніг. Але тепер вона мала на собі відповідальність повернути свою матір додому неушкодженою.
Рішель зчепила руки за спиною.
— Це необхідно для того, щоб запобігти кредиту. Якщо вам що-небудь знадобиться, візьміть гроші з трістьового фонду або використовуйте гроші від Віконта Оліфанту, які він посилає вам як племінниці, мамо.
— Трий фонд, тросовий фундація. Твоя одержимість грошима дійсно лякає. Як, скажи на милість моя дочка стала такою? Ця дівчина Анна схожа на тебе. Ну і як, не знаючи суті справи можна сховатися гроші?
— Анна?
Рішель не знадобилося багато часу, щоб у всьому розібратися.
— Я довірила Анні витрати на прожиття. Няня слабка перед моєю матір'ю...
— Ти завжди мала грошові витрати на життя Анни. За винятком цього.
За винятком цього?
Раптом її охопило занепокоєння. Рішель наполегливо запитала.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand