02. Бертранд (4) — 7 розділ
- Насправді, якщо розібратися в деталях, історія сім'ї Отіс трохи довша...
Чоловік зробив крок своєю довгою ногою і впевнено вийшов зі світла. Тепле сонячне світло, яке намагається проникнути крізь його волосся, що нагадують темну ніч, відступило.
« Загалом Ніл Отіс вважається першим головою родини Отіс. Саме він зробив Бертранд, який спочатку належав графу Сільвестру, і зробив його центром Отіс.
Чоловік стояв на відповідній відстані від Рішель. Коли він злегка усміхнувся, на нижньому столітті лівого ока стало відкрито видно родимку зі сльозами.
пані Говард?
Чоловік злегка нагнувся, і коли його біле обличчя виявилося зовсім поруч, Рішель дригнула від подиву. Наблизу його елегантний вигин брови і переносниці, його мигдалевидні очі видавалися ще досконалішими.
« Такій особі зовсім не шкода присвятити своє життя», — Остолбенев, замислилась Рішель.
Вона не дуже цікавилася чоловіками, але тепер вона співчувала своїм подругам, які були без розуму від краян. Він був надзвичайно вродливим.
Чотири секунди вона заворожує їм, три секунди витратила на те, щоб згадати свої принципи і ще три долі, аби насидітися по відношенню до цього лякаючого ідеального красеня.
Через десять секунд Рішель знову посміхнулась своєю звичайною усмішкою.
- Ви мене знаєте?
Як тільки Рішель запитала це, в її голові виникло ще кілька інших питань. Звідки ця людина знає її? Судячи з його одягу, він не звичайний слуга і не схожий на першого сина Отіс, так як на вигляд йому було далеко за двадцять. Але вона не встигла прийти до будь-яких умозагодив. Чоловік першим зробив крок до неї і простягнув руку. Цей простий рух був настільки вишуканим, що його можна було б використовувати в навчальних посібниках для джентльменів.
— Я Роджерс Уолтер, наставник молодого майстра Алана, найстаршого сина родини Отіс. Вибачте, що налякався, мені просто хотілося вас привітати.
Ах, наставник!
Вона отримала відповідь на своє запитання і відчула полегшення. Рішель охоче потиснула йому руку.
- Приємно познайомитися, пане Уолтере. Будь ласка, подбайте про мене.
— Із задоволенням.
Роджерс Уолтер вів себе дружньо. Вони обмінялися кількома словами вітання, але вона відчула себе поруч з ним неприємно, ніби вони були друзями.
- Знаєте що? Усі в особняку з нетерпінням чекали дня, коли ви приїдете.
— Я чула, що знайти наставника було нелегко.
— Да. Ми повинні були якнайшвидше знайти хорошого вчителя для молодого майстра. Я дуже радий, що леді Говард тут.
Рішель була здивована. Чому саме наймолодший майстер зробив акцент? Вона ж відповідала за двох дітей. Але наступні слова Роджерса змусили її забути про своє питання.
— Але, мабуть, я був тим, хто з нетерпінням чекав леді Говард.
— Мистер Уолтер?
— Відверто кажучи, я віддаю перевагу самотності. Бертранд - чудове місце, але тут немає нікого з ким я міг би спокійно поговорити.
Він злегка зітхнув. У цей момент їй здалося, що його дихання злегка лоскотить їй вухо. Рішель нирла мочку вуха, щільно зтиснувши рот. Роджерс відступив на крок.
— Невже мої слова змусили леді Говард почуватися ніяково?
— Нет! — Запротестувала Рішель, але потім зрозуміла, що це було необдумано.
Роджерс прикрив рот кулаком і тихо засміявся. У його сміху не було і наскача на посміховище, тільки веселощі.
— Мені було шкода, коли моя сім’я відіслала попередню наставку. Але завдяки цьому я зміг зустріти таку добру людину, як леді Говард, тому знову почав вірити, що світ не такий вже й поганий.
- Дуже рада, що сподобалася вам...
Вона була знайома з ним всього кілька хвилин, але він вже назвав її гарною. Чудово, що вони зустрілися. Чомусь він нагадав їй головного героя улюбленого роману подруги Мейг. Але найбільше її турбувало те, що їй не претендувала його прихильність.
« Я завжди мала слабкості до красунчиків? І єдина причина, чому вони не цікавилися мною раніше - це те, що я мала до сміху високу планку.
Рішель було дуже незвично усвідомлювати, що вона так швидко втрачає пильність. Вона потерти щоки і, не в змозі подолати ніяковість, повернула голову до портрету. З напряженої шиї пролунав хруст. Це мало виглядати природно.
У цей момент вона почула рятівний звук ключів. Вернулась покоївка Джозефіна, яка пішла за ключем від кімнати.
— Тоді я піду, ви повинні добре відпочити - швидко попрощався Роджерс, який, мабуть, теж почув гучні звуки.
Рішель була просто розчарована, і це викликало у неї здивування.
Роджерс Уолтер був бездоганний до самого кінця.
- Якщо не заперечуєте, я хочу сказати наостанок ще одне слово.
— Ах, звичайно!
— Тоді почекайте трохи.
Роджерс підійшов ближче. Його тінь диліною з його високий зріст нависла над головою Рішель. Він пильно подивився їй в очі. З близької відстані його карі очі набули дивний червонуватий відтінок, який придавав їм загадковість.
Роджерс дивився в очі Рішель і м'яко посміхався, наче подих вітерця.
— У вас красиві очі, леді Говард. Я серйозно.
« О, Боже!»
Обличчя Рішель миттєво спалахнуло, наче палаюча олія. Роджерс, на її розчарування, без коливань відступив назад і ввічливо вклонився.
Леді Говард. Сподіваюся, що ви станете частиною пометя на довгий час.
Роджерс негайно пішов на своїх довгих ногах. Червона, як помідор Рішель спочатку стояла, затамувавши подих, а потім видихнула.
- Це не одне слово...
*
Спальня, яку вона віддала мадам Отіс, була розміром приблизно з чотири кімнати Рішель у Дамбліні. Вона була занадто великою для наставки в багатьох відношеннях. Рішель дуже сильно проковтнулася.
- Вона дуже велика... і гарна.
— Ця кімната давалася всім попереднім вчителям. Ах, але не хвилюйтеся. Ми навели ідеальну чистоту і прибрали всі предмети, які належали попереднім мешканцям цієї кімнати.
— Зрозуміло...
Рішель дуже зраділа, коли дізналася, що цією кімнатою користувалися всі вчителі. Вона відчула полегшення.
— Двері праворуч ведуть до простої ванної кімнати. Наступний — гардеробний. Прибирання буде проводитися у визначений час. Якщо вам знадобиться щось ще, дайте мені знати. Для початку вам потрібна допомога з вашим багажем?
- Дякую за пропозицію, але не варто. У мене небагато речей.
Джозефіна кивнула у відповідь.
— Тоді відпочивайте. Вечеря буде готовий близько семи годин, і тоді я зайду за вами.
— Да. Дякую, Джозефіна.
Джозефіна зникла за дверима, і Рішель нарешті залишилася одна. Але вона не стала легковажно ставитися до цього і спочатку оглянулася. М’яке сонячне світло, наче завіса, струмило по зелених обоях. У сонячних променях, ніби зав’язуючи розкішні меблі з червоного дерева. Кімната була чистою і добре залишеною, в ній було багато світла та панувала тепла атмосфера.
- Справді... Яка чудова кімната!
Рішель ніколи не була нещасна у своїй маленькій темній кімнаті, але в просторому приміщенні витікала якась свобода, яка приводила її на дусі. За чистим вікном розкинувся прекрасний сад з червоними трояндами. Серце Рішель зацвіло так само сильно, як і велика квітка.
— Це добрий початок у багатьох відношеннях.
Мадам Отіс привітно ставиться до неї, як і інші працівники особняка. Вона зустріла людей, з якими могла стати хорошими друзями. Дітей вона ще не бачила, але впевнена, що з ними підійде. Коли вона дивилася з цієї чудової кімнати на казковий сад, у неї виникло туманне відчуття, що все, яке станеться з нею, вирішиться само собою.
- З цього моменту все буде добре.
Заспокоївшись, Рішель почала розбирати свій багаж.
Одяг обережно розщеплювали в гардеробній шафі, а деякі з книжок, які вона принесла зі собою, ретельно розкладалися на книжковій полиці. У Рішель було небагато речей, але оскільки на полиці вже стояло кілька книжок, вона не виглядала порожньою. Це книжки з особняка? Або чи їх залишили попередні наставники, які зайняли цю кімнату? Вона не могла з'ясувати це, але їй подобалося те, що тут було багато цікавих на перший погляд книг.
Рішель на деякий час заспокоївся, але потім вона відкрила ящик для писання.
— Це...
Очі Рішель широко розкрилися, коли вона побачила, що там є.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand